Славне ім’я міста, або Як я виявився пророком
Тоді йшов десятий рік, як я звільнився із концтабору. Мешкав у Первомайську Миколаївської області, працював вихователем у допоміжній школі №14, бо до нормальної мене не допускали. А підробляв екскурсоводом, у вихідні супроводжуючи автобуси то в Кишинів до крамниць, то в Одесу на море, то в Уманський парк, то до Києва.
А зовсім поруч, за три години поїздки, був «Хутір «Надія» — державний музей-заповідник І. Тобілевича (Карпенка-Карого). Розташована ця пам’ятка поблизу села Миколаївка, за 20 кілометрів від Кіровограда. Є однією з найвидатніших історико-культурних пам’яток України, статус заповідника-музею отримала в 1956 році.
Садиба стоїть серед дубів, струнких осокорів, ясенів, гледичії, тополь. Більше ста років тому на місці, де тепер шумлять дерева, квітне фруктовий сад, був степ. Оазу заснував видатний український драматург, театральний і суспільний діяч Іван Тобілевич. Саме на честь своєї дружини — Надії Тарковської — він і назвав хутір. Багато років це місце було творчою лабораторією драматурга. Тут були написані «Сто тисяч» і «Господар», історична драма «Сава Чалий» і ще з десяток творів.
У заповіднику-музеї «Хутір «Надія» експонується близько двох тисяч предметів, значна частина з яких передана сім’єю Тобілевичів—Тарковських. З того часу збереглися родинний будинок, парк із ставком, флігелі і чумацький колодязь. Щороку садибу відвідують понад чотири тисячі гостей з різних куточків України і зарубіжжя. Починаючи з 1972-го (125-річчя народження Івана Тобілевича) тут проходить театральний фестиваль «Вересневі самоцвіти».
Тож я і взявся розробити текст екскурсії для старшокласників до «Хутора «Надія» і далі — до міста Кіровограда, до унікального українського театру ім. Марка Кропивницького, театру корифеїв. Матеріал мені був добре відомий, бо сам працював у тому театрі, потрапивши туди за скеруванням після закінчення Одеського державного театрального художньо-технічного училища. Аж до 9 листопада 1958 року, коли мене забрали до війська. Антипартійну листівку я поширив по Кропивницькому саме 7 і 8 листопада.
Півроку я був електриком-освітлювачем на сцені, ходив по ній з пієтетом, бо ж тут священнодіяла геніальна Марія Заньковецька, якій сам Чайковський одяг на голову золотий вінок з надписом «Безсмертній від смертного», грали усі Тобілевичі, Марко Кропивницький, Михайло Старицький. Зараз ми їх зовемо корифеями. У Вікіпедії про це читаємо:
«Приміщення театру споруджено у Єлисавет-граді (тепер Кропивницький) 1867 року на кошти інженера-полковника Г. В. Трамбицького. В цьому ж приміщенні 27 жовтня 1882 року народився перший професійний національний реалістичний театр під орудою М. Л. Кропивницького — людини могутнього таланту: блискучий актор, режисер-новатор, поет, композитор, реформатор україн-ської сцени, антрепренер, педагог, чарівний співак, високий майстер художнього слова, театральний діяч, засновник першого в Україні та Росії дитячого театру. Виставою «Наталка Полтавка» І. Котляревського він заявив світові про зрілість української театральної культури та її самобутність. Створив цей театр всупереч всіляким категоричним царським законам».
Письменник Володимир Панченко, доктор філологічних наук, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія», підкреслює: «Професійний театр корифеїв з’явився тому, що вельми дужою була українська стихія в наших степах. Кропивничанам судилося продовжити велику справу своїх попередників, а значить — творити стихію національної театральної культури всупереч усім негараздам».
За рішенням ЮНЕСКО в 1982-у широко відзначалося сторіччя театру.
Тож, переймаючись духом музею «Хутір «Надія», театром корифеїв, я й написав 1986 року оцього сонета:
Хутір «Надія»
Столиці українського театру
Як тебе звати, місто? — Кропивницьк?
Карпенко-Карівськ? Мов, Кіровограде!
Упавши ниць, з найглибшої з криниць
ковток води приймаю в душу радо.
У тій криниці — сльози молодиць
і піт, і кров, що цибеніли градом
з козацьких жил, із парубочих лиць —
всіх, що несли Вкраїну, ніби ладо
на голім серці між торги і зради,
між перекинчиків, між тисячі пивниць,
між хліб і сіль навколишніх столиць,
куди — не знати. Тільки би не втратить!
З твоїх зіниць буяє блиск зірниць,
Садовсько-Саксагансько-Карограде!
Він надрукований у першій моїй книзі «Озон» (Одеса, «Маяк», 1990), у книзі сонетів «Двострунне грало» (Одеса, «Друк», 2002). Тому для мене було шоком, коли Верховна Рада України проголосувала за таку назву міста…
Хай там трошки не так, але це дуже цікаво. Невже ідеї носяться у ноосфері 30 років, перш ніж збудуться?
Олекса РІЗНИКІВ.
Передплата
Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!
Вихід газети у четвер. Вартість передплати:
- на 1 місяць — 70 грн.
- на 3 місяці — 210 грн.
- на 6 місяців — 420 грн.
- на 12 місяців — 840 грн.
- Iндекс — 61119
Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.
Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.
Оголошення
Написання, редагування, переклад
Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:
- літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
- високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
- написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:
099-277-17-28, 050-55-44-206
