№ 82-83 (21760-21761) субота 24 вересня 2016 року

Із виступу Президента України Петра Порошенка на загальних дебатах 71-ї сесії Генеральної асамблеї ООН

В один із найгірших років двадцятого сторіччя Ернест Хемінгуей написав великий гуманістичний роман. Епіграфом він взяв слова англійського поета Джона Донна: «Немає людини, яка була б, як острів, сама по собі; кожна людина є частиною материка... Смерть кожної людини применшує й мене, бо я єдиний з усім людством…»

У цих словах полягала суть моральної та історичної трансформації, яку пройшло людство по слідах двох великих воєн ХХ століття.

Ми вступили у третє тисячоліття з твердим відчуттям, що ми є разом — як оновлене людство, для якого не існує такого поняття, як «чуже горе». Що трапилося із цим відчуттям? Куди воно зникло? Звідки взялися десятки причин замкнутися на своєму «острові» та не бачити чужого горя? Чому на континентах світу до влади приходять люди, головний мотив яких — не чути чужого «подзвону»? Чому під маскою прагматизму в наших життях поселився цинізм, подібного якому ми не бачили з часів, коли Хемінгуей писав свій роман? Чому зло сьогодні таке сильне, а добро таке слабке?

«Нема людини, яка була б як острів» — це стосується і політиків.

Це стосується і нашої організації.

Останнім часом світ навколо нас ставав дедалі менше і менше стабільним. Хтось це відчував сильніше, хтось — слабше. Але ніколи з кінця Холодної війни в такому масштабі, з таким зухвальством та в односторонньому порядку не зневажалися міжнародні норми та принципи. Ніколи до цього часу не ставився під сумнів Статут ООН, документ на якому тримався наш світовий порядок. Ніколи до цього часу його головним порушником не виступала країна-член Ради безпеки ООН, країна, яка фактично стала одночасно ініціатором та активним учасником конфліктів і його арбітром.

Як результат, зараз глобальна нестабільність — це вже не тема для наукових дискусій. Це фактично найбільша загроза, що постала перед людством. І від того, яким чином нам вдасться її подолати, напряму залежить наше майбутнє, майбутнє наших дітей та майбутнє нашої організації.

Нинішній політичний тиждень був, можна сказати, перенасичений подіями. Але під жодною з них не можна підвести риску, назвати кінцевий або проміжний результат. В оцінках доведеться обмежитися думками і припущеннями.

Полум’яні промови на Іст-Рівер

Найбільшою подією в зовнішній політиці України був, очевидно, чотириденний візит президента нашої країни до Сполучених Штатів Америки на 71-у сесію Генеральної асамблеї Організації Об’єднаних Націй. Три великих виступи Петра Порошенка — на секторальному засіданні з проблем міграції, в Раді безпеки ООН (в якості керівника держави-голови) та на пленарному засіданні Генеральної асамблеї — були добре підготовленими і добре аргументованими.

Але вони не потрясли світ. З тим, що один із постійних членів Ради безпеки, країна-засновник, вдруге за останні роки грубо порушила Статут Організації Об’єднаних Націй, чудово обі-знані політики у великих, малих і в крихітних країнах світу. І що? Фактично окуповані території Грузії та анексований український Крим залишаються під владою загарбників. А частина українського Донбасу перетворилася в анклав, де за підтримки російських кураторів орудують банди терористів.

Біда України лежить у президентах. Ніяк не можемо ми обрати чесного президента. Майже всі наші президенти — це януковичі. За малим винятком.

Це змушує нас думати: як вберегтися від януковичів?

Думають і в Україні, і поза нею. І я думаю. Кажуть, треба Конституцію міняти. Може, й так.

Але я думав-думав і надумав. Додаймо до Конституції лише одне слово.

Не вірите?

От послухайте, що я думаю. Як у світі моляться президенти?

В Англії королева і прем’єр-міністер, коли моляться, то моляться по-англійськи. У Франції — президент і прем’єр — по-французьки, у Німеччині — президент і канцлер — по-німецьки. У Московії, коли вдають, що моляться, то по-московськи. В Ізраїлі — на івриті.

Така заведенція в усіх країнах. А в нас?

