Після параду

Одним із перших кроків в укладенні такої угоди є підготовка дипломатичного майданчика, переговорів, на яких українська сторона не присутня. Існує версія, що спецоперація «українські терористи в Криму» була задумана Путіним не для того, щоб повністю зруйнувати норманд-ський формат, а для того, щоб звузити його до трьох учасників, витіснивши Україну.

Спроби розв’язувати українську проблему за нашою спиною робилися до того неодноразово. І часто давали потрібні агресору результати. У Брюсселі вдалося домогтися відтермінування введення в дію Угоди про асо-ціацію ЄС—Україна, у Відні — блокувати розширення повноважень місії ОБСЄ на Донбасі.

Але найбільший ефект був отриманий від зустрічей представників Росії та США. Спочатку напівофіційних, як-от бесіди Вікторії Нуланд з Владиславом Сурковим, а потім офіційних — на рівні глави Держдепартаменту США Джона Керрі з міністром закордонних справ РФ Сергієм Лавровим і президентом Путіним. Надання Україні летальної зброї із США на цих зустрічах було остаточно заблоковане. І були отримані запевнення, що США не підуть на радикальне розширення економічних санк-цій щодо Росії.

У нормандському форматі переговорів українська сторона присутня як рівноправний учасник. Можна на неї тиснути. Можна навіть викручувати руки, як це сталася на сумнозвісному лютневому саміті 2015 року в Мінську. Однак приймати рішення в обхід України не можна. Не можна змусити в умовах війни проводити вибори на окупованій території, не можна заставити ввести в Конституцію України особливий статус окремих районів Донбасу. Але якщо нормандську четвірку звузити до трійки, ситуація змінюється.

Тому згода Франсуа Олланда та Ангели Меркель на тристоронні переговори з Володимиром Путі-ним щодо «української проблеми» на полях пекінського саміту G-20 становить велику небезпеку, створює можливість змови за нашою спиною і може призвести не до миру, а до «Мюнхена».

Після параду, на нараді керів-ників закордонних дипломатичних місій України Президент Петро Порошенко сказав: за результатами переговорів з Меркель та Олландом у нього є підстави сподіватися, що нормандський формат найближчим часом буде реанімовано. І здатність захистити себе Україна продемонструє не тільки на параді.

Про що Президент не сказав на параді

У промові, виголошеній Президентом України на Майдані 24 серпня, були історичні відступи, була висловлена щира вдячність захисникам Батьківщини й тим, хто у цей важкий час підтримує нашу країну за кордоном. Були названі перешкоди, які треба подолати на шляху до справжньої незалежності. Але не була навіть побіжно згадана одна з найактуальніших сьогодні проблем. Проблема перерви у співпраці України з Міжнародним валютним фондом.

Стосунки українського керівництва з МВФ — тема, звісно, не святкова. Гаслами і красивими словами про початок реформ тут не відбудешся, а дефіцит довіри між партнерами має історію довгу і неприємну. До того як уряд Яценюка почав серйозно ставитися до підписаних Україною меморандумів та постарався (на перших порах) їх дотримуватися, позбавляючись від прихованого дефіциту держбюджету, фінансистів з Вашингтона двічі «кидали».

Програми «стенд-бай» приймали для вигляду, а коли отримували перші транші, відверто забували про взяті на себе зобов’язання. Правили країною популісти, яким в каламутній воді неврахованих доходів і дефіцитів коштів було легше вдавати із себе благодійників, а тим часом набивати власні кишені.

Прямо скажемо, що Революція Гідності досі не стала Революцією Чесності, але в рамках бюджетної політики зрушення все-таки з’явилися. За рахунок штучної девальвації національної валюти, за рахунок позбавлення від витрат у рамках так званої децентралізації, за рахунок підвищення тарифів на енергоносії, за рахунок утримання зарплат і пенсій на дореволю-ційному рівні вдалося якось сформувати бюджет-2016 і виконувати його без істотних порушень.

З війною, однак, втрачена п’ята частина працюючої промисловості. Компенсувати дефіцит Пенсійного фонду нічим, а корупція, як і раніше, виводить із доходів держави в кишені чиновників десятки, якщо не сотні мільярдів доларів. Чотирирічна програма МВФ загальним обсягом 17,11 мільярда доларів, відкрита у березні 2015-го, в таких умовах не здатна була стати рятівним кругом. Кошти пішли б у пісок.

Хоча перший транш програми EFF допоміг українському уряду залатати дірки в бюджеті, а другий підсобив НБУ утримати гривню в рамках стабільності, надалі МВФ не збирався фінансувати тіньову економіку та корупцію під нескінченні обіцянки реформ. І виділення решти грошей відкладав до кращих часів.

Після прийняття закону про електронне декларування доходів і витрат чиновниками та членами їхніх сімей здавалося, що кращі часи настали, боротьба з корупцією в Україні реально почалася. Та ба! Відмова Держспецзв’язку видати програмі сертифікат відповідності показала, що до перемоги над корупцією далеко. Настільки далеко, що рада директорів МВФ вкотре вирішила почекати і не включила питання про співпрацю з Україною у свій календар на серпень. І не розглядатиме виділення чергового траншу нашій країні до кінця цього місяця.

Нічого не поробиш. Фінансистів парадами не переконаєш. І дипломати тут не допоможуть. Дебет позик повинен сходитися з кредитом довіри. До копійки, якщо хтось не зрозумів.

Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ.