Малі міста з великою історією

У цьогорічній акції беруть участь ті міста і містечка, які мають значущу історію (їх можна позиціонувати як історичні), здатні продемонструвати своє унікальне архітектурне обличчя та запропонувати гідну туристичну інфраструктуру для відвідувачів. Як наголошує голова оргкомітету конкурсу Микола Томенко, нинішня акція проходить під гаслом «Мандруйте Україною. Відпочивайте в Україні. Любіть Україну!».

Як уже мовилося, до фіналу потрапило 21 місто (за абеткою): Балта (Одеська область), Бердичів (Житомирська), Бердянськ (Запорізька), Берислав (Херсонська), Біла Церква (Київська), Вижниця (Чернівецька), Володимир-Волинський (Волинська), Галич (Івано-Франківська), Глухів (Сумська), Диканька (Полтавська), Жовква (Львівська), Канів (Черкаська), Ніжин (Чернігівська), Ольвія (Миколаївська), Петриківка (Дніпропетровська), Сатанів (Хмельницька), Святогірськ (Донецька), Сковородинівка (Харківська), Теребовля (Тернопільська), Тульчин (Вінницька) та Хуст (Закарпатська).

До 25 вересня кожен з нас із цього списку може обрати свою сімку найкращих історичних міст України. Впродовж літа відбудуться також презентації фіналістів, прес-тури та анкетування експертів. На заключному етапі акції, за результатами опитування експертів та інтернет-голосування (голоси тут важать 50/50), визначать сім переможців, яких оголосять 27 вересня, у День туризму.

Як обіцяє оргкомітет акції, впродовж наступного року він подбає про фіналістів — підготує фільми про міста-переможці та різноманітну поліграфічну продукцію.

Гадаємо, варто нагадати й про основні «візитівки» Балти. Перелік принад, звісно, далеко не повний, але на офіційному сайті акції (http://7chudes.in.ua) Балта представлена так.

Маленьке місто з великою історією — так можна сказати про Балту, розташовану на півночі Одеської області, на річці Кодима. Із 4 лютого 2016 року Балта — місто обласного значення. Чисельність населення — 18959 осіб (станом на 1 січня 2016-го)

Історія міста

Точної дати першого поселення на території міста невідомо. Перші достовірні згадки про існування тут невеликого містечка належать уже до 30-х років ХVІІ століття. Так, посилаючись на розповіді місцевих жителів, вважається, що в цей час за вказівкою князя Любомирського (представник одного з найбагатших родів у Речі Посполитій) було засноване селище, назване Палієвим (Палієвим Озером).

До 1699-го почалося будівництво князем Юзефом (Йосипом) Любомирським польської фортеці на лівому березі річки Кодима, названої потім на його честь Юзефґродом (Юзефград). Згідно з адміністративним поділом Речі Посполитої, місто належало до Брацлавського воєводства.

На другому боці Кодими тоді почалося зведення й турецької фортеці, названої Балта. Назва ця, за одними джерелами, походить від виду озброєння турецької армії зразка сокири — «барта», на думку інших — від болотистої місцевості, в районі якої й виникло перше поселення. У ті часи в турецькій Балті проживала значна вірменська спільнота. Турецький уряд сприяв заселенню цього регіону. На перших порах жителі так званої «ханської слободи» звільнялися від податків, згодом платили десяту частину своїх доходів. Населення слободи складали українці, молдавани, євреї, росіяни і вірмени. Наприкінці ХVІІ—у ХVІІІ ст. у ці місця переселилися й російські старовіри (старообрядці).

У ХVІІ—ХVІІІ ст. місто (обидві його історичні частини — Балта і Юзефґрод) стало жертвою постійних російсько-турецьких і російсько-польських воєн, збройних повстань та розбійницьких набігів. Звідси у 1768-у почалася п’ята за рахунком російсько-турецька війна. У цьому ж році місто зазнало нападу і розграбування загонами гайдамаків на чолі з Максимом Залізняком. На довершення до всіх незгод його «відвідала» епідемія чуми. А в 1769-у загін російського воєначальника Прозоровського з метою спустошення тилу ворога спалив прикордонну фортецю Балту і навколишні селища.

Відродження Юзефґрода почалося в 1770 роки, коли син князя Станіслава Любомирського Олександр отримав від батька в своє розпорядження частину маєтків. У 1776-у він сприяв перебудові фортеці. Того ж року місто отримало магдебурзьке право — особливі правові норми самоврядування.

У ХVІІІ ст. Балта, яка розміщувалася на торговій дорозі, що вела з Поділля, Волині, Київщини до берегів Чорного моря, мала велике торговельне значення. До турецьких міст, таких як Очаків і Хаджибей, тягнулися обози з товарами, передусім з хлібом. Тоді дорога, що вела на південь, отримала назву Балтської. Нею користувалися і ногайські татари, які часто відвідували вже тоді знамениті продажем української та ногайської худоби балтські ярмарки, і польські магнати, що мали свої торгові представництва в Хаджибеї, і російькі, українські, єврейські та вірменські купці.

