Одеські сліди Миклухо-Маклая

Для нас цікаво, що М.М. Миклухо-Маклай неодноразово (в 1869, 1886 та 1887 роках) відвідував Одесу, і про це свідчать чимало публікацій різних авторів. З-поміж них, насамперед, слід назвати статті «Миклухо-Маклай і Одеса» знаного культуролога, письменника і видавця, на той час старшого редактора відділу етнографії журналу «Народна творчість та етнографія» Василя Скуратівського («Чорноморські новини» від 1 листопада 1978 р.), його «Гостини у Малині: Миклухо-Маклай на Україні» («Літературна Україна» від 18 лютого 1982 р.), cвітлої пам’яті одеського письменника й авторитетного краєзнавця Григорія Зленка «На пути через Одессу. К 100-летию со дня смерти Н.Н. Миклухо-Маклая» («Вечерняя Одесса» від 14 травня 1988 р.), академічного вченого Олени Говор (Москва, тепер — Австралія) «До історії перебування М.М. Миклухо-Маклая на Україні» («Народна творчість та етнографія», 1987 р. № 5) та ін.

І все ж прискіпливіше знайомство з їх змістом виявило низку розбіжностей та породило запитання, які змусили повернутися до вивчення періодичних видань XIX століття як першоджерел інформації задля визначення шляхів подальших пошуків.

Ось, наприклад, у публікації 1982 року В. Скуратівський стверджує: «Понад сто років тому в одеському порту пришвартувався пароплав... Гостинні одесити тут же «взяли в полон» легендарного мандрівника. Наступного дня в місті яскравіли афіші: сьогодні на розширеному засіданні членів Одеського відділення Російського географічного товариства «король папуасів» розповість про свої знамениті заокеанські мандри. Щоб «вгамувати» зацікавлення жителів міста, довелося біля клубу науковців навіть... подвоїти наряд поліції. Так вперше на українській землі зустрічали видатного дослідника і мандрівника, вченого в галузі етнографії, історика й громадського діяча М.М. Миклухо-Маклая».

Скажу відверто, це, безперечно, перебільшення. Дані про перебування в Одесі Миклухо-Маклая у 1882 році нічим не підтверджені. Адже вчений прибув до Петербурга морським шляхом і про його перебування в північні столиці одесити були достатньо поінформовані. Взяти хоча б за основу спеціальні телеграми «Північної телеграфної агенції», які регулярно розміщувалися в «Одессском вестнике». Зокрема, від 8(20) жовтня 1882 р., № 233 (переклад з російської мій. — Прим. авт.): «Вчора відрекомендувався государю-імператору в числі інших і мандрівник Миклухо-Маклай»; від 10(22) жовтня, № 225: «Мандрівник Миклухо-Маклай 13 жовтня вирушає знову в Австралію, в Сідней, на засновану ним біологічну станцію»; від 6(18) листопада, № 248: «Государ-імператор взяв на себе (зобов’язання) щодо витрат на видання праць Миклухо-Маклая, географічне товариство це гаряче вітало»; від 1(13) грудня, № 269: «Мандрівник Миклухо-Маклай вирушив до Австралії».

Щодо перебування мандрівника в Одесі в 1886 році Г. Зленко подає такі дані: «На початку квітневої неділі Микола Миколайович повідомляє брату Сергію з Олександрії про те, що його подальший шлях залежить від розкладу суден. «Відіслав телеграму в Одесу, — писав він, — дізнатися, коли «Владивосток» відійде звідти. ...Я попрямую до Одеси через 7 чи 14 днів, зважаючи на те, коли «Владивосток» прийде. ...Чекаю листа твого в Одесі poste restante (лист до запитання. — Г.З.)... — і далі за текстом — ...Зійшовши з борту «Владивостока», він одразу направився в Крим, щоб добиватися аудієнції в імператора Олександра III, який перебував у Лівадії».

Однак сучасний біограф і дослідниця творчості М.М. Миклухо-Маклая О. Говор наводить назву іншого судна — «Цесаревич», яким мандрівник і вчений прибуває до Одеси. Врешті-решт, ця назва судна підтверджується не тільки попереднім повідомленням, яке розміщене в газеті «Одесский вестник» від 5(17) квітня 1886 р. («За отриманими з Порт-Саїда відомостями, знаменитий мандрівник по Австралії Миклухо-Маклай їде на батьківщину і прибуде до Одеси на пароплаві «Цесаревич» в суботу 12 квітня»), але й інформацією у тому ж таки виданні від 13(25) квітня того ж року під назвою «Приїзд Миклухи-Маклая», де згадується (цитую): «Вчора на пароплаві «Цесаревич», що прийшов олександрійським рейсом, прибув до Одеси відомий мандрівник пан Миклухо-Маклай, який провів 12 років в Австралії. Пан Миклухо-Маклай привіз із собою багаті зоологічні та ботанічні колекції з Австралії та Нової Гвінеї. Колекції дбайливо запаковані в 22 величезні скрині. Увесь цей цінний багаж залишився у митному пакгаузі, де після свята (Великдень — Прим. авт.) у присутності Миклухи-Маклая буде підлягати огляду. Пан Миклухо-Маклай, як нам стало відомо, залишиться в Одесі ненадовго, а потім поїде в Петербург, де перебуватиме впродовж року».

У цій публікації ми не аналізуватимемо причин, які спонукали Миколу Миколайовича до зустрічі з царем у Криму. Вони загальновідомі — отримання дозволу на створення вільного російського поселення у Новій Гвінеї на Березі Маклая. Втім, з вини тієї ж таки царської влади ця ідея зазнала невдачі, потрапивши наприкінці 1886 року під остаточну заборону.

Та все ж виникає запитання: чому ж у згаданому листуванні братів Миклухо-Маклаїв така увага саме до пароплава «Владивосток»? Відповідь на нього ми не знаходимо в публікаціях жодного із дослідників наукової спадщини М.М. Миклухо-Маклая, ні давніх, ні сучасних. Отже, виникає загадка.

Зовсім несподівано щасливим ключиком до її розв’язання виявилося ретельне вивчення вцілілих одеських видань 1886 року, які збереглися у наших найстаріших та найкращих бібліотеках міста. Зокрема, «Одесский вестник» від 29 березня (10 квітня) вмістив коротку публікацію під заголовком «Засідання Імператорського товариства сільського господарства», де, з-поміж іншого є й така інформація: «... На цьому ж засіданні запропонований у члени-кореспонденти брат відомого мандрівника Миклухи-Маклая, командир пароплава «Владивосток»...

Спираючись на це повідомлення, довелося ознайомитись з багатотомним дореволюційним виданням під назвою «Записки Імператорського товариства сільського господарства Південної Росії», де серед матеріалів за 1886 рік, у № 7, міститься протокол засідання цього товариства від 27 березня. У пункті 3 чітко зазначено: «...Запропоновані в дійсні члени Е.А. Ерліх і в члени-кореспонденти В.М. Миклухо-Маклай».

Отже, йдеться про молодшого брата Миколи Миколайовича — Володимира (19 травня 1853 р. — 15 травня 1905 р., Японське море). Частково інформація про нього вже повідомлялася у серії публікацій «Людина з Місяця» (Слід на одеській землі)» («Чорноморські новини», квітень 2014 року). Зокрема, розповідалося, що, захопившись морем, він обрав для навчання Морський корпус у Петербурзі. Там підтримував тісні і дружні стосунки з кадетами Юрковським та Сухановим, які потім були засуджені як народовольці. Ставши офіцером, Володимир Миколайович брав участь у російсько-турецькій війні 1877— 1878 рр., перебуваючи на службі в Чорноморському флоті. Потім служив на суднах Добровільного торговельного флоту. Обравши професію за покликанням, В.М. Миклухо-Маклай майже все своє життя провів на морі.

Не випадково в листуванні з рідними у Миколи Миколайовича неодноразово повторюється запитання: «Де Володя?». Для нас, одеситів, також важливо зазначити, що ім’я Володимира Миколайовича — єдине серед імен в Одесі, хто одержував регулярні звіти про результати наукових експедицій мандрівника у переліку імен науковців, особистих друзів, близьких родичів, бібліотек, університетів та інших наукових й освітніх закладів царської Росії та Європи.

У довідковій літературі є загальна інформація щодо перебування Володимира Миколайовича як на військовому флоті, так в Доброфлоті, проте нема подробиць. Знайти їх вдалося недавно під час ознайомлення з матеріалами газети «Новороссийский телеграфъ» за 1882 рік.

Так, нашу увагу привернув фейлетон під назвою «Крушение крейсера Добровольческого флота «Москва» у восточного берега Африки, южнее мыса Ras Hafoon’a, и 50-дневное пребывание экипажа и пассажиров в песчаной пустыне. (Из дневника пассажира)», який друкувався у номерах від 22 серпня (3 вересня), 23 серпня (4 вересня), 24 серпня (5 вересня) та 25 серпня (6 вересня) 1882 р. Автор — Н. Сологуб. У цій публікації нема ніяких принципових розбіжностей з окремою книгою того ж таки автора під назвою «Крушение крейсера Добровольческого флота «Москва» у восточного берега Африки (Записки пассажира)» (Одеса. 1882), примірник якої зберігається в Одеській національній науковій бібліотеці.

Йдеться про катастрофу морського судна в 1882 році із 124 пасажирами та членами екіпажу на борту, серед яких були діти, навіть малеча. Всі вони були змушені висадитися на берег в аравійській пустелі під нестерпно пекучим сонцем з мізерними запасами продуктів та води. За таких трагічних та екстремальних обставин англійські або французькі моряки у подібних випадках завжди зазнавали фізичних втрат, навіть смертей. Натомість екіпаж цього судна Доброфлоту не тільки зміг організувати виживання табору, а й переміщення людей через згубну пустелю в оточенні войовничих бедуїнів.

Одним із тих, хто допоміг врятувати людські життя, був лейтенант флоту Володимир Миколайович Миклухо-Маклай, хоча на це судно як пасажир він потрапив цілком випадково. За словами автора, «ми всі йому зобов’язані невтомною працею із забезпечення продуктами харчування, за що він заслужив глибоку шану. Цей важкий обов’язок він виконував з дивовижним старанням та акуратністю. Він був важким, оскільки потрібно було бути на ногах у продуктовому наметі щоденно з 5 години ранку до 10 години вечора, видавати продукти, мати достатню кількість води для приготування їжі та чаю, виділяти продукти таким чином, щоб їх вистачило якнайдовше і т.п. — обов’язок далеко не з легких. У цій справі, — робить висновок автор, — він виявився кращим помічником командирові».

Під час однієї із спроб пройти пустелею з розвідкою, з відома капітана судна, Володимир Миколайович з товаришем потрапили у справжнісіньку бурю: «Не було видно жодної комахи; вітер дув до того сильний, що коли вони сідали відпочити, то через 5—10 хвилин їх за-сипало піском, немов вони були зариті в землю.

Далі рухатись було неможливо, і вони змушені були повернутися» («Новороссийский телеграфъ» від 24 серп-ня (5 вересня) 1882 р.).

Більше того, за повідомленням згаданого автора, В.М. Миклухо-Маклай разом з офіцером Фофановим у супроводі араба-товмача здійснили 5-денну подорож пустелею з метою пошуку безпечного шляху до порятунку учасників вимушеної експедиції серед агресивних кочівників. Все це було проявом особистої сміливості та відваги, оскільки в будь-який момент могла б статися якась несподіванка з доволі трагічними наслідками.

Насамкінець, незважаючи на всі перипетії та випробування, які випали на час 50-денного перебування пасажирів та екіпажу в пустелі, всі були доправлені в най-ближчий арабський порт і врятовані. 21 серпня 1882 року на пароплаві «Чихачов» їх зустрічала щаслива та схвильована Одеса.

Про цей унікальний випадок порятунку людей в екстремальних умовах і про роль В.М. Миклухо-Маклая, який «виявив надзвичайну старанність і здібності», згадуватимуть у Петербурзі і через 20 років опісля. Про це свідчить рідкісне видання «Очерк возникновения и деятельности Добровольнаго флота за время XXV-ти летнего его существования», СПб, 1903. У цій же книзі міститься згадка про нагородження шістьох нижніх чинів з «Москви» медалями Товариства порятунку на водах. Чи був серед них лейтенант флоту В.М. Миклухо-Маклай — поки що не з’ясовано.

(Далі буде).

Антон ГРИСЬКОВ,
член правління Одеської обласної організації Національної спілки краєзнавців України.