У Музеї сучасного мистецтва експонується виставка фоторобіт журналістки та фотографа Віки Ясинської «Портрет солдата». Там представлені світлини чоловіків, котрі добровольцями або за призовом/мобілізацією брали участь у військових діях на сході нашої країни.

«Я занадто багато втратив друзів, тому думаю, що найстрашніше в мене ще попереду — це поїхати до них на могили. Видалити номери телефонів своїх загиблих хлопців я досі не можу. Я не скажу, що я такий вже сентиментальний, але поки що рука не здіймається. Оце і є найважчим на війні, а все інше — моя робота». Це відповідь з, як виявилося, останнього, передсмертного інтерв’ю Володимира Кияна, українського командира (Ковель, Волинська область), на запитання журналістки Віки Ясинської, що для нього війна. 3 серпня цього року він підірвався на розтяжці фугасної міни.

«Погляди в нього такі ось продумані були, я б сказала. В нього був свій і аналіз ситуації, і аналіз майбутньої армії. Він так усе розповів яскраво, всі недоліки, всі плюси. А окрім того він справді був якоюсь такою позитивною людиною, яка дуже запам’яталася. Якась дуже неймовірна енергія. По-перше, енергія військового, а ще — енергія позитивної такої людини, класної! І справді, він був таким», — зазначила Вікторія Ясинська, автор проекту.

У місті своєї загибелі, жителі якого вважали Володимира янголом-охоронцем, він залишився таким до кінця. На останньому своєму подиху артилерист прикрив собою від осколків товаришів по зброї, і хлопці вижили. «Він поїхав перевірити місце, де загинув його друг-волонтер. Тобто він хотів з’ясувати, за яких обставин загинув його друг, і загинув сам. Сталося це поблизу міста Щастя», — розповіла журналістка.

У середу, 21 вересня, в управлінні архітектури та містобудування відбулося засідання, на якому підвели підсумки конкурсу на створення меморіалу па-м’яті воїнів Одеси та області, полеглих за Україну на охопленому воєнними діями сході держави.

Переможцем став проект скульптора Олександра Токарева та архітектора Олександра Чернова. Па-м’ятник має форму колони заввишки 18,7 метра, увінчаної триметровим крилатим ангелом. На колоні буде Герб України і три скульптурні групи, умовно названі «У розвідку», «Перемога» та «Повернення». Встановлять меморіал у сквері Небесної сотні, розташованому за будівлею облдержадміністрації (обрамлений вулицею Канатною та проспектом Гагаріна). До речі, рішення про створення цього скверу було ухвалене на сесії міської ради, яка відбулася того ж дня, у середу.

Цей проект набрав найбільше — сім — голосів членів журі, очолюваного народним архітектором України Олександром Глазиріним.

Загалом на конкурс, який тривав чотири місяці, було подано шість робіт. З їх ескізами всі охочі могли ознайомитися в приміщенні Приморської райадміністрації і залишити свою письмову думку.

Коли меморіал постане у сквері, наразі не відомо. Організатори конкурсу передадуть його результати в міськвиконком, який і повинен вирішити практичні питання втілення проекту в життя. Члени журі порекомендували тимчасово встановити на місці майбутнього меморіалу пам’ятний знак. Було б логічно відкрити його у День захисника Вітчизни — 14 жовтня.

У четвер, перебуваючи в Одесі, генпрокурор Юрій Луценко повідомив, що наступного тижня звернеться до Верховної Ради з поданням про зняття недоторканності з народного депутата Миколи Скорика, котрий на початку кривавого 2014 року був головою облдержадміністрації і котрого підозрюють у причетності до тодішніх трагічних подій у нашому місті.

Йдеться, передусім, про побиття «тітушками» городян і журналістів під час мітингу перед ОДА 19 лю-того 2014-го. У рамках розслідування цього злочину у п’ятницю було затримано Олександра Орловсь-кого, який у той час був першим заступником голо-ви ОДА. Йому оголошено підозру в організації заворушень 19 лютого. Суд учора мав обрати запобіжний захід затриманому (на час здачі номера детальної інформації ще не було).

В «Опозиційному блоці» відкидають усі звинувачення і заявляють, що такі дії ГПУ є політичним тиском. Сам Микола Скорик також заявив, що ні в чому не винен, і запевнив, що не має жодного наміру втікати з країни.

