«Трагічна смерть єдиного козака тисячу нових народить...»
25 травня — 90 років від дня загибелі Симона Васильовича Петлюри (1879—1926), українського громадсько-політичного і державного діяча
Це передбачення видатного українського історика Сергія Єфремова, висловлене ним після вбивства Симона Петлюри в Парижі у 1926-у, повністю справдилося через 90 років після національної трагедії українства. Саме нащадки лицарів Української революції 1917—1920 років захистили Батьківщину від нинішніх загарбників зі Сходу. Хоч би в цьому сенсі важко переоцінити значення постаті головного отамана УНР для історії й нашого сьогодення.
Народився Симон Петлюра 23 травня 1879 року (10 травня за старим стилем) в історичному центрі Східної України — Полтаві — у козацькій родині, що свого часу перебралася із села в місто. Як і всі діти з небагатих сімей, закінчив початкову парафіяльну школу, потім учився в духовній семінарії, доступній для всіх станів.
Симон Петлюра почав свою політичну кар’єру вступом до Револю-ційної Української Партії. У 1901 році його відрахували з семінарії за організацію таємної студентської групи й революційну пропаганду соціалістичного руху. Ховаючись від поліції, він виїхав на Кубань, у Єкатеринодар (після 1920-го — Краснодар), де працював учителем і створив революційну групу «Чорноморська громада». У 1904 році його заарештували за поширення листівок, але через кілька місяців звільнили «на поруки». Вийшовши на волю, Петлюра виїхав у Київ, а потім у Львів, де редагував партійні видання — «Праця» й «Селянин».
Журналістикою майбутній глава української держави займався й у Петербурзі — видавав щомісячник «Вільна Україна». Потім перебрався до Москви, редагував журнал «Українське життя». Видатний російський академік Ф. Корш під час перебування Петлюри у Москві зазначав: «Українці самі не знають, хто серед них перебуває. Вони думають, що Петлюра — видатний редактор, патріот, суспільний діяч... Це все правда, але не повна правда. Петлюра безмірно вищий того, що про нього думають. Він — з породи вождів, з того тіста, що колись у старовину закладали династії, а в наш демократичний час стають національними героями: бути йому вождем народу українського. Така його доля». Життя підтвердило слова російського академіка.
У період Першої світової війни Симон Петлюра працював заступником уповноваженого Всеросійського союзу земств і міст з питань постачання російської армії. Ця напіввійськова посада дала йому змогу бувати у військових частинах і вести політичну роботу серед українців. Лютнева революція в Росії застала Симона Петлюру на західному фронті у Білорусії. Невдовзі його обрано головою Українського військового комітету Західного фронту, що свідчило про зростання його авторитету і популярності серед солдатів.
У червні 1917 року з ініціативи Петлюри був скликаний другий Всеукраїнський військовий з’їзд, на якому проголошено Перший Універсал Української Центральної Ради. Після створення Генерального Секретаріату його призначено секретарем військових справ.
За його безпосередньої участі з полонених українських січових стрільців було сформовано окрему військову частину — Курінь Січових Стрільців під командуванням Євгена Коновальця. Але цими його діями в уряді Центральної Ради були задоволені не всі. Проти виступив глава Генерального секретаріату Володимир Винниченко, що вважав достатнім сформувати міліцію. Наприкінці того ж року Симон Петлюра вийшов з уряду й організував Гайдамацький кіш Слобідської України, що став на захист молодої республіки проти російсько-більшовицької агресії.
До речі, саме завдяки Петлюрі захоплені на «Арсеналі» полонені уникли розстрілу. Київський історик і журналіст Ярослав Тинченко у своїх дослідженнях наводить слова очевидців, які розповідали, що він вискочив перед кулеметами гайдамаків і закричав: «Це ж робітники! Серед них, може бути, є багато несвідомих українців, і ви їх хочете розстріляти? Я цього не дозволю, першу кулю в мене!». Гайдамаки не насмілилися ослухатися отамана.
Після гетьманського перевороту Симон Петлюра відійшов від державної діяльності й працював у Київському губернському земстві. З початком повстання проти гетьмана виїхав до Білої Церкви й очолив повстанські війська, які урочисто увійшли до Києва в грудні 1918 року, ознаменувавши цим ліквідацію держави Павла Скоропадського і відновлення УНР. Історичною подією стало проголошення 22 січня 1919 року Акта Злуки УНР та ЗУНР.
Проте перші успіхи у сфері державного будівництва виявилися нетривалими. Після відступу армії УНР з Києва і виїзду Володимира Винниченка за кордон Симон Петлюра очолив Директорію (з 11 лютого 1919 року), залишаючись одночасно головним отаманом військ УНР.
У жовтні 1919-го у результаті вкрай несприятливої зовнішньополітичної та військової ситуації українська армія опинилася під загрозою знищення, тому було вирішено продовжити визвольну боротьбу партизанськими методами. Знесилене українське військо під командуванням М. Омеляновича-Павленка вирушило у легендарний Зимовий похід тилами ворога, який тривав до травня 1920 року. За весь рейд армія УНР пройшла 2500 кілометрів і провела понад 50 успіш-них боїв. Зимовий похід армії УНР — одна з найгероїчніших сторінок національно-визвольних змагань 1917—1920 років, взірцем незламної віри у свої ідеали.
Намагаючись вивести Україну з міжнародної ізоляції, Симон Петлюра був змушений піти на укладення між УНР і Польщею угоди про спільні дії проти Червоної армії. Однак ставка на цей союз не ви-правдала себе — польський уряд, зрадивши союзників, фактично залишив українське військо наодинці з більшовиками. Після тяжких боїв на теренах України армія УНР мусила відступити за річку Збруч і наприкінці листопада 1920-го була інтернована польською владою.
У 1923 році уряд радянської України зажадав від польської влади видачі Симона Петлюри як ворога народу. Тож він змушений був виїхати спочатку до Будапешта, згодом — до Відня і Женеви, а з 1924-го оселився з родиною в Парижі. На теренах Франції він продовжував керувати діяльністю екзильного уряду УНР, заснував тижневик «Тризуб», активно займався публіцистикою.
25 травня 1926 року постріли більшовицького агента Семена Шварцбарда обірвали життя незламного борця за незалежність України — Симона Петлюри.
Усе його життя до останньої миті було віддане боротьбі за єдність і самостійність українського народу. Це забезпечило йому бути до-вічно у нетлінній пам’яті нащадків.
У 1991 році справа, за яку боровся і поклав життя Симон Петлюра, стала реальністю. Україна здобула незалежність. Збулися його пророчі слова: «В урочистих актах законодавчих, у війні за волю та повстаннях міцно виявляв наш народ свою волю непохитно жити незалежним державним життям. Нехай воно буде довгим і упертим…».
Підготував
Ярослав ШЛАПАК.
Передплата
Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!
Вихід газети у четвер. Вартість передплати:
- на 1 місяць — 70 грн.
- на 3 місяці — 210 грн.
- на 6 місяців — 420 грн.
- на 12 місяців — 840 грн.
- Iндекс — 61119
Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.
Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.
Оголошення
Написання, редагування, переклад
Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:
- літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
- високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
- написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:
099-277-17-28, 050-55-44-206