Піти з гідністю, без болю
В Україні з кожним роком зростає потреба у наданні якісної паліативної допомоги. Сучасна світова медицина має перевірені шляхи, як зменшити страждання і полегшити останні дні тяжкохворих, давши їм можливість до кінця зберегти людську гідність і смак життя.
Щодо нашої держави, то ми лише намагаємося розвивати систему паліативної допомоги, причому навіть не ведемо статистики про те, скільки людей отримують її бодай у якомусь вигляді. Й це в той час, коли щороку знеболення та особливого піклування потребують від 430 до 500 тисяч громадян, яких долає рак, серцево-судинні недуги, СНІД, туберкульоз, інші хвороби, що допоки не піддаються стовідсотковому лікуванню. Втричі більше тих, хто перебуває біля хворих, і вони також потребують певної підтримки й уваги, а часто і специфічного лікування.
Досвід розвинутих країн підказує, що новий підхід до невиліковно хворих потребує нової, людянішої філософії лікування, в центрі якої — хворий, а не лише хвороба.
Ми ніколи не думали про тих, кого «списували» тяжкі недуги. Будинки престарілих, пізніше сором’язливо перейменовані в інтернати для ветеранів праці, давали прихисток людям похилого віку та інвалідам, від яких відмовлялися родичі. Особи ж працездатного віку, як і діти, свої дні доживали в чотирьох стінах власних квартир і будинків. Ніби схованими від очей здорових.
Рушійною силою змін у напрямку розбудови паліативної допомоги, як не гірко, виступає не держава, а громадськість. Ось і зараз на Одещині стартував новий проект із надання паліативної допомоги населенню, підтриманий Міжнародним фондом «Відродження», який реалізовуватиме громадська організація «Еліос». Її голова Юрій Жогно з цього приводу зібрав прес-конференцію, що відбулася в інформагенції «Одеса-медіа».
Як розповів Юрій Петрович, проект розрахований на півроку. Що встигнуть зробити за цей час, представляючи інтереси пацієнтів із паліативним статусом? Першим кроком стане детальний аналіз ситуації на Одещині, який має показати реальну картину потреби в такому виді допомоги. Кінцева мета проекту — розробка і схвалення на рівні області стратегії надання паліативної допомоги з її бюджетним фінансуванням. Громадським активістам допомагатимуть лікарі військового шпиталю, онко- та протитуберкульозного диспансерів, Обласного центру СНІДу тощо. (До речі, наша область — єдина в Україні, де й досі, хоча громадськість давно порушувала це питання, не спромоглася бодай виписати стратегію надання паліативної допомоги.)
Протоколи, призначені для супроводу паліативного пацієнта, якими сьогодні користуються медики, недосконалі. Такі протоколи мусять мати чотири блоки послуг: медичний (провідний), соціальний, психологіч-ний і духовний. Наразі медики обмежуються лише медичним блоком, причому узагальненим, тоді як кожен протокол, за міжнародними медичними стандартами, повинен бути локальним, тобто адаптованим до перебування пацієнта з певними проблемами в конкретному закладі. Закріпити такі протоколи — також одне із завдань проекту, за реалізацію якого взялися громадські активісти.
Уже створена робоча група, до складу якої увійшли поза-штатні спеціалісти обласного департаменту охорони здоров’я та соціального захисту населення, котрі почали роботу над зразками протоколів, що згодом пройдуть експертизу в МОЗі.
Чи знаєте ви, що кожні восьмеро із десяти невиліковно хворих (жодного з цих людей ні один медик не назве невиліковно хворим, тому що часто хвороба відступає у, здавалося б, зовсім безнадійних випадках), яких виписали з лікарні, хочуть бути з рідними, а не на очах і не на руках у чужих людей? Це їх право. Двоє з десяти, а це сотні людей, навпаки — категорично не бажають, щоб рідні бачили їхні щоденні страждання. І це також їхнє право.
Тяжкохворих у нас, як правило, намагаються виписати додому після певного курсу лікування, зокрема й тому, аби не надто псувати статистику можливих людських втрат у медичних закладах.
Ми давно говоримо, щоправда, більше на рівні громадських ініціатив, про створення хоспісу. Приклади у нашій державі вже є. Так, на Закарпатті діє центр догляду за паліативними пацієнтами, розрахований на 25 ліжок, який обійшовся у мільйон євро. На Одещині організовано 10 паліативних ліжок в Обласному центрі боротьби зі СНІДом, 50 — у протитуберкульозному диспансері та кілька ліжок у дитячому відділенні онкодиспансеру. Тобто у нас така допомога надається, але фрагментарно.
Щоб хоч якось охопити супроводом невиліковно хворих, кілька років тому медики разом із соці-альними службами за підтримки волонтерів створили мобільні групи, які надають допомогу тим, хто вимушений перебувати вдома. Як правило, охоплені такою увагою люди в обласному центрі та в ближніх до нього районах. У віддалених містечках й особливо в селах така допомога взагалі недоступна.
Знеболення — тема окрема, до неї боляче й підступатися.
Створення хоспісу у нас традиційно гальмується на рівні фрази: «Нема грошей». Та погодьтеся: якщо на всілякі фестивалі та танці-гульки кошти неодмінно знаходяться, то на останній прихисток для замучених хворобами людей могли б назбирати той злощасний мільйон, як он на Закарпатті, далеко не найбагатшому регіоні держави.
Яна СТАСІНА.
Передплата
Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!
Вихід газети у четвер. Вартість передплати:
- на 1 місяць — 70 грн.
- на 3 місяці — 210 грн.
- на 6 місяців — 420 грн.
- на 12 місяців — 840 грн.
- Iндекс — 61119
Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.
Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.
Оголошення
Написання, редагування, переклад
Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:
- літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
- високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
- написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:
050-55-44-203, 050-55-44-206