Далі буде...

Минулого тижня Кабінет Міністрів оприлюднив розширений список підприємств, які виставляються на приватизацію у 2016—2017 роках. До нього увійшли і всі порти України. Однак законодавчо морські ворота, як і раніше, перебувають у переліку об’єктів, що не підлягають приватизації. І законопроекти про зняття заборонного грифу так і лежать у Верховній Раді. Колишній уряд теж тримав курс на роздержавлення портів. Але проект закону, поданий Кабміном Яценюка, так і не ухвалили.

Україна, судячи з темпів просування реформ у портовій галузі, поки що не зовсім готова до цього серйозного кроку. І не тому, що весь час тривали торги — що, кому і скільки. У морського співтовариства склалося враження, що нагорі, попри заяви президента країни, прем’єра і міністрів, за великим рахунком, так достоту й не знають, що робити з морськими гаванями. Ця невтішна оцінка пролунала й під час «круглого столу», проведеного в рамках десятого, ювілейного, контейнерного саміту, який пройшов в Одесі 7—9 вересня.

Міністр інфраструктури Володимир Омелян, який відвідав саміт, укотре озвучив позицію свого відомства. Вона незмінна: після вилучення портів з переліку заборонених до приватизації підприємств та ухвалення закону про концесію, який мав бути готовий до кінця цього року, буде проведено корпоратизацію портів, зроблено реальну оцінку їх активів за участі іноземних експертів, проведено громадські слухання для вироблення правильного індивідуального підходу до кожного об’єкта.

Осичківська загальноосвітня школа І—ІІІ ступенів нині в усіх на слуху. І не лише в Савранському районі та на Одещині. Про неї, по суті, знає вся країна. Річ у тім, що саме цей освітянський заклад став об’єктом проведення першого в Україні тендеру на закупівлю послуг енергосервісу та підписання першого ЕСКО — договору на енергомодернізацію.

Та, напевно, варто пояснити все із самого початку.

Будь-які нововведення зазвичай сприймаються сус-пільством з певною настороженістю. Але це не про Савранський район. Принаймні у даному випадку. Коли в Україні вперше розробили проект енергомодернізації бюджетних установ за механізмом енергосервісу, серед перших, хто зацікавився ним, стала Савранська районна державна адміністрація. Заступник голови РДА Олександр Хапатнюковський пояснює:

— Ми не гаючи часу вивчили суть справи, супроводжуюче законодавство і зрозуміли, що для нас це шанс. Адже район дотаційний. А тут з’явилася можливість забезпечити взимку тепло у школах, дитсадках, лікарні завдяки закупівлі енергосер-вісних послуг. Це означає, що, скажімо, у школі чи лікарні роботи зі збереження в приміщенні тепла — заміна вікон, системи опалення, утеплення горищ, підвалів тощо, проводитиме не бюджетний об’єкт, а енергосервісна компанія. При цьому з бюджетних коштів не залучатиметься жодної копійки. Вкладені інвестиції енергосервісна компанія повертає потім за рахунок зекономлених бюджетною установою витрат на комунальні послуги та енергоносії. Хіба для нас це не вигідно?

Організація Об’єднаних Націй оприлюднила чергову доповідь про становище на сході України, в якій вказується на погіршення ситуації із правами людини через ескалацію військових дій у червні-серпні, а також тривале нехтування захистом цивільних осіб обома сторонами конфлікту.

У доповіді, яка охоплює період із середини травня до середини серпня, вказується, що кількість жертв, пов’язаних із конфліктом на сході, серед цивільного населення збільшилася на 66 відсотків порівняно з попереднім звітним періодом. Загалом Місія ООН з прав людини в Україні задокументувала 188 жертв серед мирного населення, в тому числі 28 вбитих та 160 поранених, упродовж трьох літніх місяців. Від початку конфлікту, із середини квітня 2014-го, до 15 вересня 2016-го офіс Верховного комісара ООН з прав людини задокументував 9640 смертей, пов’язаних з конфліктом, та 22431 поранення серед цивільних осіб, українських військових та членів озброєних груп.

