№ 50 (21727) субота 11 червня 2016 року

Висловлювання рядових народних депутатів зазвичай не привертають до себе багато уваги. У потоці новин вони губляться упродовж кількох днів. Але немає правил без винятків. Інтерв’ю, про яке йдеться, згадувати і коментувати будуть довго.

Три кроки в нікуди

У політиці нема місця для подвигу, а герої найчастіше безпорадні. Це зайвий раз довела Надія Савченко. 7 червня, перебуваючи в зоні АТО поблизу лінії фронту, вона по телефону в прямому ефірі дала інтерв’ю ведучому програми «Ранок з Матвієм Ганапольським» на «Радіо-Ера». Журналіст буквально ахнув, коли з вуст Савченко почув про можливість прямих переговорів з ватажками терористів. Причому мова йшла не тільки про обмін полонених. Савченко говорила про три кроки, які слід зробити, «щоб Донбас повернувся».

Литовський ярмарок-презентація з яскравою програмою святкування відбувся в Одесі 3—5 червня

Ділові люди завжди знаходять собі заняття. Кілька десятків підприємців з обох країн взяли участь у роботі литовсько-українського бізнес-форуму. Були укладені угоди, підписані контракти.

Того дня, як і напередодні, Одесу накрила холодна злива, яка лиш під вечір, перед тим, як нарешті вгамуватися, перейшла у дрібний дощик. Дні Литви в нашому місті офіційно відкрили увечері 3 червня за участі посла цієї держави в Україні Марюса Януконіса та голови Одеської облдержадміністрації Міхеіла Саакашвілі.

Під час відкриття Днів Литви в Одесі Марюс Януконіс зауважив: «Пробачте, що разом з ярмарком привезли вам литовської погоди. Докладали чимало зусиль, щоб вона покращилася. Ми справді привезли вам часточку Литви зі своїми традиціями, ремеслами і, звичайно ж, кухнею. Хочу подякувати обласній та міській адміністраціям і нашому почесному консулу Олені Друтіс за допомогу в організації цього заходу. Ми дуже любимо ваше місто і знаємо, що влітку всі шляхи ведуть до Одеси. Тому ми тут. Я запрошую вас відчути, покуштувати на смак Литву тут і, звісно ж, запрошую вас відвідати нашу країну. Бажаю вам чудово провести ці три дні. Зичу хорошого свята, яке є нашим спільним литовсько-одеським святом».

Зі свого боку Міхеіл Саакашвілі наголосив: «Одеса та Литва — це не лише спільна історія, адже колись тут поблизу проходив передній рубіж Великого Князівства Литовського, це також багато спільного у теперішній складний історичний момент. Литва, литовці — це наші люди у Європі, у Європейському Союзі. Це наш форпост захисту не лише від зовнішньої агресії з боку сходу, але й від усіляких угодовців та деяких продажних елементів, які представлені всередині європейських структур. Щоразу, коли нам щось потрібно, ми йдемо не до Франції чи Німеччини, а в першу чергу — до Литви. Це стосувалося і мого досвіду у Грузії, і ще більше це стосується України, тому що час інший.

Продовжуємо публікацію результатів фундаментального дослідження Центру Разумкова щодо того, як ідентифікують себе громадяни України на нинішньому етапі нашої історії.

З огляду на те, що в Україні зігнорований черговий перепис населення (за встановленою світовою практикою та за рекомендаціями Організації Об’єднаних Націй, Україна мала б його провести ще в 2011 році, але перед тодішньою владою стояли інші завдання), опитування, проведене Центром Разумкова, дає змогу побачити, які тенденції спостерігаються в українському суспільстві, які пріоритети набирають ваги, а які, навпаки, втрачають значення, які саме маркери самоідентифікації, притаманні нашим співвітчизникам.

У рамках проекту Центру Разумкова «Ідентичність громадян України: тенденції змін, виклики та перспективи для національної єдності» 11—23 грудня 2015 року в усіх регіонах України (за винятком Криму та окупованих територій Донецької і Луганської областей) було проведено загальнонаціональне соціологічне дослідження. Опитано 10071 респондента. Теоретична похибка вибірки — 1%. Нинішні дані аналітики центру зіставляють з результатами опитувань за 2005—2009 роки.

Упродовж січня — травня до місцевих бюджетів області платники податків Одещини сплатили 2,9 мільярда гривень.

