№ 31-32 (21708-21709) субота 9 квітня 2016 року

Останні зведення з полів поразок

Політичний тиждень, що минає, не приніс Україні несподіванок. На вашингтонському, на нідерландському, і на панамському напрямках просунутися не вдалося. На мінському і на японському фронтах — затишшя. На внутрішньому фронті — без змін.

Референдум —
не наша проблема

6 квітня на референдумі дві третини нідерландських виборців ви-словилися проти ратифікації Угоди про асоціацію Євросоюз—Україна. З практичної точки зору цей результат для нашої країни мало що значить. 28 країн Євросоюзу (в тому числі Нідерланди) угоду вже ратифікували. Економічна частина угоди — поглиблена і розширена зона вільної торгівлі між Україною та ЄС — діє з 1 січня 2016 року. Політична частина — поглиблення взаємодії в питаннях правової інтеграції та безпеки — теж буде реалізована.

«Антипрокурорський Майдан», який триває в Одесі вже другий тиждень, 6 квітня ознаменувався автопробігом під державними стягами та прапорами міста.

Десятки машин, взявши старт на площі 10 Квітня, проїхали центральними вулицями Одеси. Вимога, на підтримку якої зорганізовувалася акція, — відставка «нового-старого» обласного прокурора Миколи Стоянова.

Зважаючи, що наш так званий бомонд не дає нудьгувати, раз-по-раз вигулькуючи то з люстра-ційного, то з корупційно-го болота, в учасників автопробігу з’явилася свіжа нагода висловити свою «любов» меру Труханову. Після появи інформації про наявність у нинішнього розпорядника на Думській російського громадянства і 20 офшорних компаній (матеріал про «Панамагейт» читайте на другій сторінці) одесити зажадали покарання та відставки.

Фінішувавши біля облпрокуратури на Пушкінській, учасники автопробігу приєдналися до учасників мітингу-протесту.

Слід зауважити, що, попри мітинг, робота прокуратури триває — для співробітників розблоковано бічний вхід.

Теплого весняного вечора — якраз була Страсна п’ятниця — кілька друзів прогулювалися Олександрівським проспектом. Навпроти книжкового ринку порівнялися з групою молодиків. Відчутно чужих по духу. Побачивши серед них знайомого, один з друзів голосно здивувався: «А ти що робиш серед цих покидьків?» Далі — суперечка, бійка… Хтось із тих, чужих, вихопив пістолета. Хлопці сторопіли. Ще за мить блиснув ніж, один з друзів схопився за рамено; линула кров… Щойно «Швидка» заїхала до лікарні, хлопця не стало… Його ім’я було: Максим Чайка. Вбивство сталося сім років тому, 17 квітня 2009-го. Під ту пору йому ледь виповнився 21 рік…

Товариський, зичливий, симпатичний хлопець з відкритим та щирим усміхом, активний, непосидючий — від нього, здавалося, так і струменить енергія, він увесь немовби світився жадобою життя — наповненого, красивого… Його добра і неймо-вірно оптимістична посмішка — то було перше, що притягувало до нього людей. Таким згадують Максима ті, хто добре його знав…

Одеська вулиця Лип досі лишається символом. От тільки чого: нашої поразки чи перемоги? Залежить від нас

Найнещасніша категорія «туристичного» міста Одеси — приїжджі. Найгірший ворог не заплутає їх так щодо назв вулиць, як усе, що вони тут побачать та почують.

Починаючи з того, що багато осіб усіх статей, вікових категорій, рівня освіти продовжують використовувати комуністичні назви («Передайте 5 гривен на остановке на Советской армии». Насправді — вулиця з красивою назвою Преображенська), незважаючи на одеську декомунізацію 1990-х років, яка, на жаль, супроводжувалася наполегливим відродженням російсько-імперських назв, часто неоковирних, ігнорацією українських національних героїв і взагалі самого факту української приналежності міста. Паралельно співіснують кілька назв з різних епох та різного ідеологічного спрямування. Тут доречно було б нагадати любителям «русскава міра», що у такі омріяні ними ро-сійсько-імперські часи, аби змусити народ забути назву Хаджибей, тих, хто її вживав, просто сікли батогами та змушували повторювати: «Їду до Одеси, їду до Одеси…» Але в наш час найтемніші російські елементи добре навчилися у своїх цілях мімікрувати під європейську толерантність та використовувати її як укриття та прикриття ментально-мовно-історичної русифікації.