«Попри те, що з моменту припинення вогню (1 вересня) ситуація покращилася уздовж лінії зіткнення вона залишається вельми нестабільною... Існує реальний ризик того, що новий спалах насильства може статися в будь-який час», — сказав Верховний комісар ООН з прав людини Зейд Раад аль-Хусейн.

Одночасно з підтримкою ПМР Москва спрощує процедуру отримання громадянства для російськомовних жителів балтійських країн. Що відбувається?

Президент Придністровської Молдавської республіки Євген Шевчук наказав привести правову систему самопроголошеної держави у відповідність з російським законодавством. Уряд ПМР вже наступного тижня повинен створити спеціальну комісію, а до 1 листопада на столі придністровського лідера повинен лежати чіткий план синхронізації законодавства.

Референдум про приєднання до Російської Федерації відбувся у Придністров’ї ще 17 вересня 2006 року. Тоді, за офіційними даними, цю ідею підтримали більше 98% жителів.

Розвиток ситуації в Тирасполі турбує сьогодні й українців. Плани створення коридору, який з’єднав би Придністров’я, Крим і Донбас, не раз озвучували російські політики. «З одного боку, це дає Росії можливість відкрито використовувати територію Придністров’я для дестабілізації східної та південної України, а з іншого боку, це розкачує майбутнє самої Молдови на шляху до об’єднання з Європейським Союзом», — вважає аналітик Chatham House Орися Луцевич.

Російські політики прямо кажуть, що майбутнє Придністров’я залежить від результатів президентських виборів у Молдові, які відбудуться вже наприкінці жовтня. «Це посил Молдові: якщо ви не виберете президента, який буде готовий об’єднати країну на умовах федерації, Придністров’я може махнути хвостом і піти в Росію», — лякає Олег Пахолков, депутат Державної Думи РФ.

«Чому мовчать американські газети про результати Параолімпійських ігор? Чому не б’ють в барабани і не стріляють феєрверками в небо, як це було після звичайної Олімпіади?»

Ці запитання написала на своїй сторінці у «Фейсбуці» Ольга Руда (м. Чикаго, США) і сама ж дала на них відповідь:

«Дуже просто: США не ввійшли в першу трійку переможців. Їх обігнала Україна, з кривавими ранами війни. Збірна України завершила боротьбу за медалі на Параолімпіаді-2016 на третій сходинці. 117 медалей (у США — 115). Я готова землю цілувати під ногами наших Героїв. Слава Україні!».

Мармароський кристалічний масив, Рахівські гори, Рахівський масив, Гуцульські Альпи, Мармароси — це назви одного й того ж гірського масиву, другого за висотою в Українських Карпатах (після Чорногори). Навіть у науковій літературі та поважних енциклопедіях ця гірська система досі не має єдиної назви. Але плутанина в термінах не завадила нашій мандрівці.

Мармароси мало відвідувана частина Карпат, а доступними для турпоходів вони стали менше двох десятків років тому. Хребтом проходить державний кордон України з Румунією. А до 1991-го це був кордон СРСР, з усіма колючими дротами, хитромудрими капканами, хижими вівчарками і «доблесними» радянськими прикордонниками, які перебували у підпорядкуванні всемогутнього КДБ.

Сьогодні потрапити сюди нескладно. Дізнатися про отримання дозволу можна, зателефонувавши на прикордонну заставу в с. Ділове або написавши листа у Мукачівський прикордонний загін: mukachevo_zagin@pvu.gov.ua. Дозвіл отримано, перешкод для походу більше нема, у день виходу на маршрут залишається взяти у відділі прикордонної служби в Діловому тимчасову перепустку. Серед іншого там вказані телефони, на які раз на день доведеться відправляти СМС про місце перебування.

Щоб іти в Мармароси, спочатку доїжджаємо до Рахова (15 тисяч мешканців). Місто якраз готувалося приймати традиційний XXIII Міжнародний гуцульський фестиваль. Рахівщина — найбільший за територією район Закарпаття. Єдиний, де мешкають гуцули (в Івано-Франківській області районів, населених гуцулами, чотири, а у Чернівецькій — два). Рахівськй район має ще багато різноманітних «най…». Тут найвищі гори, найбільша площа лісів, він найвіддаленіший від обласного центру Ужгорода. Тут обидва витоки найбільшої ріки Закарпаття й однієї з найбільших приток Дунаю Тиси. На території району — географічний центр Європи (знак встановлений 1887 року) та Карпатський біосферний заповідник. А ще Рахівщина найбільш проукраїнський район Закарпаття. Над будівлею райради та райдержадміністрації — державний синьо-жовтий та революційний червоно-чорний прапори. Таке й у Галичині не скрізь зустрінете.

