№ 34 (21711) субота 16 квітня 2016 року

З початку квітня на новинних сайтах у мережі щодня з’являлася інформація, що кандидатура нового прем’єр-міністра остаточно узгоджена, новий уряд України практично сформовано і йдеться лише про окремі дрібниці, незначні неузгодженості, які ось-ось розв’яжуть.

За що боролися?

Але час минав, розв’язати вузли не вдавалося. То одна, то інша кандидатура міністрів виявлялася неприйнятною. Адміністрація президента, сам президент Порошенко, ймовірний прем’єр Гройсман, окремі депутати і лобісти з боку висували нові умови — й голосування у Верховній Раді відкладалося.

Масова пропаганда, спрямована насамперед на російськомовну громаду. Зміцнення зв’язків із правими популістами, на яких є дедалі більший політичний «попит». Урешті-решт, створення під виглядом спортивних клубів мережі потенційних бойових загонів. Такі, на думку німецького журналіста Бориса Райтшустера, три головні складові «таємної війни Путіна», яку російський президент розв’язав проти Німеччини. Саме таку назву має книжка (німецькою — Putins verdeckter Krieg), яку написав Райтшустер і яка цими днями вийшла у світ в одному з німецьких видавництв. Напередодні її виходу невідомі хакери зламали електронну пошту журналіста, а його акаунти в соціальних мережах зазнали нападів «тролів».

— Я бачу зараз усе те, що я бачив в Україні, за винятком «зелених чоловічків» — вони, в принципі, напоготові, але їх просто ще не залучили, — в нас, у Німеччині. Так, я вважаю, що це гібридна війна, як її описував генерал Герасимов, що вона точиться в Німеччині щосили. Для мене це було велике дежавю. Я у 2012 році виїхав із Росії, багато з того, що відбувалося там, мені вже не подобалося. І раптом я починаю бачити частково те ж саме в Німеччині. Тут дуже чітко відчувається рука Путіна, просто німці всього цього не знають, у них імунітету до цих речей нема. Напевно, треба було прожити 16 років у Росії, щоб розуміти, що тут відбувається. Тому що звичайному німецькому обивателеві це не зрозуміло. Якби я не жив 16 років у Росії, я б, напевно, теж багато чого не розумів.

Одеса входить до трійки регіонів України, де найнижчий рівень свободи слова: безліч нападів на журналістів не розслідуються, а ЗМІ, в основному, створені для реалізації бізнес- і політичних інтересів. Такі результати якісного та кількісного моніторингу ЗМІ, здійсненого громадською організацією «Інститут масової інформації», та соціального опитування, проведеного компанією «ГФК Юкрейн», за підтримки Української ініціативи з підвищення впевненості (UCBI), що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID).

Дослідження здійснювалося у вересні — листопаді 2015 року, а тиждень тому презентація його результатів відбулася в Одесі. На ній експерт ІМІ Роман Кабачій, зокрема, зазначив, що Одещина, з точки зору медіа-ринку, — одна з найрозвиненіших областей, але це не означає, що інформаційні потреби населення забезпечуються належним чином (роздутість ринку не є його якістю). За його словами, в одеських медіа рівень «джинси» (замовних матеріалів) і так званого «паркету» (повідомлень прес-служб без журналістського аналізу) в окремих ЗМІ досягав 20% і 30%, що не могло не спотворювати образ реальної дійсності.

З виступу Президента України Петра Порошенка у Верховній Раді 14 квітня

Сьогодні, 14 квітня, — друга річниця від дня початку антитерористичної операції. Гібридна війна, яка була розпочата Кремлем проти України, потребувала гідної відсічі, і без належного застосування зброї було не обійтися.

Створюване з коліс українське військо звільнило від бандитів майже дві третини території окупованого Донбасу. Москва була змушена скинути маску і залучити своїх професійних військових і регулярні підрозділи. Ми за цей час органі-зували одну з найбільш боєздатних армій у Європі і змогли локалізувати ворога на далекосхідних рубежах України та побудували глибокоешелоновану оборону. Спираючись на міжнародну коаліцію на підтримку України, перейшли до врегулювання кризи і відновлення українського суверенітету на Донбасі політико-дипломатичним шляхом.