Незвичайна виставка під такою назвою відкрилася 5 квітня в Музеї західного та східного мистецтва. На 33 портретах-диптихах молода одеська художниця Марія Моставчук зобразила наших земляків, які у нинішній складний час, що почався з Революції Гідності, проявили себе як активні громадяни України.

Їхні імена — на слуху, їхні обличчя — впізнавані, і ця відомість не куплена, а справжня, заслужена в боротьбі на київському та одеському Майданах, в активному прояві патріотизму. З таких, як музиканти Алекса Губський і Максим Трубніков, священик Олександр Смеречинський, поет і філософ Борис Херсонський, громадські діячі Надія Яшан, Марк Гордієнко, Олександр Фрідман, Сергій Гуцалюк, як і інших, зображених на портретах Марії Моставчук, і формується те саме «громадянське суспільство» країни, без якого вона ніколи не зможе стати справді демократичною і цивілі-зованою.

У французькому культурному центрі «Альянс-Франсез» відбулася прес-конференція, присвячена традиційному, уже 13-у, фестивалю «Французька весна», який цього року пройде з 12 по 30 квітня.

Відкриття фестивалю, як розповів директор одеського «Альянс-Франсез» Паскаль Фурно (на знімку), відбудеться 12 квітня в обласній філармонії. Цього дня на шанувальників музики чекає ексклюзивний концерт групи Jazztett Бернара Струбера. Прозвучать два твори — «Джазова симфонія» Бернара Струбера та імпровізація на «Історію солдата» Ігоря Стравинського. У концерті візьме участь й українська співачка Світлана Кочанас.

Першого квітня О.Ф. Дзигалу було не до «Гуморини». Того дня, крім службових та хатніх справ, він переймався ще й судовими: не спізнитися б з поданням апеляційної скарги, бо там усе чітко, точно, згідно з процедурою. Ці тонкощі — таке колись не могло приверзтися і в страшному сні — засвоїв на власному досвіді. Відомий лікар, кандидат медичних наук, Олександр Федорович не з доброї волі став учасником судових процесів. То в ролі позивача, а то — відповідача. Як уже суддівська карта ляже. А вона лягала по-різному. Хоч колода й одна, та судді, відомо, неоднакові.

Переказувати
всю історію захисту

О.Ф. Дзигалом своїх прав на законно виділену земельну ділянку і законно зведений будинок на ній — це переписувати багато томів багатьох судових справ. (Зрозуміло, чому Олександрові Федоровичу мимоволі довелося опановувати ще й юриспруденцію). Про якісь моменти тих судових розбирань «ЧН» уже розповідали. Сьогодні — про новий поворот, нові перипетії.

Інвестиційний форум «Перспективи розвитку морських торговельних портів України» відбувся в Одесі 1 квітня

Група компаній Fleiman Group спільно з Комінтернівською районною державною адміністрацією провела інвестиційний форум, на якому презентували проект новіт-нього зернового експортного терміналу для морських портів України. Мета форуму — створити професійну комунікаційну платформу для відкритого публічного обговорення між представниками державних та міжнародних організацій, українських банків, логістичних та консалтингових компаній, а також інвесторами задля виходу на новий рівень розвитку портової галузі нашої країни.

Учасників форму привітав голова Одеської обласної державної адміністрації Міхеіл Саакашвілі. У вступному слові він, зокрема, сказав:

— Традиційно вважалося, що Україна економічно тримається на важкій індустрії, металургії, великих заводах, гірничодобувних комплексах, вугільних шахтах. Але у світі відбулися зрушення, перехід від економік сировинних до економік високотехнологічних. Уперше це сталося на початку 1990-х, коли різко впали доходи добувних економік, у час розпаду СРСР. А вдруге це відбувається зараз. Не всі економіки, орієнтовані на ресурси, готові. Росія, наприклад, взагалі не готова, країни Близького Сходу — не готові. Україна за своїми трудовими ресурсами, за іншими своїми критеріями, які у нас є, точно готова, якщо проводити правильну політику.

Одеському архіву знайшли місце. За черговим проектом облради, документи разом з людьми з будівлі колишньої Бродської синагоги, що на Жуковського, переселять у нову семиповерхівку. Щоправда, її тільки збираються звести — поряд із другим корпусом архіву на Пироговській, 29 (будівля примикатиме до вже існуючої, з боку території автогосподарства Одеської обласної ради).

За планами, найнижчий поверх буде відведено під потреби працівників держ-архіву, адміністративну частину — робочі кабінети, читальну залу тощо. Шість інших — перетворять на сховище для документів. В облраді запевняють, корпус-прибудову попередньо проектували так, щоб урахувати всі потреби й інтереси архіваріусів. «Виходячи з тих даних, які нам надали в архіві, в будівлі на Жуковського, 18, зберігається 39 тисяч коробок з документами (найближчим часом архів поповниться ще на 19 тисяч справ — документи мають передати реформовані управління Ізмаїла — прим. Авт.). Шість поверхів нового сховища будуватимемо з урахуванням технології сучасних пересувних стелажів — це дозволить розмістити понад 46 тисяч одиниць зберігання (коробок)», — розповів Анатолій Рагулін, заступник начальника управління з майнових відносин обласної ради.

У багатьох країнах, громадяни яких потрапили до так званих «панамських списків», уже на всю потужність усіх компетентних органів ведуться розслідування. У деяких — зі сталими цінностями демократії і права, як-от в Ісландії, — сановний підозрюваний у спробі ухиляння від податків прем’єр-міністр уже у відставці. В інших, де владоможцям, м’яко кажучи, байдуже до народу, навіть уваги не приділяють викриттю, яке, за оцінками деяких експертів, здатне змінити весь світовий устрій (тут чи не найяскравіший приклад — наші сусідоньки, чий президент з його оточенням опинився в епіцентрі скандалу через рекордні суми «відіпраних» грошей).

У нас же, в Україні, дуже бідній за соціально-економічними показниками на душу населення державі, що «прославилася» й своїми «героями» панамської фінансової каналізації, про скандал говорять усі: хтось — з обуренням, хтось — зі здивуванням, а дехто навіть зі співчуттям до «офшорних погорільців». І саме оте обговорення проблеми, за яке у нас не переслідують і яке взагалі можливе, за кордоном вже встигли назвати суттєвим поступом українського суспільства в демократичному напрямку...

Мрії збуваються. Давно хотіла послухати оперу «Набукко» Джузеппе Верді у живому виконанні і, буваючи у містах — культурних центрах, полювала за нею. Аж раптом така удача — відрядження до Києва збіглося з прем’єрою «Набукко» в Національній опері!

Квитки розкупили за місяць, але я йшла до театру, переконана, що потраплю туди напевно. Біля входу — людно, чатують перекупники, та я дочекалася, поки прийде юнак, який здавав квитки у ложу. Мрії треба втілювати красиво! Тож дивилася омріяну оперу практично поруч з дружиною президента. У театрі — весь київський бомонд: міністри, депутати, дипломати... Культурне життя триває, незважаючи на труднощі, АТО, кризу. Всі з нетерпінням чекають, коли підніметься завіса...

12 березня в Одесі виступав всесвітньо відомий хор імені Григорія Верьовки під керівництвом нашого земляка Анатолія Авдієвського.

Анатолій Тимофійович, випускник Одеської консерваторії класу Костянтина Пігрова, очолив хор п’ятдесят років тому, і якраз у березні вшановували цю ювілейну дату.

13—17 квітня відбудеться неповторний у своєму роді міжнародний фестиваль Odesa//Batumi Photo Days-2016, який уже вдруге пройде у нашому місті. Це єдиний великий освітній фотофорум, який проходить у нашому місті. Його організатори — одеситки Катерина Радченко та Віра Грузова.

Головні теми цьогорічного фестивалю організатори визначили як «Простір та територія», що об’єднує одразу кілька спектрів — від особисто-художнього до громадсько-політичного.

(До 325-ліття Пересипської битви)

Зараз уже всім відомий період історії України XVII ст. під назвою Руїна, який має два значення, а саме: Руїна в широкому сенсі — занепад та розпад козацької державності, створеної славетним гетьманом Зиновієм-Богданом Хмельницьким, та Руїна у вузькому сенсі — збезлюднення значної частини Правобережжя Дніпра. Так, наприклад, згідно з умовами Бахчисарайського миру 1681 року між Османською Високою Портою та Московським царством, територія між Південним Бугом та Дніпром мала залишатися без будь-яких поселень. Але ситуація різко змінилася під час війни європейської Священної ліги з Османською Портою (1683—1699), і саме в цій війні запорозькі козаки та особисто полковник Семен Палій (Гурко) зіграли значну роль у перемозі Європи. Вже в 1683 році польський король Ян ІІІ Собеський видав універсал, за яким козаки отримали право освоювати край між Дніпром та Дністром, за що просив їхньої допомоги в боротьбі проти османської навали в Європі. Козацький рух за освоєння втрачених земель розпочався під керівництвом полковників Семена Палія (Гурка) та Самійла Самуся.

Слід зазначити, що у Священну лігу входили такі держави: Священна Римська імперія германської нації (Імперія Габсбургів), Республіка Венеція, Мальтійський орден, Річ Посполита та з 1686 року (після укладення Вічного миру з Річчю Посполитою) — Московське царство. Сама війна розпочалася з облоги Відня 200-тисячним турецьким військом, але на допомогу столиці Священної Римської імперії вчасно прибув польський король Ян Собеський з 20-тисячним польсько-козацьким військом, що змінило ситуацію. Турки, втративши 10 тисяч тільки загиблими, вимушені були відступити. Перемога під Віднем принесла славу не тільки полководцю Яну Собеському, але й вкотре прославила Запорозьке козацтво та Семена Палія, якого король Ян Собеський назвав «богатирем з-під Відня». Далі полковник Семен Палій брав участь у бага-тьох битвах з турками на території Угорщини та Молдови.

23—24 квітня на Черкащині вшановуватимуть героїв Холодного Яру

Нещодавно у Києві відбулося засідання оргкомітету з ушанування борців за волю України різних епох «Холодний Яр-2016», на якому йшлося про підготовку цьогорічної програми меморіального заходу.

Дійство розпочнеться у суботу, 23 квітня. У Черкасах відкриють пам’ятник героям різних епох, після чого відбудеться вояцьке свято в Долині троянд й завершиться день смолоскипним маршем пам’яті українських звитяжців.

Традиційно в кінці березня українці повіту Тулча відзначають день народження Тараса Шевченка. Також традиційно на заходах українців присутні мер Тулчі Констянтин Ходжа, представник посольства України в Румунії — цього разу радник-посланник посольства Теофіл Рендюк, перший заступник голови Союзу українців Румунії Богдан Мойсей.

До нетрадиційного — і це безсумнівний позитив — слід віднести новинки, що з’являються щороку. Йдеться, насамперед, про участь представників з України. Ми намагаємося підтримати наших побратимів у Румунії, щоправда, поки що на основі приватних ініціатив. Цього разу український режисер-документаліст Валентин Сперкач завітав до Тулчі з Києва разом з молодим талановитим бандуристом Ярославом Джусем. Українські пісні зі свого репертуару подарувала присутнім студентка історичного факультету ОНУ ім. І.І. Мечникова Анастасія Гладенька. Активісти української громади отримали від одеситів подарункові примірники Кобзаря. Але чи не найбільше враження від зазначеної події — розголос у соціальних мережах в Україні. Інформація про захід поширювалася у Facebook і швидко тиражувалася, супроводжуючись численними коментарями і враженнями. Не буде перебільшенням твердження, що саме цього року про українську громаду в пониззі Дунаю в Румунії у нашій країні дізналося значно більше людей, ніж у попередні.

Водночассі, коли в українській столиці сміху над Чорним морем, у такий бентежний для всієї країни час, час кривавої війни з ненатлим і нещадним, віроломним нашим північним сусідом, відбувалася «Гуморина», на малій батьківщині Великого українського гумориста проходила чергова традиційна, вже тридцять четверта «Степанова весна». Захід, що завжди приурочується до дня народження нашого славетного земляка — поета Степана Івановича Олійника, який з’явився на білий світ 3 квітня 1908 року.

Позашляховиком по «фронтовій», у небажаних вирвах, вибоїнах і калабанях дорозі з Києва знову прибула з делегацією душа цього фестивального дійства — дочка митця Леся Степанівна, яка до-кладає всіх неймовірних зусиль, щоб у наш розгойданий і непевний час відбувалися ці Олійниківські свята. Разом з нею на священну землю Балтщини ступила визнана співачка, заслужена артистка України, яка має неймовірно оригінальний голос і до того ж неперевершено грає на бандурі, — Лариса Дедюх (вона, як і Леся Олійник, працює в Національній музичній академії України ім. П.І. Чайковського). Прибув із столиці і Василь Довжик, заслужений діяч мистецтв України, письменник, артист театру і кіно, радіожурналіст, лауреат літературних премій імені Лесі Українки, Михайла Старицького, Степана Олійника, Остапа Вишні, Олександра Копиленка та Василя Юхимовича.

Чудову колекцію україніки та документальний архів письменника, публіциста, бібліографа, одного з найавторитетніших дослідників історії літературного і культурного життя України, заслуженого діяча мистецтв України, дійсного члена Наукового товариства імені Тараса Шевченка, члена багатьох творчих спілок і незмінного керівника редакційного відділу ОННБ упродовж сорока років Григорія Дем’яновича Зленка (1934—2015) передала бібліотеці його родина — син Тарас і дружина Галина Сергіївна.