За словами виконуючого обов’язки начальника головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області Гліба Мілютіна, це на 1,1 мільярда більше, ніж за відповідний період минулого року.

А далі вчитайтеся уважно в основні джерела бюджетних надходжень. Отож, як повідомляє прес-служба головного управління ДФС в Одеській області, за п’ять місяців цього року найбільше коштів — 1,5 мільярда гривень — надійшло у вигляді податку на доходи фізичних осіб (це, до речі, на 554 мільйони більше, ніж було зібрано за аналогічний період торік). Далі за розміром податкових надходжень іде плата за землю. За січень-травень землевласники і землекористувачі сплатили 609 мільйонів гривень. Суб’єкти малого підприємництва поповнили бюджети 405 мільйонами гривень у вигляді єдиного податку. І, нарешті, знаходимо акцизний податок з роздрібного продажу підакцизних товарів — майже 280 мільйонів.

Прокуратура Одеської області стає відкритішою для населення. Відтепер подати скаргу чи отримати роз’яснення щодо розслідування певних порушень, які стосуються їх особисто, жителі регіону можуть, не виїжджаючи до центру. Прокурор сам з’являтиметься до них на прийом. Такий курс взято Президентом Петром Порошенком і Генеральним прокурором Юрієм Луценком. Першими ноу-хау оцінили жителі Подільська, донедавна — Котовська.

Нові обличчя — нові підходи до роботи. Олег Жученко, перший заступник прокурора Одеської області, який нині виконує обов’язки прокурора і якому багато хто пророкує крісло очільника структури як постійне, апробовує новий підхід у роботі за 195 кілометрів від Одеси — на подільчанах. Щоб до нього звикли і не боялися ставити відверті питання, молодий радник юстиції розпочав із загального знайомства. На експеримент пішов охоче, хоча розповідати про себе не поспішав. «Я більше хотів би почути, які є проблеми в регіоні, в людей, які особисті, якщо є загальна — будь ласка, висловлюйте їх», — зауважив він.

Монолог можновладця

I. Що я люблю:

Найбільш за все люблю
посаду —
вона дає доход і владу.
Шаную і люблю начальство,
що прикрива моє
недбальство.
З начальством,
аби не сваритись,

Нотатки з міжнародної науково-практичної конференції «Сучасні напрями селекційного удосконалення пшениці»

Саме в Одесі, саме на Півдні України зав’язалася і триває ось уже понад 100 років глибока і нерозривна любов між ученими-селекціонерами нашого краю та нашим же найдав-нішим і найпершим Хлібом-Пшеницею.

Зачалась вона, ця дружба-любов, із заснування у 1912 році на тодішній далекій околиці Одеси (тепер — місце під аеропортом) Дослідного поля, а перегодом і Селекційної станції. Це позначено уже 1916 роком, коли молодий професор Новоросійського (Одеського) університету Андрій Опанасович Сапєгін (родом з Миколаївщини), повернувшись зі Швеції, де стажувався на Сфальовській селекційно-дослідній станції, розгорнув селекційні роботи за всіма ланками вивіреного процесу. Бракувало коштів, площ, приміщень, технічного оснащення. А особливо — кадрів-помічників. Проте на кращі часи ніколи було чекати. Адже землеробство, що розгорталося у краї доволі інтенсивно, зазнавало значних провалів через посухи, відсутність розробленої для умов Півдня агротехніки, через брак посівного матеріалу, який відповідав би саме умовам регіону.

Як уже повідомляли «ЧН», в останній день травня у рамках проекту «Стоп корупції на транспорті» в прес-центрі «Паритет» відбувся «круглий стіл» на тему «Боротьба з незаконним перевезенням пасажирів в Одеській області», в якому взяли участь перевізники, представники громадських організацій, поліції, контролюючих органів, державної влади та місцевого самоврядування (див. газету за 4 червня).

Як показало обговорення, одеських транспортників найбільше турбує присутність на ринку нелегальних перевізників, які не лише шкодять бізнесу тих, хто працює в рамках законодавчого поля. Нелегали ще й потенційно небезпечні для самих пасажирів. Мовляв, задля гнучкості графіку та швидшої доставки у кінцеву точку, вони нехтують правилами дорожнього руху, зокрема часто перевищують швидкість, а також порушують права клієнтів, які мають пільги в оплаті проїзду (пенсіонерів, інвалідів та інших).

