Керований конфлікт, або Алгоритм нових агресій Росії щодо України

Для досягнення цих цілей у рамках «гібридної війни» проти України сьогодні Росія впроваджує сценарій «керованого конфлікту» в нашій державі, який передбачає:

• дискредитацію керівництва України, яке, мовляв, «не може забезпечити стабільності на території країни», а отже і є «відповідальним за конфлікт на Донбасі». На основі цього Москва порушуватиме питання перед США та ЄС щодо «відсутності підстав для продовження санкцій проти Росії»;
• створення передумов для реставрації проросійської влади в Україні. Згідно з очікуваннями режиму В. Путіна, така влада зможе ухвалити вигідні для нього рішення, насамперед щодо зняття питання належності Криму та прийняття російських умов врегулювання конфлікту на Донбасі або, принаймні, знизити для українського суспільства гостроту проблеми відновлення територіальної цілісності країни.

Саме такий сценарій і був реалізований Росією після завершення активної фази збройної агресії проти Грузії у серпні 2008 року.

У рамках такого підходу важливого значення для Москви набуває низка ключових для неї подій з відповідними часовими обмеженнями, а саме: парламентські вибори в РФ у вересні, черговий перегляд ЄС санкційної політики щодо Росії у жовтні, а також президентські вибори у США в листопаді нинішнього року.

З урахуванням зазначених обставин режим В. Путіна поетапно вживає комплекс взаємопов’язаних заходів політичного, економічного, спеціального та інформаційного характеру, об’єднаних у рамках єдиного плану дій проти України.

Підготовчий етап цього плану розпочався в березні-квітні цього року й орієнтовно триватиме до другої половини серпня.

На цьому етапі Росія активізувала бойові дії в зоні конфлікту на Донбасі, що має на меті посилення тиску на керівництво України, внесення додаткової напруженості в українське суспільство, а також моральне та фізичне виснаження особового складу Збройних Сил України. Такі дії Росії супроводжуються провокаційними обстрілами мирних населених пунктів на території самопроголошених республік, що використовується Москвою для звинувачень нашої держави у «порушеннях Мінських домовленостей» та тверджень про «підготовку України до силового відновлення контролю над т. зв. «ДНР» і «ЛНР». Тим самим формується інформаційне підґрунтя для подальшого нарощування збройного протистояння на Донбасі під виглядом «дій у відповідь на наступ з боку України».

Водночас у липні були розпочаті ініційовані Росією масові громадські акції різних форм та спрямованості, що здійснюється в інтересах підготовки масштабнішої дестабілізації політичної обстановки в Україні, а також задля випробування реакції керівництва України та його можливостей щодо протидії соціальним заворушенням.

Активний етап плану дій Росії щодо реалізації керованого конфлікту в Україні може розпочатися вже у другій половині серпня й триватиме до жовтня.

На цьому етапі можна очікувати проведення російсько-терористичними військами обмеженої наступальної операції на одному з найважливіших для України напрямків у зоні конфлі-кту на Донбасі. При цьому для створення відповідного приводу на підконтрольних «ДНР» і «ЛНР» територіях може бути організований резонансний терористичний акт, пов’язаний з масовою загибеллю мирного населення або вбивством одного з лідерів сепаратистів.

У ході наступальної операції російська сторона намагатиметься завдати максимально можливих втрат Збройним Силам України, що матиме на меті їх деморалізацію, примушення до припинення подальшого опору, а також провокування «вибуху» антиурядових настроїв в українському суспільстві.

У свою чергу, це використовуватиметься Москвою як каталізатор поширення масових акцій протестів у Києві та інших містах під гаслами відставки керівництва України та проведення до-строкових парламентських і президентських виборів, а також розширення прав регіонів (у т. ч. надання їм статусів автономій). У ході таких акцій будуть органі-зовані безлади та заворушення, включаючи сутички з поліцією, блокування транспортних комунікацій, спроби захоплення урядових будівель тощо.

Все це супроводжуватиметься активною інформаційною кампанією РФ з «доказами» «втрати керівництвом України контролю над ситуацією в країні», «неправомірного застосування владою сили проти мирного населення», «свідомого загострення Києвом збройного протистояння на Донбасі з метою відвернення уваги суспільства від внутрішніх проблем» тощо.

