№ 57 (21734) четвер 7 липня 2016 року

Друге засідання Робочої групи Комітету регіонів ЄС — Україна відбулося в Одесі 5 липня. Сторони обговорили проблеми, досягнення та перспективи реформи децентралізації в нашій державі.

Учасників високого зібрання привітали Маркку Mарккула — президент Комітету регіонів ЄС, В’ячеслав Негода — перший заступник міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, Соломія Бобровська — заступник голови Одеської облдержадміністрації, Юрій Дімчогло — заступник голови Одеської обласної ради.

Перше засідання Робочої групи Комітету регіонів ЄС — Україна відбулося у Брюсселі восени минулого року. В одеському засі-данні взяли участь Карл-Хейнз Ламбертс — перший віце-президент Комітету регіонів ЄС, члени цього комітету: Арнолдас Абрамавічюс (Литва/Європейська народна партія), Кевін Піл (Великобританія/Партія європейських соціалістів), Дайва Матонієне (Литва/Група європейських консерваторів та реформістів), Анне Куарт (Німеччина/ЄПС), доповідач Комітету регіонів ЄС з перегляду Європейської політики сусідства та інші.

8—9 липня у Варшаві пройде саміт Північноатлантичного альянсу. З цієї нагоди Громадська ліга «Україна—НАТО» поширила звернення, у якому, зокрема, йдеться:

«З часу, коли в лютому 2014 року розпочалася російсько-українська війна, український народ постійно перебуває на межі фізичних та психологічних випробувань. Особливо велике навантаження лягло на плечі жінок, дітей, пенсіонерів, які живуть на території, окупованій російсько-терористичними військами.

У звіті Управління ООН з координації гуманітарних питань зазначено, що кількість біженців з Донбасу та Криму перевищує 2 мільйони осіб. З них 1,2 мільйона переселилися в інші регіони країни, за кордон вирушили понад 800 тисяч. У війні, яку розв’язав Путін та кремлів-ський режим, загинуло понад 10000 цивільних і військових українців.

Після підписання так званого Мінського перемир’я-2 бойовики щоденно продовжують обстрілювати позиції українських солдатів та мирних мешканців.

На вступників у вищі навчальні заклади в 2016-у чекає вісім базових змін, що відрізнятимуть нинішній вступний рік від попередніх. Про них під час регіональної наради-семінару з питань організації і проведення прийому на навчання вступників розповіла перший заступник міністра освіти і науки Інна СОВСУН.

«Новий зміст»: новий перелік галузей і спеціальностей

Цього року здійснюється набір за новим єдиним переліком галузей і спеціальностей, затвердженим у 2015-у.

«Раніше абітурієнт вступав на вужчу спеціальність, що обмежувало можливість змінити освіт-ню траєкторію в майбутньому. Крім того, ця зміна відкриває нові можливості вишам для розробки власних освітніх програм», — підкреслила Інна Совсун.

«Рівність прав громадян»: вступ тільки за конкурсом

Повністю прибрана норма про позаконкурсний вступ, яка суперечила Конституції України, а також про цільовий прийом. Отже, всі учасники вступної кампанії проходитимуть конкурсний відбір.

Водночас, є категорії громадян, котрі з об’єктивних причин потребують підтримки держави. Ці абітурієнти вступатимуть за конкурсом, але на основі інших видів вступних випробувань. Так, окремі категорії громадян мають право:

3 липня в Одесі, яка вже другий рік є головною базою наших військових моряків, з великим розмахом відзначили День ВМС України.

Біля причалів морського вокзалу пришвартувалися більше десятка бойових кораблів і допоміжних суден: флагман ВМС фрегат «Гетьман Сагайдачний», десантний корабель «Кіровоград», два нових бронекатери типу «Гюрза», прикордонні сторожовики «Григорій Куроп’ятников» і «Поділ-ля», прикордонні, артилерійські та адміральські катери. На причалі порту були також представлені зразки озброєння морської піхоти і сухопутних частин ВМС України.

Урочистості розпочалися із церемонії підняття на кораблях бойових прапорів і прапорів розцвічування, якими за давньою традицією прикрашають судна на свята. Міністр оборони генерал армії Степан Полторак привітав військових моряків зі святом і побажав їм успішної служби на благо України.