Жодна судова система не витримає кількості спорів, які виникають. Тож правознавці придумали таку річ, як медіація, тобто досудове примирення — переговори за допомогою третьої нейтральної сторони (медіатора), що сприяє вирішенню цивільних, сімейних, кримінальних та міждержав-них суперечок чи конфліктів.

Сьогодні, наприклад, у Німеччині понад 75% спорів не доходять до судового розгляду, а вирішуються примиренням сторін.

В Україні також впроваджується така інституція. Про це йшлося під час другого щорічного форуму «Медіація і право», організованого Українською академією медіації за участі Ради адвокатів Одеської області та за підтримки Німецького фонду міжнародного правового співробітництва IRZ. На зібрання, що пройшло в Одесі, з’їхалося кілька сотень правників з усієї України: адвокати, судді, нотаріуси. Спікерами виступили чинні судді та адвокати з Німеччини та Австрії.

Яке значення має дата 12 червня для України та Росії?

У Росії під час президентства Б. Єльцина 12 червня було державним святом — Днем незалежності, оскільки цього дня 1990 року ухвалили декларацію про державний суверенітет РФ, а цього ж дня 1991-го відбулися перші президентські вибори. Однак нинішній господар Кремля В. Путін, який звів нанівець усі демократичні перетворення Б. Єльцина, фактично нівелював це свято, замінивши його побєдобєсієм 9 травня.

В історії України, навпаки, ця дата має велике значення, можна сказати, ключове для розуміння українсько-російських відносин.

12 червня 1918 року в Києві було підписано перемир’я між Українською Державою та РСФРР, яке російська сторона не виконувала. Історія сьогодні повторюється з так званими Мінськими угодами. Але зупинимося детальніше на переговорах та підписанні перемир’я у 1918-у.

Про те, як українсько-польські відносини впливають на Європу, чому нації континенту не можуть сформувати спільне розуміння минулого, який тип держави побудований у Росії та чому путінський режим буде проклятий історією, розповів в інтерв’ю online.ua український філософ, директор Інституту філософії НАН України, учасник ініціативної групи «Першого грудня» Мирослав Попович.

— Ініціативна група «Першого грудня» звернулася до поляків, щоб встановити спільний День пам’яті жертв польсько-українського конфлікту. Таке враження, що примирення з поляками у нас кожен рік. Чи можна тут поставити крапку, чи це постійний процес, котрий не передбачає «кінця в тунелі»?

— Перше: ми ще остаточно не розібралися з фактичною стороною справи. Хто стріляв? Кого? Чому? Яка була перша оцінка тих подій, яка сьогодні оцінка у нас, у поляків та у світі? Друге: можна багато говорити різних політичних речей, але поки що ніхто нічого кращого, ніж взаємне прощення, не придумав. Та для цього потрібні постійна праця істориків і деполітизація українсько-польської історії. Також розуміння її в ширшому контексті, як всієї історії Європи та світу. Ми не повинні і не можемо переписати історію, але можемо її по-іншому оцінити, по-чесному її бачити.

Загальновідомо, що Європа є колискою світових культур, адже на спадщині античності та Відродження базується значна частина сучасного світового надбання. За словами академіка Дмитра Лихачова, європейська культура — це культура універсалізму, орієнтована на свободу та розвиток особистості, на толерантність та сприйняття інших культур, саме тому вона так легко поширюється світом.

Коли європейські країни об’єдналися в ЄС, перед ними постало спільне завдання збереження спільної європейської культурної спадщини — мов, літератури, театру, танцю, образотворчого мистецтва, архітектури, ремесел, радіо, телебачення — та доступ до неї.

З роками доля в людей складається по-різному… Ми з дружиною, обоє — викладачі-науковці, все життя жили і працювали у великих культурних та освітніх центрах України — Києві та Полтаві. Уже в поважному віці діти й онуки запросили нас переселитися у чудове місто Южне. Ми пишаємось ним, воно стало для нас рідним. Це місто трударів-хіміків і портовиків, це місто-сад, місто квітів. Це справжній Трояндоград із привітними жителями, зі співучою українською мовою.

Шлях до моря проспектом Григорівського десанту — як до раю. Чудовий палац культури «Дружба», де часто виступають місцеві колоритні ансамблі та хори. Поруч — один із найкращих спортивних комплексів України «Олімп». За роки проживання тут ми як науковці в міській газеті виступаємо зі статтями з патріотичної тематики, допомагаємо місцевим школам готувати вечори, що розкривають білі плями історії України, проводимо конструктивну роботу з українізації Южного.