Завершальний етап такого плану може бути розпочатий Росією на фоні пікового загострення обстановки в Україні, орієнтовно у жовтні.

У такій ситуації Росія може виступити з ініціативою щодо прийняття нової «дорожньої карти» урегулювання ситуації довкола України — т. зв. «Мінська-3».

Основні напрями такого підходу Москви були представлені під час зустрічей Тристоронньої контактної групи у Мінську як спільний документ Росії і «ДНР»/«ЛНР». Вони включатимуть вимоги щодо: припинення Україною АТО на Донбасі та економі-чної блокади самопроголошених республік; введення у дію у повному обсязі та на постійній основі закону про особливий статус Донбасу («Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей») без будь-яких тимчасових обмежень, а також закріплення його положень у Конституції України; надання повної та беззастережної амністії бойовикам, а також проведення місцевих виборів на Донбасі.

Зазначена ініціатива просуватиметься Росією як у рамках формату «Нормандської четвірки», так і в інших форматах, зокрема серед країн-партнерів України, які висловили готовність долучитися до розробки «дорожньої карти» щодо вирішення конфлікту на Донбасі.

Крім того, Москва може запропонувати свою посередницьку роль у встановленні діалогу між українською центральною владою та лідерами «ДНР»/«ЛНР». При цьому висуватимуться вимоги щодо проведення дострокових президентських та парламентських виборів в Україні, федералізації держави, мораторію на вступ до НАТО тощо.

Така діяльність Росії супроводжуватиметься активними спробами Москви налагодити політичний діалог зі США та ЄС, насамперед у контексті нав’язування західним країнам та міжнародним організаціям власних підходів до врегулювання ситуації на Донбасі, а також переконування партнерів України у недоцільності продовження санкцій проти Російської Федерації.

У разі провалу наведених планів Москви режим В. Путіна активізує заходи з дестабілізації ситуації на всій території України (за сценарієм, подібним до «Русской весны» 2014 року), а також продовжить нарощування інтенсивності бойових дій на Донбасі.

Як крайній засіб вирішення «української проблеми» Росія може піти на проведення повномасштабної наступальної операції проти України під приводом «захисту російськомовного населення» у східних та південних областях нашої держави та російського населення в «охопленому терактами» Криму. При цьому підготовчим етапом такої операції стануть стратегічні навчання «Кавказ-2016», які плануються восени цього року у Південному військовому окрузі Росії, тобто поблизу Криму та зони конфлікту на сході України. Проведення аналогічних навчань влітку 2008-го стало прологом нападу Росії на Грузію. В рамках підготовки та в ході проведення навчань «Кавказ-2016» можливі також провокації на кшталт таких, які відбулися недавно у Криму.

У цьому зв’язку Росія також розраховуватиме на відвернення уваги США, як головного союзника України, на власні внутрішні проблеми, пов’язані з виборчим процесом у країні, що не дозволить Вашингтону оперативно відреагувати на дії Москви.

Сьогодні вже маємо низку ознак практичної реалізації Росією розглянутого плану. Свідченням цього є: збереження підвищеного рівня напруженості у зоні конфлікту на Донбасі, незважаючи на спроби лідерів західних країн вплинути на позицію Москви та систематичні зустрічі Тристоронньої контактної групи у Мінську; посилення угруповань російсько-терористичних військ на окупованих територіях України та ЗСРФ поблизу українського кордону; звинувачення Росії на адресу України у порушенні нею Мінських домовленостей, які висуваються Москвою в ООН, ОБСЄ й інших міжнародних організаціях, а також є окремим напрямом інформаційної кампанії РФ проти нашої держави; погрози лідерів терористів «вжити адекватних заходів проти України»; активізація в Україні різного роду акцій протестів та інших заходів провокаційного характеру зі значною кількістю учасників (зокрема, проведення т. зв. «крёстного хода» під фактично проросійськими гаслами).

Наведені дії російської сторони створюють безпосередню загрозу національній безпеці України і фактично постають агресивним викликом її незалежності та суверенітету. І така загроза може бути реалізована Москвою вже найближчим часом, що потребує від нашої держави мобілізації усіх своїх ресурсів для відсічі можливої агресії з боку режиму В. Путіна.

Іван СІЧЕНЬ,
військовий
та політичний експерт.