23 квітня о 10.00 на всій території країни стартує наймасштабніша щорічна соціально-екологічна акція «Зробимо Україну чистою разом!», метою якої є формування екологічної культури, дбайливого ставлення до довкілля, правильного поводження з відходами, прибирання та благоустрій засмічених зелених зон, а також місць громадського відпочинку.

У нашій області акція пройде у форматі всеукраїнського еко-фестивалю чистоти, до якого приєднаються й Одеса, і райони з-понад 70 локаціями для прибирання. Передбачається, що в ній візьмуть участь небайдужі люди, громадські органі-зації, комерційні компанії та державні підприємства — загалом більше 10000 осіб.

Упродовж останніх двох років з інтересом читаю або переглядаю «передовиці» талановитого журналіста і досвідченого політолога Леоніда Заславського, які вже певною мірою стали трендом «Чорноморських новин». Проте це не означає, що я завжди поділяю погляди й оцінки Леоніда Абрамовича. З чимось погоджуюсь, з чимось — не зовсім.

І це, в принципі, нормально, оскільки різні люди сприймають одні й ті ж події чи процеси у нашій країні по-різному. І якщо ми вважаємо себе толерантними, то маємо поважати право кожного думати так, як він думає, і не нав’язувати одну точку зору, одне розуміння, одну політичну лінію...

Керуючись такими міркуваннями, раніше не вступав у полеміку з автором щодо його поглядів на внутрішню і зовнішню політику, висловлених у публікаціях. Але нещодавня публікація пана Заславського «На всіх фронтах. Останні зведення з полів поразок» («ЧН», 9 квітня), таки підштовхнула мене до написання цих рядків.

Бурьонки під Кабміном — крик відчаю селян, які опинилися на межі виживання через бездарну економічну політику влади

З екранів телевізорів чиновники щодня розповідають байки про те, як влада «турбується» про вітчизняного виробника, хизуються підвищенням пенсій і зарплат на кілька гривень, а насправді — так погано, як зараз, українці не жили ніколи.

Люди не живуть, а виживають: одні підробляють на підсобних роботах, інших годує город, а ті, хто важко працює з ранку до ночі, — отримують копійки за свій труд. І якщо у великих містах роботу знайти ще можна, то на селі — зась. Чи не єдина можливість вторгувати бодай якісь живі гроші і не вмерти з голоду — тримати корову. Молоко, сир і сметана — продукти, без перебільшення, стратегічні, а отже, повинні захищатися і підтримуватися державою.

Уже більше двох років Всеукраїнська аграрна рада бореться за те, щоб уряд та парламент почули аграріїв. Адже ті зміни в податковому законодавстві, що набули чинності 1 січня 2016 року, ставлять під удар не тільки сільгоспвиробників, а й усіх, хто купує українські продукти. Бо ж не секрет, що велике податкове навантаження згубно впливає як на тих, хто працює на землі та фермі, так і на кінцевих споживачів їхньої продукції — жителів міст і сіл. Тому ми хочемо наголосити, що відстоюємо не пільги для аграрного сектору, а продовольчу безпеку держави і добробут людей.

Раніше 20% податку на додану вартість (ПДВ), нарахованого виробнику молока, потрапляли на його спеці-альний рахунок. Далі він міг використати ці кошти на виробничі потреби. Після ухвалення змін до Податкового кодексу в грудні минулого року на спеціальному рахунку залишається 80% від сплаченого ПДВ, а решта 20% переказується до бюджету. Проте така «поступка» має свій «термін придатності», і вже з 1 січня 2017-го вся сума сплаченого ПДВ залишатиметься державі, тож вільних коштів у фермера стане ще менше. Про якісну годівлю та вдосконалення виробництва — годі говорити. Більше того, 43% власників молочних ферм, які взяли участь в опитуванні Всеукраїнської аграрної ради, розповіли, що планують закрити їх, якщо буде відмінено спеціальний режим оподаткування.