Дослідники з Університету Бен-Гуріона в Ізраїлі встановили, що в східній частині Середземного моря розташована найстаріша у світі океанічна земна кора, вік якої сягає майже 340 мільйонів років.

За допомогою обладнання для магнітного зондування співробітник університету Руа Грано проаналізував природу кори на морській ділянці, відомій як Чаша Геродота, і виявив, що гірські породи в цьому регіоні характеризуються магнітними смугами — відмінною рисою океанічної кори, утвореної на серединно-океанічному хребті. Коли розплавлена магма, що формує кору, остигає, магнітні мінерали в її складі вирівнюються відповідно до силових ліній магнітного поля планети, формуючи подібні смуги. За цими мінералами науковці можуть обчислити вік певної частини дна океану.

Використовуючи цей принцип, Руа Грано довів, що кора у Чаші Геродота утворилася близько 340 мільйонів років тому.

Океанічна кора, як правило, відносно швидко повертається назад у мантію Землі через свою високу щільність, тому вік основної її частини складає не більше 200 мільйонів років.

Митрополит Андрей Шептицький — ідеолог єдиної української церкви та держави

«Все тільки для вас маю жити, для вас усе посвятити, навіть за вас, як цього треба буде, і життя віддати».
Андрей Шептицький,
«Перше слово до пастви» (1899).

Митрополичий престол Шептицький посів у 35-річному віці на початку ХХ століття (1900—1944), будучи повністю свідомим свого покликання — душпастирського і світського. Він вважав ці дві сфери діяльності двома сторонами єдиної місії душпастирства. Єпископ А. Сапеляк у монографії «Київська церква на слов’янському сході» стверджує, що з приходом на Львівський престол А. Шептицького почалася нова доба в історії Київської церкви. В Галичині це була передусім доба її очищення від латинських літературних запозичень, а в Російській імперії — відмови від цілковитого ототожнення з московським антикатолицьким православ’ям.

Нагадаємо, з кінця XVI століття в Україні діяло дві церкви: унійна і неунійна.

Це сталося внаслідок укладення в 1596 році Брестської унії. На той час Візантія, центр православ’я, згинула під ударами турків і хрестоносців; у середині XVI століття, особливо після підписання Люблінської унії (1569), польська експансія України супроводжувалася окатоличенням українців, захопленням православних храмів, утисками православного духовенства, яке поляки називали «схизматами», тобто розкольниками; занепала духовна освіта, знизилася християнська мораль не лише мирян, а й дияконів, тобто розхиталася внутрішня дисципліна; православні магнати й шляхта посилали своїх дітей у протестантські та єзуїтські школи. Тому багато ієрархів, україн-ських і білоруських, виступили за укладення угоди між Православною церквою і Римським престолом. При цьому Рим гарантував усталені церковні права та привілеї, а також погодив з польським урядом необхідні заходи щодо пунктів порозуміння. Відповідний універсал підписав і король Жигмонт ІІІ.

У нашому місті відбулися вже дві міжнародні українсько-польські наукові конференції під егідою Міністерства осві-ти і науки України та Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова. У заходах були задіяні кафедра української літератури філологічного факультету ОНУ, кафедра філологічних досліджень Схід-Захід Білостоцького університету Польщі та Одеський літературний музей.

Перший представницький науковий форум, який пройшов в Одесі три роки тому, досліджував «Образ Одеси в слов’янських літературах». Тема ж нинішньої конференції, яка 15—16 вересня працювала знову в Літературному музеї, — «Одеса і Чорне море як літературно-культурний простір. Ідеї. Контексти. Інтерпретації».

