Дякую за другий день народження!

Десь об 11.20, коли була в кабінеті, відчула, що начебто почали відходити води. Сказала про це дівчатам. Олена гукнула до секретаря Світлани: «Викликай «швидку»! Негайно!». Я розплакалася, розуміючи, що пологи починаються завчасно, адже, за підрахунками, мала народжувати 7 червня, а нині лише 12 травня. Дівчата заспокоювали: може, ти помилилася в термінах і підрахунках... Коли приїхала «швидка», лікар подивилася мою картку і сказала, що таки час народжувати. Тут мене охопив новий страх: стільки незавершених справ на роботі, стільки ще не встигла!.. Кажу співробітницям: «Я ще не поїду народжувати...». Розсмішила їх, звісно. Трохи заспокоївшись, зателефонувала чоловікові й ошелешила: «Сергію, у мене води відходять, бери таксі та їдь у сільську раду». Певна річ, він оторопів, не очікуючи такого сюрпризу.

Приїхали ми з чоловіком на «швидкій» в обласний пологовий. І тут почалося...

Лікареві у приймальному відділенні непросто було відразу визначити, чи відходять води, чи ні. Купили тест, він теж нічого не показав. Тільки під вечір, десь о 18.00, було справді видно, що води відходять. Мене вже привели в допологове відділення. З огляду на розташування моєї крихітки в животі (було тазове передлежання плоду) лікарі запропонували кесарів розтин. Я відмовилася: «Хочу народити дитину сама!». Першого сина народила сама, без розтину, не знаючи, як він розташовувався у лоні (але ж майже 15 років перерви між пологами — не жарти). Первістка народила у 19 років, а другу дитину чекала у 33...

Надзвичайно вдячна мамі Ніні, матері мого чоловіка, військовому лікареві. Ця мудра жінка, з великою християнською вірою, дуже допомогла мені, коли я готувалася подарувати життя новій людині в цьому світі. Так, фахівці застерігали про ризики. Я написала розписку, що претензій не матиму і що про наслідки поінформована. Наступного дня о 9.30 мене перевели на 5-й поверх, у пологовий зал. Завідувач відділенням Петро Олександрович Мазур подивився на мене і сказав: «У вашому випадку 90 відсотків жінок ідуть на кесарів розтин. Ну, добре, спробуємо самі народжувати, будемо викликати перейми, а там — подивимося...». О 13.00 поставили крапельницю й почали викликати перейми. Зі мною працювала сильна команда медиків: заввідділенням Петро Олександрович Мазур і лікар Людмила Іванівна Тимофєєва, акушерка Вікторія та двоє санітарок. О 16.47 я народила дів-чинку. Завдяки високому професі-оналізму, таланту Петра Олександровича дитина народилася без жодної травми, пошкодження, а я — без жодного розриву.

Та на цьому моя епопея не закінчилася. Народити, слава Богу, я народила, а от дитяче місце не відходить. Мені ввели наркоз і механічним шляхом почали видаляти його. Відкрилася сильна кровотеча. Втратила понад 2,5 літра крові. Була на межі життя і смерті. Від наркозу прокинулася вже в операційній і почула: «Будемо різати!» Боже, звідки у мене взялися сили?! Я закричала: «Не ріжте! Ви хочете мене вбити?! Робіть, що хочете, але щоб органи мої були цілі і я жила!». Біль пронизував кожну клітинку тіла, нестерпно різало у животі. Мені стало холодно і я попросила лікарів вкрити мене. У цей час Петро Олександрович підійшов до чоловіка і запитав: «Ви маєте вплив на дружину?». Він відповів: «Так, звичайно». «Тоді я попрошу вас — заспокойте її, бо ми не можемо. Вона у вас боєць. Я багато бачив різних пацієнток. Ваша дружина — молодець, вона сильна, така житиме!».

Коли чоловік, сидячи в коридорі, почув черговий мій крик, підійшов і, взявши за руку, мовив: «Машенько, я поруч, все добре, ніхто тебе різати не буде, заспокойся». Я заспокоїлася і відповіла: «Добре, не переживай, Сергійку. Через два роки я тобі сина ще народжу!» Медичний персонал здивовано подивився на мене і переглянувся між собою.

Я нічого не пам’ятала, що зі мною було. Коли оговталася, почала розпитувати в анестезіолога Олега Олександровича Головченка, що і як. Він розповів, що я втратила багато крові, і мовив: «Дякуй Богові, що залишилася жива!».

Вже згодом дізналася, що кров для мене везли з двох місць — Інституту водників та з Біляївки. У критичний момент Петро Олександрович подивився на годинник і сказав: у нас є півтори години — якщо кров не привезуть, думатимемо, що робити далі. Кров привезли, мені її ввели, і вона підійшла.

Величезна дяка Усатівській сільській раді, її голові Юрію Івановичу Маковейчуку за небайдужість! На моїй роботі виявилися добровольці, які зголосилися здали кров для порятунку, — Оленка Григор’єва, Валерій Алексєєв, Інна Смирна і Світлана Добровольська. Я вдячна всім, хто прийшов на допомогу, щоб урятувати моє життя! Це, зокрема, завідувач пологовим відділенням Петро Олександрович Мазур, лікар Людмила Іванівна Тимофєєва, акушерка Вікторія, анестезіологи Олег Олександрович Головченко, Сергій Володимирович Мазур та Маргарита Миколаївна Богуш, операційна медсестра Ганна Венгрина, представники молодшого медперсоналу Марина Сотник, Олександра Кузнецова, Валентина Андріївна. Спасибі Одеському обласному пологовому будинку за чуйне ставлення і догляд. Особливий уклін завідувачці відділенням патології Людмилі Іванівні Чанлай, дитячим лікарям Галині Олексіївні Рязанцевій та Ларисі Леонідівні Фесун. Це справді лікарі за покликанням!

Сьогодні з повним правом можу сказати: мій другий день народження — 13 травня, і він збігається з днем народження моєї донечки.

Дякую вам, медики! Ви — великі люди, ви подарували мені друге життя! Нехай береже вас Господь!

Марія БАБІНЕЦЬ-ОСТРОВСЬКА.
Біляївський район,
с. Усатове.