На воду Одеської затоки під залп Почесної варти лягли вінок і квіти — в пам’ять про загиблих військових і цивільних моряків.

Минулої суботи на Дерибасівській, у день старту щорічного Морського фестивалю, який триватиме до 17 липня на різних локаціях міста, одесити створили найдовший в Україні тільниковий ланцюг.

Зважаючи на те, що чи не в кожній другій одеській сім’ї є моряк, організатор акції Світлана Ярова приурочила «смугастй рекорд» до свята Військово-Морських сил та працівників морського і річкового флоту України. Планувалося, що до встановлення рекорду долучиться не менше 1000 городян, але, на жаль, підтримали ініціативу лише 293 особи. Та, попри це, представники Книги реєстру національних рекордів України зафіксували найдовший у нашій країні ланцюг у тільниках, вилаштуваний у формі великого рятувального кругу. Організатори запевняють, що це тільки початок і наступного року, одесити зможуть «побити» власний рекорд.

Усі учасники свята мали можливість не лише стати рекордсменами, а й сфотографуватися на пам’ять у більш ніж десяти фотозонах у морському стилі.

Тетяна ГРОМИК.

Лише за дві доби, 4—5 липня, на передовій загинуло п’ятеро захисників України, більше двох десятків отримали поранення.

Непоправної втрати зазнала й Одещина — у Широкиному (Донецька область) загинув уродженець села Осички Савранського району Василь Михайлович Гончарук.

Йому, 23-літньому, жити б і жити, кохати, ростити дітей, розбудовувати нашу державу. Але зайди з-за північно-східного кордону й озброєні до зубів, з-за того ж таки кордону, лугандонці принесли на українську землю війну. І він, гідний нащадок українського лицарства, став на захист своєї Вітчизни. Рік тому, 9 липня, Василь був призваний за мобілізацією. Проходив військову службу в десантно-штурмовому батальйоні морської піхоти. Вірний військовій присязі, загинув при виконанні бойового завдання.

Схиляємо голови перед пам’яттю Героя, вклоняємося батькам, які зростили його, і висловлюємо глибокі співчуття всім рідним та близьким.

Один із парадоксів збройних конфліктів — участь у них переважно беруть чоловіки, а найбільше потерпають жінки та діти. І це доводять нинішні події на сході України. Про те, як вони позначилися на долях багатьох наших співвітчизниць, йшлося  під час недавньої навчально-консультативної зустрічі «Жінки в часи конфліктів: дії і надії». Захід за підтримки програми МATRA «Європейське партнерство» Міністерства закордонних справ Королівства Нідерландів провів Інформаційно-консультативний жіночий центр. Його метою було обговорити роль жінок у встановленні стійкого миру в Україні.

Історії випробувань та героїзму

Варто зазначити, що в навчально-консультативній зустрічі взяли участь представниці і представники громадських організацій та державних органів влади, які опікуються формуванням та реалізацією сучасної ґендерної політики в Україні, вирішенням соціальних питань, проблем внутрішньо переміщених осіб. Також було чимало учасниць, які представляли східні регіони України і безпосередньо зіткнулися з наслідками військового конфлікту, що триває вже понад два роки. Деякі з них поділилися своїми непростими та вражаючими історіями.

Ціннісні ресурси війни і миру: український формат

Вирушивши в дорогу, треба йти. Якщо дуже кепсько — прискорити ходу. Але не озиратися назад, де біля грубки було тепло, вітер у комині вив по-діккенсівськи, а на столику лежав мармелад зі щипчиками.

Ілля ЕРЕНБУРГ.
«Надзвичайні пригоди Хуліо Хуреніто та його учнів».

Зараз Україна перебуває в точці біфуркації, або перед своєрідним «моментом істини» у нашому конфлікті з Росією.

Нинішнє поширене, але від цього не менш хибне, сприйняття ситуації як «затишшя» криє в собі макронебезпеку. Насправді ми спостерігаємо лише зміну парадигми розгортання цього довгострокового конфлікту. Ба більше, формується тривожне відчуття «тиші перед бурею», особливо зважаючи на ту активність, яку продовжує розгортати Росія на території «ДНР/ЛНР», а також Криму (про який багато хто регулярно забуває). Перспектива масштабних бойових зіткнень увиразнюється на обрії дедалі чіткіше.