Учасників шляхетного зібрання привітали ректор ОНУ ім. І.І. Мечникова, професор Ігор Коваль, професор ОНУ Наталя Малютіна, професор Білостоцького університету Ярослав Лавський, декан філологічного факультету ОНУ, професор Євген Черноіваненко, директор Підляської бібліотеки ім. Луки Горницького в Білостоці Іоланта Гадек і директор Одеського літературного музею Тетяна Ліптуга.

На пленарному засіданні під головуванням професорів Наталі Малютіної та Ярослава Лавського були виголошені доповіді: «Історичний образ міста Одеси» у сприйнятті Павла Скальковського — голос у справі зростання ролі «внутрішньої літератури провінції» — доктор Лукаш За-бєльськи (Білосток, Польща), «Одеса у французькій літературі ХІХ століття» — доктор Корінн Фурньє Кісс (Берн, Швейцарія), «Одеські контексти біографії творчості Адама Міцкевича в історико-літературних працях другої половини ХІХ століття» —професор Урсула Ковальчук (Варшава, Польща) та «Модусний план одеських сторінок повісті О.М. Толстого «Пригоди Невзорова, або Ібікус» — професор Валентина Мусій (Одеса, Україна).

Ці слова незабутнього Максима Рильського чи не якнайкраще пасують до фаху перекладача, або товмача, як називали їх раніше.

Уявіть собі, що ви подорожуєте по незнайомій країні, але не знаєте місцевої мови навіть на рівні «привіт-до зустрічі». Як будете спілкуватися з тамтешніми жителями? Можна, звичайно, спробувати донести сенс сказаного до іноземних громадян за допомогою жестів, але, погодьтеся, такий підхід навряд чи полегшить ваш вояж — швидше, перетворить приємне проведення часу на суцільну муку. Є щонайменше два виходи із становища: вирушити за кордон за путівкою від турагенції або взяти із собою в подорож людину, яка володіє мовою. Спеціальність останньої має назву «перекладач» і за прикладом інших професій має своє власне свято масштабного характеру, яке щорічно відзначається 30 вересня, — Міжнародний день перекладача.

Людей, у чиї обов’язки входить здійснення різних видів перекладу, всією планетою почали вшановувати лише 25 років тому. У 1991-у день 30 вересня за ініціативи Міжнародної федерації перекладачів був обраний датою цього професійного свята. Виникає цілком логічне запитання: чому саме кінець першого осін-нього місяця? Відповідь на нього слід шукати в історії. Справа в тому, що 30 вересня 420 року пішов з життя перекладач, письменник і глибоко віруюча людина, згодом зарахований до лику святих — Ієронім Стридонський. Пізніше Церква «призначила» його небесним покровителем перекладачів, здатним надати допомогу в нелегкій, але цікавій праці товмачів — за умови щирої віри, зрозуміло.

Відгукнувшись на прохання багатьох освітян з різних куточків України, фонд Миколи Томенка «Рідна країна» виклав у вільний доступ свої просвітницькі проекти.

Відтепер, завітавши на сайт http://ridna.ua, можна, зокрема, переглянути в онлайн чи завантажити у свій комп’ютер 40 фільмів проекту «7 чудес України» (10 — із циклу «7 історичних чудес України», 10 — про «7 природних чудес України», 20 — із циклу «7 чудес України: замки, палаци, фортеці»).

Також відкрито доступ до низки аудіопроектів:

• «Слуханка для української малечі» (2 диски, на яких представлено 77 творів: 20 казок та 57 музичних композицій);
• «Класика української літератури. Живі голоси» (вибрані поетичні твори в авторському виконанні Максима Рильського, Володимира Сосюри, Павла Тичини, Андрія Малишка, Олеся Гончара, Василя Симоненка, Василя Стуса та інших. Найдавніший запис, з голосом Марка Кропивницького, датований 1906 роком, найсвіжіший — 1995-м);

Вчена рада і весь колектив Одеського державного університету внутрішніх справ від щирого серця вітають знаного в Україні та за її межами вченого — доктора юридичних наук, професора, генерал-майора міліції у відставці Миколу Петровича Водька з ювілеєм — 80-річчям від дня народження!

