Сонячні чебуреки від Наталі

Коли в Авдіївці почалися військові дії, навесні 2014 року, Наталя разом із чоловіком та двома дітьми зібрали речі та вирушили до Одеси. Спочатку потрапили у Сергіївку, де волонтери розселяли родини, в яких є діти-інваліди.

— Ми думали, що трохи побудемо тут і повернемося додому, але те, що там відбувалося, не дозволяло нам цього зробити — наражати дітей на небезпеку обстрілів ми не захотіли.

Ще там, у Сергіївці, працюючи покоївкою у санаторії, Наталя почула про те, що переселенці можуть пройти навчання й отримати грант на реалізацію власної справи. Вдома, в Авдіївці, у неї був бізнес, яким вона займалася впродовж 15 років, — готувала смачні чебуреки. Тож невдовзі сім’я переїхала до Одеси і Наталя почала проходити курс інтенсивного навчання у бізнес-інкубаторі.

— Мені було важко, я не дуже освічена, тому не розуміла половини з цих слів, які лунали з уст наших тренерів. Але пройти навчання успішно мені допомагав мій власний досвід ведення бізнесу, — розповідає Наталія.

Після завершення курсів кожен із претендентів захищав перед авторитетним журі власний бізнес-план. Із 163 лише 14 отримали гранти на відкриття власної справи.

— У мене є потяг до створення власного бізнесу, пов’язаного з косметикою, парфумами, із доглядом за собою, але коли я пройшла навчання у бізнес-інкубаторі, чомусь, сама не знаю чому, знову взялася за чебуреки — це те, що я по-справжньому люблю і вмію робити, те, що приносить мені та людям радість. Коли захищала проект, так запалила присутніх своїм бажанням, що один із членів журі пообіцяв мені дати гроші на «розкрутку», навіть якщо я не виграю грант. Я ж пообіцяла: якщо виграю — продаватиму соціально доступні чебуреки і допомагатиму соціально незахищеним.

Саме завдяки зав’язаним під час навчання контактам Наталі Панфіловій вдалося орендувати торговельне місце за зовсім невеликі гроші — 750 гривень, а не за 4000, як їй пропонували. За отримані кошти придбала обладнання для бізнесу: столи, мікрохвильову пічку, холодильник, чайник, блендер, мультиварку.

Наталя виконала обіцянку, яку давала під час захисту свого проекту, — вже більше року продає смачні великі чебуреки за соціальною ціною — 10 гривень, а ті, що мають нетоварний вигляд (наприклад, надірвалися у процесі приготування), роздає соціально вразливим верствам. До неї приходять пообідати голодні самотні пенсіонери, безхатченки та інші люди, що потребують підтримки.

Те, що Наталя — переселенка, живе у маленькій кімнатці в гуртожитку на вулиці Красній з чоловіком та двома дітьми, не заважає їй бути щедрою та милосердною. Можливо, те, що вона також належить до категорії соціально незахищених, дає їй сприйняття чужої біди, як своєї. У старшої доньки, тринадцятилітньої Даринки — цукровий діабет, і їй теж потрібна постійна підтримка.

— Діти в мене самостійні, вже дорослі, — тішиться Наталя, — самі готують їжу, самі собі радять, молодший син відвідує одеську школу, Даринка — на домашньому навчанні. Чоловік також працює — вдалося знайти роботу на заводі.

Ми спілкуємося з Наталею, і вона одночасно працює — потік клієнтів не припиняється. Ось поруч за столиком обідає старенька бабуся, яку тут безкоштовно частують чебуреками. Вже кілька разів повертається за чебуреками Валентина Іванівна з онукою — їм не вдається донести їх додому, доводиться купувати ще...

— Я зрозуміла, що у часи війни нічого неможливо втримати: у нас в Авдіївці була чудова три-кімнатна квартира, був розвинений бізнес, але все зникло в один момент. У квартирі похазяйнували мародери, бізнес довелося покинути. На щастя, все найдорожче ми зберегли — родину, дітей. Але, залишивши Авдіївку, ми отримали безліч нових шансів на побудову власного життя, на розвиток, з’явилося чимало нових контактів, друзів, ми набуваємо цілком нового досвіду. А добробут — він, звичайно, буде, це те, що можна досить швидко отримати і так само швидко втратити...

Наталя не зупиняється на досягнутому — розвиває цей уже стабільний бізнес, збирається відкрити нову точку, має намір брати участь у нових проектах і долати нові висоти.

Я також спокусилася на цей смачний витвір кулінарного мистецтва з грибами та з сиром, який не просто тане в роті, а тане дуже швидко. Такий чебурек, скоріше, нагадує грибний жульєн, і за смаком більше належить до страв високої кухні, ніж вуличної їжі. «У чому секрет такої смакоти?» — запитую у Наталі. І раптом розумію: секрет не в борошні чи у рецепті, хоча вона використовує най-кращі, найсвіжіші інгредієнти, секрет — у її любові до людей, у відданості своїй справі, якій присвячує весь час, без вихідних, виготовляючи смажені половинки сонечка.

Ольга ФІЛІППОВА.

Публікація здійснюється за фінансової підтримки Уряду Канади через Міністерство міжнародних справ Канади.