Він був і є серед нас...
Теплого весняного вечора — якраз була Страсна п’ятниця — кілька друзів прогулювалися Олександрівським проспектом. Навпроти книжкового ринку порівнялися з групою молодиків. Відчутно чужих по духу. Побачивши серед них знайомого, один з друзів голосно здивувався: «А ти що робиш серед цих покидьків?» Далі — суперечка, бійка… Хтось із тих, чужих, вихопив пістолета. Хлопці сторопіли. Ще за мить блиснув ніж, один з друзів схопився за рамено; линула кров… Щойно «Швидка» заїхала до лікарні, хлопця не стало… Його ім’я було: Максим Чайка. Вбивство сталося сім років тому, 17 квітня 2009-го. Під ту пору йому ледь виповнився 21 рік…
Товариський, зичливий, симпатичний хлопець з відкритим та щирим усміхом, активний, непосидючий — від нього, здавалося, так і струменить енергія, він увесь немовби світився жадобою життя — наповненого, красивого… Його добра і неймо-вірно оптимістична посмішка — то було перше, що притягувало до нього людей. Таким згадують Максима ті, хто добре його знав…
Ким став би в житті цей хлопчина, який обрав би собі життєвий шлях? Працював би нині на якому-небудь одеському телеканалі — адже вчився на журналіста, вже закінчував четвертий курс. За свідченням вчительки української мови та літератури — його улюбленого педагога, був розумним, мислячим, любив поезію Тараса Шевченка, Василя Симоненка, захоплювався Коцюбинським, дуже цікавився історією України. Сам писав вірші — й українською, і російською мовами. В музиці для нього однозначно найкращими були українські гурти. Любив фотографувати. Серед однокласників мав незаперечний авторитет. Щиро вірив, що лише молодь може змінити країну… Та, попри все це, дещо сумнівним видається його шлях у практичну журналістику: з такими характеристичними рисами, як правдивість та принциповість, патріотична проукраїнська налаштованість, активна громадянська позиція, повсякчасний захист українства — довго не втримався б у сучасній регіональній журналістиці…
А то, можливо, пішов би в аспірантуру, став науковцем, наставником молоді. Досліджував би, скажімо, нинішні ЗМІ, читав лекції студентам та став би їхнім улюбленцем… Навчав би майбутніх журналістів фаховій етиці, а ще — бути чесними перед самими собою, передусім… Та щось не дуже віриться в те, що наукова, викладацька робота в цій галузі була б йому, назагал, до снаги…
А може, був би нині політиком, а то й депутатом — з такими шляхетними чеснотами, як порядність, чесність, безкомпромісність, безсумнівне лідерство, глибокий патрі-отизм… Саме те, що треба й чого так гостро не вистачає в середовищі нинішніх політиків… На противагу іншим студентам, він дуже любив поговорити на політичні теми, на подив глибоко — як на свій вік — переймався всім тим, що відбувається в країні. Був визнаним молодіжним лідером. У 2004-у агітував голосувати за Віктора Ющенка. Разом з іншими протестував проти встановлення пам’ятника російській цариці. А в часі підготовки до відзначення 100-ліття Романа Шухевича в липні 2008-го, хоч і не був членом одеської «Свободи», саме він у середовищі молодих уболівальників клубу «Чорноморець» (був якраз одним із них) зініціював створення патріотичної молодіжної організації «СіЧ» — «Слава і Честь», неформального руху на засадах відстоювання честі української нації, повернення їй правдивої славної історії, її культури, мови… Сам розмовляв майже завжди українською, навіть удома, хоч у сім’ї переважала російська. Тому що вважав: тільки рішучими, радикальними діями українці мусять повертати собі те, що у них віддавна забирали силою та обманом.
За ним пішли навіть декотрі з тих молодих людей, які до того брали участь у проросійських заходах. Максим допомагав їм ставати українськими патріотами — справжні-ми, не такими, що найвищим проявом патріотизму вважають лише вишиванку та слухання української музики. Допомагав ровесникам ставати націоналістами і не боятися цього, не боятися, коли тебе називатимуть за це нацистом чи навіть фашистом — що було прикметним, скажімо, для тогочасних одеських ЗМІ. Націоналізм, казав, — це не агресія, це не терор — боронь, Боже. Це — боротьба за відродження понівеченої ідентичности. Нині бачимо в світі повсюдне прагнення народів саме до вияскравлення власної ідентичности. До десяти заповідей Господніх Максим додавав ще одну — одинадцяту: не бійся. Не бійся бути українцем, захищати свою національну гідність… Ще в тих часах привітання «Слава Україні» було для нього не лише природним, а й принципово необхідним. Той марш пам’яті головнокомандувача УПА Романа Шухевича в середмісті Одеси, без сумніву, став визначальним у подальшій долі Максима Чайки. Цілком вірогідно, що сутичка, яка трапилася на Олександрівському проспекті, могла відбутися будь-де…
Та чи пройшов би в депутати з такими шляхетними чеснотами, як порядність, чесність, безкомпромісність, глибокий патріотизм? Довірившись тільки правді, лише істині?.. Чи багато бачимо таких серед сучасного політикуму всіх рівнів — ось одне з кардинальних питань.
Де був би нині Максим Чайка, у наш такий тривожний, такий непевний і такий небезпечний для української державности час, коли вирішується доля Вітчизни? Мабуть-таки, саме там, де вирішується наше майбутнє. На Майдані серед молодих протестантів, котрі стояли там до кінця, захищаючи свій цивіліза-ційний вибір… Цілком можливо, що був би зараз на фронті: може, добровольцем пішов би воювати, а можливо, що й у регулярному війську. Й не лише тому, що вчився у військовому ліцеї Одеської політехніки й от-от мав отримати офіцерські відзнаки. Він дуже сильно любив Україну — й це зовсім не пафосні слова заради самих слів, вони підтверджуються всім його коротким життям. Так мало встиг він зробити, й так багато йому вдалося! Чимало його друзів, з-поміж тих, із якими спілкувався в тих бурхливих, достатньо складних одеських реалі-ях — а чи були вони коли-небудь спокійними впродовж чверті віку нашої Незалежності? — лишились гідними його пам’яті. Його Україною виповненого життя.
І вже точно Максим Чайка був би сьогодні категорично проти того, що молодих активістів, щирих патріотів саджають під варту, а корупціонери насолоджуються безтурботним життям. Проти безпрецедентного повзучого російщення країни на всіх напрямках. Проти, сказати б, евфемізації нашого суспільного, а передовсім — політичного життя, коли багато чого дуже негарного не називають своїми іменами. Він однозначно був сьогодні з тими, хто продовжує боротися за українську Україну.
Роман КРАКАЛІЯ.
Передплата
Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!
Вихід газети у четвер. Вартість передплати:
- на 1 місяць — 70 грн.
- на 3 місяці — 210 грн.
- на 6 місяців — 420 грн.
- на 12 місяців — 840 грн.
- Iндекс — 61119
Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.
Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.
Оголошення
Написання, редагування, переклад
Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:
- літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
- високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
- написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:
099-277-17-28, 050-55-44-206