М.П. Водько — відомий в Україні й світі науковець та практичний правник, адже має значний досвід роботи на керівних посадах оперативних підрозділів, до 1991 року очолював Головне управління карного розшуку СРСР. За час науково-педагогічної роботи він опублікував понад 200 праць, у тому числі «Чому так довго шукали Чикатила?», «Оперативно-розшукова діяльність органів внутрішніх справ України», «Організація комплексних заходів боротьби з рецидивною злочинністю», «Правові та організаційні основи оперативно-розшукової діяльності по боротьбі з організованою злочинністю», «Формування політики протидії кримінальним правопорушенням в Україні (оперативно-розшуковий аспект)» тощо.

Із 2007-го Микола Петрович успішно працює в Одеському державному університеті внутрішніх справ, де веде активну науково-педагогічну діяльність, рецензує й опонує наукові роботи, керує підготовкою кандидатів і докторів наук. Тож, будучи випускником Одеської спеціальної середньої школи міліції 1956 року, він і сьогодні не залишає стіни рідної альма-матер.

Привіт! Ми — равлик та павучок! Ми ще не ходимо до школи, як і ти, і нас цікавить все на світі! А цей журнальчик розповідає про наші пригоди! Передплатний індекс: 86655.

Ось що можна зустріти на сторінках «Равлика»:

• наліпки для розвивальних завдань і розваг;
• англійська сторінка з нашим другом містером Снейком;
• наліпки з літерами абетки;
• шнурівки, щоб твої пальчики були вправ-ними;
• математичні ігри для тебе і твоїх братиків та сестричок;
• кумедні пальчикові іграшки;
• творча майстерня, де ти зможеш створити справжні картини із ниток, крупи, тканини та іншого незвичного матеріалу;
• пізнавальні сторінки, які розкажуть тобі про все на світі;
• розмальовки;
• безліч розвивальних ігор та завдань навчать думати, писати, вирізати, бути уважним і творчим!

«Равлик» — це журнал для розвитку та розваг! Давай дружити!

Щороку в Україні сотні тисяч осіб стають жертвами домашнього та ґендерно обумовленого насильства. Про це говорять фахівці, посилаючись на статистику правоохоронних органів. І водночас застерігають: така статистика є неповною. Люди, які потерпіли через насильство в сім’ї, не поспішають розповідати про свої проблеми і просити про допомогу.

Працівники Національної «гарячої лінії» з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та ґендерної дискримінації, яка працює при ГО «Ла Страда-Україна», називають таку ситуацію парадоксальною. Бо й самі правоохоронні органи вважають за краще не помічати проблеми домашнього насильства. На цьому наголошують президент ГО «Ла Страда-Україна», доктор юридичних наук, професор Катерина ЛЕВЧЕНКО і директор департаменту правової, соціальної та гуманітарної допомоги цієї організації, адвокат Марина ЛЕГЕНЬКА.

— Чи багато дзвінків ви отримуєте на «гарячу лінію»?

К. Л.: — Останнім часом кількість звернень на «гарячу лінію» зросла. За шість місяців 2016-го ми отримали понад 16 тисяч дзвінків. Торік їх було дещо більше 9 тисяч. «Гаряча лінія» за номером 0800 500 335 або 386 з мобільних працює цілодобово, і це також далося взнаки. Проблема насильства є дуже актуальною і, на жаль, такою, що складно вирішується. Тому люди й телефонують до нас.

У молодому віці кожен хлопець і дівчина мріють, щоб їхні майбутні сім’ї були міцними, а життя  щасливим. Юнки, що на виданні, аби хоч краєм ока заглянути у завтрашній день і побачити, яким виявиться їхній суджений, нерідко зазирають у гороскопи, посилено цікавляться нумерологією, ворожать. Способів ворожінь є сила-силенна. Лише на речах їх зо три десятки: на хлібі, яйцях, взутті, головних уборах, воску, квасолі, не кажучи вже про карти.

Пам’ятаю, як колись моя тітка Горпина гадала охочим дівчатам на півні. На стіл клала окремо трохи крупи, шматок хліба, ножиці, вугілля, миску з водою і люстерко. Потім приносила півня і пускала на стіл. Якщо той клював крупу чи хліб, то суджений мав бути заможним; якщо ж увагу когута привертали ножиці, то випадала чоловікові роль доброго господаря; якщо заглядав у люстерко — судилося йому бути ледачим, а пив воду — віщувало пияцтво. Коли  ж півень зацікавлювався грудочкою вугілля, то це означало, що цього року дівчина заміж не вийде. Коментуючи вугільний інтерес зозулястого, тітка Горпина підбадьорювала: «Не сумуй. Дівка не без щастя, козак не без долі».