Г.Д. Зленко високо цінував книгу. Любив її, вивчав, знав і збирав усе своє життя. Його домашня книгозбірня складається з близько десяти тисяч художніх творів, літературознавчих видань, енциклопедій, словників, посібників, періодики... Чимало книжок з бібліотеки Григорія Зленка мають дарчі написи авторів, серед яких такі  знані, як Олесь Гончар, Іван Дзюба, Павло Загребельний, Григорій Гусейнов та інші.

(Роздуми над книгою новел Геннадія Щипківського «Коралі»)

Для нас уже стало традицією відгукуватися лише на ті видання, котрі сподобалися. Не бачимо сенсу хоч щось писати про тексти творчих нулів, хоч їх останнім часом розплодилося чимало. Тому й хотіли спочатку написати рецензію на книгу новел «Коралі» Геннадія Щипківського. Але не випала нагода для здійснення цього задуму. Маємо на увазі ту обставину, що видання вийшло ще у 2012-у, а до нас через вади книгорозповсюдження потрапило лише восени 2015-го. І все ж вирішили вдатися до написання нотаток на берегах книги. Так і народилися ці наші розмисли.

…У книзі — 48 творів. Про їхню тематику можна говорити багато, та не це важливо. Спершу зауважимо, що Геннадій Щипківський уміє зобразити і найдраматичніші ситуації, показавши через них красу людських доль. Варто згадати ще й про те, що передмову до «Коралів» написав письменник і літературознавець Петро Сорока з Тернополя. (Якщо врахувати те, що він свого часу створив монографію про талановитого прозаїка з Одеси й нерідко згадує про нього у своїх денниках, то це можна вважати закономірним).

Саме таким об’єднуючим заголовком пов’язані три книжки, дві з яких («Мемуари професора» з підзаголовками «Зберегти і знайти себе», 2015, і «Сутички з університетською елітою», 2016) належать перу Григорія Гончарука (звідувача кафедри історії та етнографії Одеського національного політехнічного університету), а третя — «Персональна справа №88» — написана у співавторстві ініціатора цього видавничого проекту зі старшим викладачем цієї кафедри Лілією Іваніченко. Таким чином склалося оригінальне трикнижжя про шляхи формування науковця у суперечливих життєвих перипетіях і гальмуючих духовне зростання обставинах.

Цілком закономірно те, що у трикнижжі на перший план вийшло документальне начало, занурене у літературну сповідь, як з ординарного сільського хлопчини, дитини війни, але наділеного працьовитою і дружною родиною зі славетним прізвищем Гончарук, сформувався вчений, патріот України, який подбав про гідне продовження своєї справи історика, а отже, літописця подій другої половини ХХ століття і межі тисячоліть.

У 2002 році Міжнародна асоціація анімаційного кіно проголосила 6 квітня Всесвітнім днем мультфільмів

Перший мультик був створений у 1906 році засновниками кінематографічного об’єднання «Вітаграф». Втім, слід визнати, перші кроки у мультиплікації були зроблені задовго до появи кінематографа. Спроби відобразити рух у малюнку почалися ще в первісну епоху, продовжилися в античні часи і призвели до появи примітивної мультиплікації у першій половині XIX століття.

Мультиплікацію вважають гілкою кіноіндустрії, хоча цей цікавий напрямок можна також успішно пов’язати із живописом та графікою. Талант художника плюс технічні можливості — і на світ народжується мистецтво, яке не залишає байдужими ні дітей, ні дорослих.

Близько шостої години вечора 31 березня біля нічного клубу Palladium юрмилися схвильовані студенти. Причина хвилювання — участь у гала-концерті міжвишівського фестивалю «Студентська весна». Цьогоріч його організаторами виступила молодіжна організація «LIGHT» за підтримки управління у справах сім’ї, молоді та спорту облдержадміністрації та ради ректорів Одещини.

От у фойє концерт-холу лунає дзвінкий голос однієї зі студенток, що розспівується перед виходом на сцену. Он неподалік, готуючись до виступу, розігрівають м’язи танцюристи. Хтось ще здає речі в гардероб, хтось уже, отримавши спеці-альну печатку-перепустку на зап’ясток, освоюється у залі. До нас підходить дівчина, пропонує для зручності замовити столик. Чесно кажучи, як для студентів ціна такої зручності — 250—350 гривень — завелика, та якщо брати на компанію…