У 1791 році, згідно з Ясським мирним договором, турецьке містечко Балта відійшло до Російської імперії, а в 1793-у Юзефґрод (незабаром перейменований на Єленськ) та інші землі Любомирських були продані і також увійшли до складу російської держави. Балта належала до Єкатеринославського наміснитцтва, а Єленськ — Вознесенського. У 1797-у Єленськ і Балта були офі-ційно об’єднані в одне місто — Балту, яка стала центром повіту Подільської губернії.

У місті регулярно проходило шість ярмарків. У царський час у будівлі палацу розташовувалися комісаріат, провіантський магазин, казарма, міська управа та жіноча гімназія. 20 липня 1852 року Балті був присвоєний новий герб.

У 1865-у стала до ладу залізниця Одеса—Балта — перша в підросійській Україні, що зв’язала південно-західні сільськогосподарські райони з Одеським портом. Балта стала одним з найбільших торговельних центрів півдня України.

У 1900 році із 23393 осіб населення Балти 13235 складали євреї. У 1882-у в місті відбувся єврейський погром, який отрамав великий резонанс і посилив еміграційні настрої в середовищі євреїв. Незабаром після погрому Балта стала одним з провідних центрів сіоністського руху Поділля.

Під час національно-визвольних змагань України місто постійно переходило з рук у руки. Балта побувала під окупацією і більшовиків, і денікінців. У квітні 1918-го місто визнало владу гетьмана Павла Скоропадського, однак серед місцевого австро-німецького гарнізону спалахнуло повстання. Лише у 1921-у тут остаточно встановився комуністичний режим. Заочно у серпні 1920-го російські більшовики включили Балтський повіт до складу новоствореної Одеської губернії.

У 1921—1922 роках у селах і місті розмістили понад 3,5 тисячі переселенців з Поволжя та Кубані.

У березні 1923-го за новим адміністративним поді-лом створено Балтський район.

Цікаво, що в 1925—1928 роках Балта була столицею Молдавської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки, яка увійшла до складу УРСР.

У червні 1940-го Балтский район відійшов до Одеської області УРСР.

Одразу після початку Великої Вітчизняної війни на території Балтського району розгорнулися бойові дії.

5 серпня 1941 року місто зайняли німецькі війська. У вересні Балту остаточно передали до складу Румунії, де адміністративно вона влилася до провінції Трансністрія. Тут активно діяли союзні органи безпеки — румунська сігуранца, німецьке гестапо, італійська військова комендатура. Місто стало центром нової адміністративної одиниці — Балтського жудеця (з румунської — повіт). Відновилося повноцінне православне життя, проводилися масові хрещення та вінчання, оскільки сталінський режим повністю знищив тут релігію.

У Балті було створене юдейське ґетто, обмежене вулицями Ковальською (нині — Ткаченка), Уварова, Сіннянською і низкою інших. Сюди також почали звозити юдеїв із Румунії, Бесарабії, України. До врятування представників єврейської громади була причетна румунська королева Олена, згодом визнана «праведницею світу».

У березні 1944 року Балту  звільнили війська 2-го Українського фронту. Після закінчення війни почалося повернення міста до мирного життя: відновлювалися пошкоджені і зруйновані житлові будівлі, знову запрацювали промислові підприємства, школи, лікарні.

4 лютого 2016 року Верховна Рада України ухвалила постанову «Про віднесення міста Балта Балтського району Одеської області до категорії міст обласного значення».

Визначні пам’ятки та архітектура

Одним з найстаріших місць Балти є площа, розташована навпроти пожежної частини (нині — сквер). Вона була закладена на початку XVII століття князем Юзефом Любомирським, який на високому березі річки Кодими побудував замок. Після його смерті князь Стані-слав Любомирський облаштував цю площу і звів біля неї костел (у 70-ті роки минулого століття він використовувався як автобусна станція) і палац (нині — фасадний корпус пед-училища).

Із 1797 року, коли місто стало повітовим у складі Поділь-ської губернії, поруч з’явилося ще три будівлі: православний собор, міська управа і казначейство. Площа отримала назву Соборної.

У роки радянської влади, коли Балта була столицею Молдавської АРСР, на території замку розташували пожежну частину, а в 1929-у збудували пожежну каланчу, що стала символом міста.

У повоєнні роки в сквері встановлено пам’ятник на братських могилах партизанів і червоноармійців, які загинули у Великій Вітчизняній, і пам’ятник жертвам Голодомору 1933-го.

Православний собор і костел у 1990-і повернули віруючим, їх від реставрували і вони нині діють.

У місті працюють краєзнавчий музей та музей народного побуту (обидва — при школі-ліцеї № 1).