Але виявляється, що в житті все значно простіше. Для міцного шлюб не потрібні ані ворожін-ня, ані якісь містичні обряди чи підказки зірок. Важливим є лише одне: ваші стосунки з другою половинкою.

Гаранту Конституції України,
Президенту України Порошенку П.О.

Шановний Петре Олексійовичу!

У селі Удобне Білгород-Дністровського району Одеської області мешкає сім’я Покидько Галини Григорівни, яка разом зі своїм чоловіком виховує 12 дітей.

Згідно з указом Президента України №476/2001 від 29.06.2001 року та положенням «Про почесні звання України» жінці, яка народила і виховала до восьмирічного віку п’ятьох і більше дітей, присвоюється почесне звання «Мати-героїня». Але, на жаль, чиновники різних рівнів роблять усе, щоб не помітити цю родину: коли давали мікроавтобуси багатодіт-ним сім’ям від держави — їм нічого не дали. Незважаючи на 10-річні звернення сім’ї Покидьків про присво-єння звання «Мати-героїня», жоден чиновник не доклав жодних зусиль, щоб виконати свої обов’язки та згадане положення про почесні звання.

Бачачи, як поневіряється ця сім’я, оббиваючи пороги різних інстанцій, я взявся допомогти їм і 15 червня 2015 року підготував листа (вих. №8) до голови Одеської обласної державної адміністрації пана Саакашвілі М.Н., додавши до нього копії свідоцтв про народження та характеристики (на 27 аркушах). У листі-відповіді від 14 липня 2015 року (вих. №01-02-16(822)) управління у справах сім’ї та молоді ОДА поінформувало, що Покидько Г.Г. заслуговує бути представленою до нагородження званням «Мати-героїня» й Удобненська сільрада вже готує для цього документи.

У рамках фестивалю «Оксамитовий сезон в Одеській опері» відбувся унікальний, дуже чуттєвий і жіночний, концерт «Берегиня. Відродження душі».

«Програма концерту, — розповідає режисер-постановник і диригент Оксана Линів, — побудова-на на зіставленні особливостей звучання україн-ської музики різних регіонів. У ній — мало зна-йомі широкому колу слухачів твори вітчизняних композиторів ХХ століття. Автори черпали нат-хнення з українського фольклору. Так, у творах Олександра Козаренка звучать мелодії Карпат. Євген Станкович та Олег Ківа — представники Центральної України, тож їхнім композиціям притаманна мелодійність Київщини та Полтавщини».

— В Олега Ківи дуже складні твори, не характерні для мого голосу, але цікаві й мелодійні, — зазначає народна артистка України Ніна Матвієнко (на знімку), яка приїхала до Одеси спеціально, щоб взяти участь у цьому концерті.

Одеська публіка захоплено слухала карпатські наспіви у виконанні солістки Мар’яни Садовської, яка нині проживає у Німеччині. Вона виконувала «П’ять весільних ладкань з Покуття» Олександра Козаренка. Цей твір, як зазначається, написаний для народного голосу та камерного оркестру. Мар’яна переконана, що композитор глибоко відчув та зумів передати старовинну українську музику у новому форматі, тому із задоволенням взяла участь у цьому концерті.

Напередодні Дня людей похилого віку за ініціативи громадської організації «ВСАД «ІТ-бабусі» в Одесі знову стартує фестиваль «Планета довгожителів».

Фестиваль проводиться вже втретє і є єдиним в Україні фестивалем для пенсіонерів.

Мета заходу — творче, свідоме, активне, щасливе довголіття. До участі запрошуємо людей віком п’ятдесят+, які бажають навчатися, розвиватися, знаходити друзів та готові відкритися новому, всіх, кого цікавлять теми активного довголіття.

Девіз фестивалю-2016: «Із минулого в сьогодення», тобто всі заходи «планети довгожителів» так чи інакше будуть пов’язані з цією темою.