То була мета його життя

Вже через рік переїхав до Торонто. Працював на різних роботах: мив посуд, різноробочим на молочарні, на залізниці. Через кілька років з двома партнерами розпочав свій перший бізнес — книгарню «Арка». Потім займався продажем меблів і, нарешті, будівництвом. The Prombank Investment Limited — бізнес, відомий не тільки в Торонто, а й в Онтаріо.

Характер Петра Яцика, за спогадами доньки Надії, сформувався ще в Україні. Те, що він народився в багатодітній сільській сім’ї і після смерті батька (Петрові тоді тільки 14 літ сповнилося) став годувальником родини, мусив допомагати мамі, а ще ж, не забуваймо, йшла війна, було нелегко жити «під совєтами» — все це загартувало характер майбутнього благодійника. Він належав до тих людей, життєвим кредо яких став вислів: «Те, що тебе не вб’є — зробить лише сильнішим». Напевне, сама природа наділила його неймо-вірною енергією та заповзятістю, які допомагали в житті. Так, він був великим працелюбом, тому все, за що б не взявся, було приречене на успіх. Він більше, аніж пересічна людина, аналізував і думав. Мав добре розвинене почуття гумору й до життя ставився надзвичайно серйозно, бо ж воно давалося йому нелегко. Яцик добре розумів: щоб досягнути успіху і вибитися в люди, потрібно все встигнути зробити в житті до певного часу.

Коли Петро Яцик розбагатів, він не занурився суто у свій бізнес, а як небайдужа людина зайнявся меценатством. Будучи українцем, усвідомлюючи болі, тривоги й нагальні проблеми свого народу, допомагав співвітчизникам як в Україні, так і в інших країнах. Брався тільки за довготривалі фундаментальні проекти, найголовнішими серед яких є «Енциклопедії українознавства», Український дослідницький інститут при Гарвардському університеті у США, науково-дослідні й інформаційні центри при Торонтському та Лондонському університетах, Міжнародний конкурс знавців української мови, названий тепер його іменем. Дуже багато коштів пожертвував Петро Дмитрович на добродійні справи, і то він робив не заради слави — то була мета його життя.

Петра Яцика обрали почесним доктором права Альбертського університету, він входив до наглядової ради Колумбійського університету, був науковим консультантом Альбертського і Торонтського університетів.

Що ж прихиляло до нього людей? Що сприяло налагодженню ділових стосунків і розвитку бізнесу? Його інтелігентність, вимогливість (і до себе, і до працівників), почуття відповідальності і чесність. Як визнають колеги й друзі, партнери й конкуренти, він завжди дотримувався свого слова, тому йому вірили. Якщо виникали проблеми у бізнесі, не приховуючи, відверто говорив про них. І завжди знаходилися шляхи виходу з нелегкої ситуації. Прямота, яку дехто сприймав як різкість, і всі інші риси, притаманні йому як бізнесмену, допомогли Яцикові зміцнити свій авторитет. Він не підшуковував красивих слів, викладаючи думки, не вигадував дурниць, а завжди говорив конкретно, що і як робитиме. І його опоненти розуміли — мають справу з серйозною людиною.

Петро Яцик був гоноровою людиною — він пишався усіма своїми проектами, не лишень давав гроші, бо просили, а й вкладав у них багато праці. Як і в бізнесі, аналізував, розбирався детально в питаннях, знав, кому, скільки і навіщо потрібно, дізнавався, що за люди керуватимуть проектом. Для нього кожен проект був важливим, до кожного він докладав максимум зусиль і кожен тримав під контролем. Останнє його дітище — Міжнародний конкурс знавців української мови — став, як і сьогодні одностайно стверджують фахівці, початком самоусвідомлення української нації.

До всього, Петро Яцик, беззаперечно, був ерудитом: багато читав, добре розумівся на мистецтві. Захоплювався творами Олександра Архипенка, роботами карикатуриста Едварда Козака, гобеленами та дереворізами різнобічного художника Якова Гніздовського, чудовим голосом Дмитра Гнатюка. Сам співав у хорі, належав до Пласту та українських громадських організацій, яким багато допомагав. Любив свій котедж, навіть той перший, невеличкий, у якому не було води й опалення, але... власний. Найбільше любив відпочивати, пораючись на городі. Грав у волейбол. А у гольф не грав, як більшість у його оточенні, — казав, що то для «старших».

Петра Яцика нагороджено «Почесною відзнакою Президента України» у 1996 році, а до його вісімдесятиліття — орденом Князя Ярослава Мудрого.

Помер Петро Дмитрович 1 листопада 2001 року і похований на кладовищі Парк Лавн у Торонто.

Підготував
Ярослав ШЛАПАК.