У музеї Гуцульщини у Коломиї
Питаєте: де гуцули?
Махнуть рукою на річку Прут,
Де на обрії перші пасма Українських Карпат:
Он там.
І наразі все зрозуміло, крім одного:
Чому Коломия столиця Гуцульщини?
Це тільки привал… Ще не фінал.
Далі — гуцули.

Василь ГЕРАСИМ’ЮК,
лауреат Національної премії ім. Т.Г. Шевченка

У середмісті Одеси, проходячи жвавими вулицями та дослухаючи коротких уривків з якихось балачок, телефонічних перемовин, випадкових діалогів — та все не по-нашому, все по-чужинськи, роздивляючись на вивіски — вже навіть без подиву, що всуціль по-чужому писані — то москвинською, а то по-англійськи, спитаєте:
— Де українці?

— А вони десь там… Ген у школі.

Та невже? Може, направду вже навчають у наших школах України? Йдете крізь чужомовний гомін, немовби крізь густі кактусові зарості продираючись. При дверях охоронець. Та ось дзвінок — і немов горобці зацвірінькали на виповненім подвір’ю. Стуляєте повіки, і по хвилі вже ви наче перенеслися на шкільне подвір’я десь у Рязані чи в Тулі.

Як уже повідомляли «ЧН», з 8 по 10 липня в Одесі на причалі яхт-клубу морвокзалу сьомий рік поспіль пройде міжнародний фестиваль німого кіно та сучасної музики «Німі ночі».

Тема нинішнього фестивалю — жіноча емансипація, бурхливий розвиток якої якраз припав на 20-і роки двадцятого століття. Емансипація східної жінки, яку соціальний дисбаланс прирікає на торгівлю власним тілом («Богиня»), української машинізованої жінки-робота в період соціальної модернізації («Небувалий похід») та жінки-заручниці в мілітарному суспільстві козаччини («Тарас Трясило»), американської жінки традиціоналістського Півдня («Вітер»), німецької жінки-одиначки в період після-воєнної кризи («Чорний хід») — це розтягнена в віках, але концентрована в десятилітті німого кіно історія небувалого походу жінки на шляху до визволення та віднайдення себе.

У програмі сьомого кінофесту — дві світові репрем’єри українських фільмів, які довгий час вважалися втраченими. Так, стрічка Петра Чардиніна «Тарас Трясило», знята в Одесі в 1926-у, — пишно костюмована історична драма і водночас найдорожчий фільм епохи, був віднайдений лише в 1998 році в сховищах Французької синематеки, де зберігався під назвою «Татари». Сеанс озвучать одеські джазові імпровізатори Андрій Показ та Яків Тарунцов. Головні ролі й ньому виконали найвидатніші зірки українського кіно першої половини ХХ століття Амвросій Бучма, Іван Замичковський та Наталя Ужвій.

У вівторок у відділі Одеського історико-краєзнавчого музею на Ланжеронівській, 24а, відкрилися виставка «Елегія фарб», приурочена до 130-річчя від дня народження художника Георгія Косміаді (24.03.1886 — 22.05.1967).

Через історичні перипетії минулого сторіччя Г.П. Косміаді з’явився в світі мистецтва як художник-одинак: багатогранний майстер темперних кругообігів, віртуоз радісних колористичних монотипій, сюжети та образи яких, щиро і ненав’язливо, випромінюють динаміку життя, неспокій душі, сакральність відчуттів. Естетика його монотипій — це естетика дерев і пагорбів, жінок і квітів, соборів і куполів, духовних станів і гармонійних відчуттів.

Відірваний від рідної землі обставинами складного ХХ ст., професор Георгій Косміаді мріяв, щоб його роботи та роботи його учнів залишилися на рідній землі. Бажаючи здійснити мрію батька, Надія Георгіївна Саннов-Косміаді в період з 1992 по 2009 роки передала частину художньої спадщини батька Народному музею історії Рівненської української гімназії, Рівненському обласному краєзнавчому музею і Будинку-музею російського зарубіжжя ім. О. Солженіцина в Москві. У цей же період вона організувала виставки батькових картин у Києві, Рівному, Москві, Берліні.

