На реабілітацію у Кислицю

За угодою, «Прикордонник» має намір на безоплатній основі провести реконструкцію будинків, споруд, інженерних мереж, а також впорядкувати прилеглу територію військового містечка для подальшого використання цього об’єкта як реабілітаційного центру. Орієнтовна вартість робіт складає десь 38 мільйонів 400 тисяч гривень. Центр розрахований на одночасне перебування там 70 осіб упродовж двох тижнів. У курс реабілітації входитиме психологічна та юридична допомоги, медичні та рекреаційні процедури (басейн, сауна), а також екскурсії, арт-терапія, заняття народним промислом, вечори відпочинку за участю артистів. Військове містечко розташоване на мальовничому березі Дунаю, тож для воїнів передбачається риболовля та відпочинок на природі. Планується, що будуть тут і спортивне містечко, і футбольне поле, і волейбольний майданчик, і бібліотека.

— Це дуже складно — реалізувати такий проект, — зізнається Володимир Станков, — але ми взяли на себе цю місію заради тих, хто захищав і захищає нашу країну, заради їхніх сімей.

Площа військового містечка складає майже 50 гектарів, 14 з яких — штучне озеро. Споруди перебувають в аварійному стані, територія була захаращена сміттям. Власними силами волонтери наводять тут порядок. У суботниках на території майбутнього центру беруть участь небайдужі жителі сусідніх сіл, учасники АТО, студенти та викладачі Ізмаїльського державного гуманітарного університету. Так, цього року навесні активісти висадили алею з карпатських туй, прибрали територію від сміття та бур’янів, очистили від звалищ непотребу приміщення основного корпусу.

Але для реалізації проекту недостатньо зусиль волонтерів та небайдужих громадян. Представники «Прикордонника» звертаються у міжнародні фонди, у закордонні діаспори, які не відмовляються допомагати, однак практично всі іноземні благодійники вимагають співфінансування та участі в проекті з боку держави. Головною умовою виділення фінансової допомоги є стопроцентна готовність проектно-кошторисної документації.

— На жаль, держава не хоче нам допомагати, — скаржиться Володимир Станков. — Усю роботу з реабілітації воїнів АТО вона поклала на Міністерство соціальної політики, яке виділяє кошти на санаторно-курорт-не лікування у вже існуючих закладах. Але там жодної реабілітації та психологічного оздоровлення не відбувається — хлопці пиячать, ледарюють, «відпочивають» на свій розсуд, ми це бачимо, коли відвідуємо їх у санаторіях.

— Ми звертаємося зі своїм проектом на всі рівні влади, але нам відмовляють: і в міністерствах, і тут, на місці. У нас, у Придунав’ї, місцева влада не змінилася. Ті самі люди з Партії регіонів, які лише «перефарбувалися», керують у районі. Не знайшли ми підтримки і в Одеській обласній раді. У травні цього року на реабілітацію воїнів АТО облрада виділила 15 мільйонів гривень. От я й намагаюся отримати частину цих грошей на будівництво реабілітаційного центру. Цими грошима розпоряджається облдерж-адміністрація, яка має намір вкласти їх у медичний центр для учасників АТО, що створюється на 16-й Станції Великого Фонтану, на базі санаторію для інвалідів Великої Вітчизняної війни. Але у цьому центрі лікуватимуться поранені. А що робити тим учасникам АТО, які отримали психологічні та моральні травми? Як їх повертати до життя? Як їх соціалізувати?

ГО «Прикордонник» уже уклала договір з Ізмаїльським гуманітарним університетом, де учасники АТО зможуть на пільгових умовах отримувати освіту.

Володимир мріє про те, щоб на дахах майбутнього центру встановити сонячні панелі, які накопичували б електричну та теплову енергію, адже це південь Одещини, де сонця — більш ніж достатньо для таких проектів. Площа дахів складає 2,5 тисячі квадратних метрів, цього вистачить для обігрівання та забезпечення електро-енергією.

Для завершення проектно-кошторисної документації «Прикордоннику» потрібні 1 мільйон 310 тисяч гривень. У стосунках з владою є маленькі перемоги: Міністерство соціальної політики пообіцяло включити цю громадську організацію в тендер на надання соціально-психологічних послуг з реабілітації воїнів АТО.

Волонтери та небайдужі люди продовжують шукати фінансування.

Величезна кількість українців пройшла через АТО. За різними даними, це десь 250 тисяч осіб. У них є родини — батьки, діти, дружини. Тобто потреба в такому Всеукраїнському реабіліта-ційному центрі — велика і нагальна. Уже чимало зроблено активними людьми, які мріють його створити. Тепер слово — за державою. Чи підтримає вона ініціативу, що так вперто росте знизу, від людей? Побачимо.

А поки що «Прикордонник» запрошує всіх, хто може, долучитися і допомогти у цій добрій справі: грошима, роботою, бу-дівельними матеріалами, обладнанням...

— Те, що ми маємо намір створити, — такого нема ніде, і сюди залюбки приїжджатимуть ветерани АТО з усіх куточків України, — переконаний Володимир Станков. — Ми мріємо про те, що у Кислиці постане Всеукраїнський центр реабілітації воїнів АТО з комплексом послуг — від лікування до повної соціалізації людей. До того ж, у нас, в Придунав’ї, існують організації, які хочуть розвивати різні види бізнесу: гончарство, плетіння з очерету, інші ремесла. Їм потрібні фахівці, робочі руки, яких вони самі навчатимуть. Ці організації також хочуть співпрацювати з нашим центром, навчати ветеранів АТО різним спеціальностям. Адже людям, що пройшли крізь полум’я війни, потрібен поштовх, після якого вони сміливо вирушать у мирне життя.

У різних кабінетах громадським активістам з Ізмаїла не раз відповідали, що це — нереально, дорого, неможливо. Та вони вірять у те, що їхня ідея зі створення реабілітаційного центру в Кислиці буде втілена. Як писала Елеонора Рузвельт, світ належить тим, хто вірить у красу своєї мрії.

Ті, хто має бажання і змогу допомогти у втіленні цієї ініціативи, реквізити організації можуть знайти на сторінці ГО «Прикордонник» у мережі «Фейсбук».

Ольга ФІЛІІППОВА.