За даними Міністерства аграрної політики та продовольства, станом на 12 квітня в Україні ранніми зерновими культурами вже засіяно 2,1 млн га, а це 86% від запланованих площ.

З-поміж регіонів найбільше ярини посіяно у Дніпропетровській — 203,8 тис. га (81% до прогнозу), Херсонській — 145,8 тис. га (84%), Запорізькій — 180,2 тис. га (90%) та Миколаївській — 135 тис. га (91%) областях. Наша Одещина вже навіть перевищила прогнозовані показники, засіявши 138,2 тис. га, а це 101% до запланованого.

Державне свято Грузії — День національної єдності — відзначили 9 квітня в бібліотеці імені Едуарда Багрицького на Преображенській, 35а. Зала книгозбірні, прикрашена грузин-ським та українським прапорами, ледь умістила всіх гостей.

Зі словами привітання до товариства звернувся віце-консул консульства Грузії в Одесі Іраклій Абеса-дзе. «З одного боку, 9 квітня 1989 року складно назвати святом, бо це була трагедія, де загинули люди, де багато хто втратив своїх рідних чи близьких. Ми втратили своїх кращих співгромадян, але здобули перемогу. Ми заявили, що хочемо бути вільними, ми хочемо самі вибирати, що для нас добре. Події 9 квітня дали поштовх національному рухові в Грузії. У 1991-у, 31 березня, відбувся референдум, по всій території Грузії, включаючи Цхінвальський регіон та Абхазію. Понад 95% громадян висловилися, що вони хочуть жити у вільній незалежній державі. А вже 9 квітня того ж року лідер національного руху, а згодом президент Грузії Звіад Гамсахурдія вибрав саме цей пам’ятний день, 9 квітня, Днем національної єдності. Так само, як у вас, українців, є гарне слово — День Соборності. Для грузинів цей день урочистий. О 12-й годині люди приходять на проспект Руставелі, приносять квіти, запалюють свічки і згадують тих, хто поліг за свободу. Цей день завжди буде в нашій пам’яті. Трагедія, яка стала поштовхом до народження сучасної Грузії, бій, у якому ми перемогли».

Прогулянка Одеським художнім музеєм

Цими днями побувала у розкішному палаці Потоцьких-Наришкіних, що на Софіївській, 5, тобто в Одеському художньому музеї.

У часи, коли палац будувався, а це майже двісті років тому, — це була околиця міста. Тоді донька знаменитого  магната Станіслава Потоцького та Софії Потоцької-Вітт, на честь якої й закладений знаменитий Софіївський парк, Ольга разом із чоловіком Левом Наришкіним збудували цей палац, у якому й жила їхня родина. У 1888-у палац викупив міський голова Григорій Маразлі за 100 тисяч золотих рублів і передав у дар Одесі для створення музею шляхетних мистецтв. Так з благословення щедрої душі почалася історія Художнього музею.

Прогулюємося розкішними залами, насолоджуємося чудовою колекцією картин різних епох та різних стилів.

Українець, без якого Стів Джобс не створив би свій перший комп’ютер

Травень 2012 року, Вашингтон. Національний зал слави винахідників. Це місце мало подарувати зустріч двох провідних винахідників світу — Стіва Джобса й українця Любомира Романківа. Українця, без якого світ міг би ніколи не побачити комп’ютери Apple. Зустріч не відбулася, бо напередодні засновник корпорації Apple помер, повідомляє http://24tv.ua.

Що ж такого зробив українець?

Кожен, напевно, знає, що алергія — це підвищена чутливість імунної системи організму до якогось алергену, тобто речовини, яка її викликала. Це неприємна штука, а ще, переконують медики, — доволі небезпечна, тож нехтувати навіть найменшими проявами недуги не варто.

Про це, зокрема, говорила на брифінгу Ірина ГОНТА, головний позаштатний алерголог Департаменту охорони здоров’я та соціального захисту населення облдержадміністрації, лікар-алерголог вищої категорії обласної клінічної лікарні.