У рамках наймасштабнішого спільного міждержавного проекту «Литва — Україна. Культурне партнерство-2016» у Музеї сучасного мистецтва Одеси (вул. Бєлінського, 5) з 8 липня по 15 серпня триватиме унікальна виставка сучасного литовського текстилю «Фото-відео-медіа текстиль».

Мета виставки — демонстрація синергії текстилю та сучасних медій-них засобів і технологій. Представлені в експозиції роботи засвідчують, що погляд на текстильне мистецтво змінився — воно стало інтегральною частиною сучасного культурного простору. Традиційно текстиль розглядається як прикладне мистецтво, яке плекалося впродовж століть і в якому виняткове значення мала функціональність. У контексті представленої виставки текстиль — одна з форм прояву, які визначають емоційну та інтелектуальну сугестивність художніх творів.

Щороку в ЄС обирається культурна столиця Європи. Цей статус, що присвоюється терміном на календарний рік, дає можливість місту продемонструвати своє культурне життя та культурний розвиток. Мета програми — зближення людей на основі співпраці в сфері культури, сприянні економічному, полі-тичному та гуманітарному єднанню країн.

Ця традиція започаткована ще 1985 року, а з 2009-го в Євросоюзі обирають одразу дві культурні столиці: одну — від давньо-го члена ЄС, другу — від країни, яка недавно вступила в унію.

У 2011 році статус культурної столиці Європи на 2016-й отримало польське місто Вроцлав, перемігши на останньому етапі Ґданськ, Като-віце, Люблін та Варшаву.

Про те, як почати змінювати рідні міста, як дати їм нове дихання, розмовляємо з Даріушем Кортком, головним редактором (з 2004-го) катовіцької редакції «Газети виборчої», автором креативних соціальних кампаній цього видання, які дали старт змінам у всьому місті.

— Для того, щоб наблизити зміни на краще у вашому місті, потрібно вірити в те, що ти робиш, вірити в себе і відчувати момент, — вважає Даріуш.

Двері молодіжного центру під назвою «Нове покоління», який нещодавно відкрився у Саврані на базі районного будинку культури, не зачиняються. Тут збираються учні, студенти. Залюбки заходять і люди старшого віку — за натхненням, за хорошим настроєм чи просто з цікавості: що ж тут відбувається, коли юнаки і дівчата, забувши про свої колишні розваги, потягнулися саме сюди?

А подій у центрі чимало. Начувшись про його діяльність, приїхала до Саврані із сусіднього району громадський діяч, волонтер, екс-голова молодіжного парламенту Подільська Ірина Садолінська. Вона поділилася власним досвідом щодо формування молодіжного руху, вислухала міркування з цього приводу юних савранчан. Молодіжний центр викликав захоплення в естонської делегації, яка, відвідавши зі своєю програмою село Дубинове, не могла знехтувати можливістю відвідати таке популярне серед підростаючого покоління місце. У підсумку депутат парламенту Естонії Ей нар Валльбаум запросив керівника «Нового покоління» Сергія Низькохата у свою країну — для обміну досвідом, для спілкування представника Савранщини з його естонськими ровесниками.

Наближається до фінішу чемпіонат Європи з футболу, який приніс радість одним і розчарування іншим. Впевнену гру демонструють команди Франції та Німеччини, і можна лише пошкодувати, що доля звела їх у півфіналі (7 липня), а не у фіналі. Ще одні півфіналісти — Португалія та Вельс — помірялися силами пізно ввечері вчора, 6 липня. Але з яким рахунком та гра не завершилася б, вихід у 1/4 фіналу вже великий здобуток. Особливо для команди Вельсу, гру якої разом з іншими збірними північних країн уже назвали північною казкою.

А ось Україна виступила вкрай невдало, встановивши такі антирекорди: стала першою командою, яка залишила чемпіонат, і третьою в історії, яка не забила жодного гола на ньому. Слабкою втіхою може бути лише той факт, що наші суперники по групі виявилися сильними командами і всі вийшли в 1/8 фіналу, а Польща та Німеччина пішли й далі.