Клінічні прояви алергії настільки різноманітні, зазначила вона, що часто одні й ті ж симптоми можуть свідчити як про алергічну реакцію, так і про інфекційне захворювання. З найхарактерніших проявів алергії виділяють респіраторні, як-от набряк слизової носоглотки, закладеність носа, нежить, кількасекундний бронхоспазм і в найважчих випадках — навіть напад задухи; з боку очей — сльозотеча, нестерпний ріжучий біль, кон’юнктивіт; на шкірі проявляється у вигляді різних висипань, ущільнень і почервонінь, набряків, свербежу, пухирів… За-хворювання здатне проявитися блискавичними реакціями: набряками Квінке та анафілактичним шоком, що здатен призвести навіть до непоправного.

У відомій Книзі притч Соломона, найбагатшого і наймудрішого царя стародавнього світу, який напевне знав секрети успішного життя, є такі слова: «Як у душі своїй вона (людина) думає, такою вона є». Ця біблійна мудрість твердить про те, що людина за своєю суттю є продуктом власного мислення. Тому якщо ми, подібно до Соломона, теж прагнемо досягти успіху, дуже важливо, щоб ми мислили й говорили про себе позитивно. Тоді поступово перетворюватимемося у той прекрасний образ самого себе, який намалюємо в своїй уяві.

«Посієш думку — пожнеш вчинок, посієш вчинок — пожнеш звичку, посієш звичку — пожнеш характер, посієш характер — пожнеш долю». Ця стародавня приказка тільки підтверджує сказане вище: все починається з думки! Навіть стан нашого здоров’я безпосередньо пов’язаний з нашою свідомістю. Адже доведено: 80 відсотків захворювань мають психосоматичний характер. Хочеш бути здоровим — переконуй себе в цьому!

«Але як контролювати свої думки, коли в житті стільки негативу?» — скажете ви. Так-от, психологи рекомендують «фільтрувати» інформацію і не зосереджуватися на негативі.

Ще один великий крок назустріч енергетиці майбутнього зробив Лондон — тут компанії Polysolar и Canary Wharf Group представили першу на теренах Великобританії сонячну автобусну зупинку.

Облицьована інноваційним прозорим фотогальванічним склом, сонячна автобусна зупинка здатна генерувати 2000 кВт/годин на рік — це еквівалентно кількості електро-енергії, необхідної для забезпечення нею середнього будинку в Лондоні.

Розроблена Polysolar, повідомляє сайт корпорації, у співпраці з компанією, яка спеціалізується на малих архітектурних формах, садово-парковій архітектурі та вуличних меблях, сонячна автобусна зупинка Marshalls доводить, що міська інфраструктура може бути функціональною, красивою та інноваційною.

Картину, яка може належати пензлеві італійського майстра Мікеланджело да Караваджо, знайшли на горищі будинку на півдні Франції. У випадку, якщо це справді оригінал, його вартість становитиме 135 мільйонів доларів.

Роботу виявили два роки тому в Тулузі й передали експертові із живопису старих майстрів Еріку Туркіну, який вважає, що це — «Юдита й Олоферн», створена Караваджо у 1599-у. За його словами, власники будинку натрапили на полотно, коли намагалися полагодити дах, що почав протікати.

Гострий пекучий біль, що виникає внаслідок бджолиного або осиного укусу, спонукає людину прибити кривдника на місці. І тут раптом з’являється цілий рій комах.

Здавалося б, вони прагнуть «помститися» за пораненого або вбитого товариша. Проте дослідники Американського хімічного товариства вважають, що це не так. Оси та бджоли — соціальні тварини, і комунікація для них є одним з найголовніших пріоритетів. Замість голосу і звуків вони покладаються на хімічні сигнали (феромони), щоб повідомити родичам про події, які відбулися. Наприклад, коли оса поранена поблизу свого гнізда, її тіло випускає феромон тривоги. Він попереджає інших особин про за-грозу, що насувається.

Отже, йдеться не про помсту, а про самооборону і попередження своїх.