Співчутливо поставилися до невдачі України наші польські сусіди. Нападник збірної Роберт Левандовські, зокрема, сказав: «Нам усім в команді трохи шкода України. Від вашої збірної чекали більшого, і я впевнений, що це збіг багатьох обставин, а не показник сили команди. Так часто буває».

Сильний спалах кишкової інфекції в Ізмаїлі згас. І хоча станом на 4 липня у медичних закладах міста на стаціонарному лікуванні все ще перебувала 51 особа, 39 з яких діти, здоров’я пацієнтів особливої тривоги не викликає — люди одужують. Нових випадків звернень зі скаргами на нездужання, пов’язане з кишковими інфекціями, з Ізмаїла, сіл Броска та Матроска цього району не зареєстровано. Це дає підстави говорити про завершення спалаху, повідомляє прес-служба СЕС.

Загалом упродовж 16—30 червня до Ізмаїльської районної лікарні з попереднім діагнозом «гострий гастроентероколіт» звернулися 776 осіб (з них 449 дітей).

Людей цікавить остаточна причина такого масового інфікування. Нагадаємо, за попередніми даними МОЗ, сталося це через потрапляння відходів із вбиралень будинків приватного сектору в міську водопровідну мережу внаслідок підтоплення, зумовленого сильними зливами. Є припущення, ніби кишковий вірус, який наробив такого лиха в Ізмаїлі, прибув до нас водою із сусідніх країн, адже до цього в області не висівали подібного штаму кишкової вірусної інфекції.

Міське сміттєзвалище Одеси повинно мати акустичне обладнання для відлякування птахів, автомобільні ваги та вишку для візуального контролю

Ініціатива прямої дії «Включайся» закликає громадян долучитися до громадської перевірки сміттєзвалищ з метою оприлюднення реальної загрози, яку становить бездіяльність влади у сфері поводження з побутовими відходами.

Громадські активісти «Включайся» проаналізували Правила експлуатації полігонів побутових відходів, затверджені наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства ще 1 грудня 2010 року. За результатами аналізу було розроблено інфографіку, де зібрано базові норми, яким має відповідати будь-яке сміттєзвалище країни.

Літо — пора, коли частішають випадки загибелі людей на водних об’єктах. На жаль, не виняток і нинішній сезон. Згадаймо страшну трагедію, що сталася

14 червня у Затоці: тоді у морі втопилися одразу четверо людей, двоє з яких діти, 2000 та 2002 років народження. Відпочивальники з Тернопільської та Хмельницької областей загинули під час купання у штормову погоду.

Загалом першого літнього місяця у водоймах Одещини втопилося восьмеро осіб, у тому числі четверо дітей. З початку ж року водна стихія у нашій області забрала 25 життів, з яких 8 — дитячих.

Ми вже розповідали, що в Одеському будинку дитини №1 перебуває двійко хлопчиків (на вигляд близько трьох рочків), одного з яких 30 травня знайшли на вулиці, іншого 16 червня привели сюди дві жінки. Малюки були зі слідами побоїв.

Як розповіла директор дитбудинку Валентина Карташова, 4 липня до закладу знову навідалися ті дві жінки ромської національності, одна з них запевняла, що Артемко — її рідний син, що йому два роки і що державні опікуни мають повернути їй дитину. Однак лікарі, які оглядали малого найду, дійшли висновку, що хлопчикові три — три з половиною роки. Директорка викликала правоохоронців.

У вівторок в управлінні Нацполіції в Одеській області повідомили, що співробітники Київського відділу поліції встановили особу жінки, яка привела малюка у будинок дитини. Це — 23-річна жителька Житомирської області. Вона стверджує, що є матір’ю Артема, якого народила два роки і чотири місяці тому у Миколаєві. За словами ймовірної матері, останнім часом вона зі сином проживала в родині співмешканця в Одеській області. Після конфлікту пішла з дому і, нібито залишившись без засобів до існування, «на час» віддала малюка в дитячий будинок, припускаючи, що без будь-яких труднощів поверне його назад.