Орнаменти нашого степу
Щоразу, йдучи на виставку цієї мисткині, очікуєш дива. Така ознака народного мистецтва, завжди неповторного, завше здатного відкритися з не знаного ще боку. Така властивість таланту Зої Пасічної, заслуженого майстра народного мистецтва та члена Національної спілки художників України, лавреата премії імені Ростислава Палецького. Не стала винятком і ця виставка декоративно-ужиткового розпису, відкрита минулого тижня в Одеському обласному центрі української культури (вул. Польська, 20).
Мовою символів та форм, поєднаних з традиційною стилізацією, народний орнамент вповідає про оточуючий світ природи і про саму людину — її вірування й уявлення про красу, про добро і зло, про найголовніші явища життя та її внутрішній світ. Хоча в орнаменті Зої Пасічної бачимо лише квіти. Вони дуже різні, кожна має свій образ. Тут усе зорганізоване композиційно й за кольором, самою логікою народного художнього мислення. Це прекрасні, цікаві своєю формою квіти. Як каже сама художниця, дивишся на них, і народжуються нові образи.
Роботи Зої Пасічної упізнавані. Як упізнаваними є твори Ростислава Палецького, Марії Приймаченко, Поліни Глущенко — її викладача в Київському інституті декоративно-прикладного мистецтва імені Михайла Бойчука. Славетний навчальний заклад (тоді це було училище) не лише відгранив її природний талант, а й значно розширив мистецькі обрії, діапазон творчості.
— Під час навчання нас знайомили з усіма видами народного мистецтва, а глибоко вивчали ми саме українське. У мене був факультет народної вишивки та моделювання одягу, тому я дуже багато часу вділяла цій дисципліні. Можна сказати, що виросла у музеї народного та декоративно-прикладного мистецтва, який у Лаврі. Там багатюща була колекція тоді. Поряд з тим, ми вивчали академічне малярство, історію мистецтва… Це дало дуже багато. Але мене в декоративному розпису вже тоді найбільше вабив вільний мазок — художник не вимальовує, а торкається пензликом паперу лише один раз. Це петриківський розпис, те, що викладала нам Поліна Глущенко. Тепер же я вирішила просто відтворити всі ті навики, відпрацювати руку. У народного мистецтва багато вимірів. Я обрала декоративний станковий розпис.
На виставці, яку художниця назвала «Мозаїка творчості», бачимо не лише роботи нові і давніші, а й ті, що репрезентують цілком новий напрям праці мисткині. У них Зоя Пасічна мовби розкриває перед нами орнаментику нашого півдня, властиво, Північного Причоромор’я, нашої «степової Еллади». Це нове захоплення художниці, яким вона прагне захопити й глядача, відкриває нам досі не знане. Ця південна орнаментика була забута, ніби затерта в свідомості, в людській художній пам’яті. Якщо, скажімо, у Подніпров’ї потужні майстри не давали уніфікувати, знищити українське народне мистецтво, живили його своєю творчістю, водночас живлячись цим глибинним мистецтвом, то на півдні фактично витворювалася така собі «сіра зона». Видатний — без перебільшення — мистець Ростислав Палецький, попри вбоге животіння та ще й з тогочасним тавром націоналіста, що дуже дочасно пішов з життя за не з’ясованих досі обставин, усе ж зумів залишити після себе неоціненне багатство південних орнаментів, буквально списаних, перенесених на папір безпосередньо з невичерпної краси квітучого степу під цим безкраїм небом та яскравим сонцем.
— Майстри нині захоплюються петриківським розписом. Це, назагал, добре. Але наша Одещина так само багата своєю орнаментикою. Ми ще мало знаємо свій край. Тому я й взялася за це. Наші південні розписи різняться лише темою звучання, але тих розписів треба добре пошукати. Це дуже своєрідна краса. Та все ж по селах ще де-не-де можна побачити наші південні орнаменти. Я проїхала кілька районів, побувала у Березівці, в Любашівці, Ананьєві… Всюди шукала розписи, робила замальовки… Вивчала матеріали в музеях. Знайшла роботи деякі, й почала на їх основі творити по-своєму, майже нічого не міняючи в стилістиці. Відкрила для себе дуже архаїчний, незрівнянний образ квітів, якісь вони незбагненні, дуже цікаві. Трохи перегукуються з «петриківкою», хоч дуже далеко, мова малювання не така. Пластика, композиція — все таке цікаве, все пронизане повітрям. Мені дуже це подобається. Хочеться дати нове життя нашому степовому розпису. Там є образ степу, образ нашого краю. Це чисте джерело. Дивишся — і народжуються нові образи. Кожна квітка… вони, як люди, кожна своє щось має. Хочеться цього літа; хочеться пригорнути до себе ці квіти; хочеться у цей степ, у цю красу незрівнянну..
Сьогодні, оспівуючи у своїх творах цю вже по-своєму побачену всю нестримність краси, цю характерну особливість півдня — простір і світло, розкриваючи все це перед нашими очима, художниця ніби розширює та поглиблює бачення цієї орнаментики. У залі, де експонується виставка, можна побачити великі мальовані рушники, зроблені на основі цього розпису, якими оформлена сцена. Вони одразу змінили її вигляд. Є кілька станкових декоративних робіт нового для неї напряму. Ще кілька можна побачити в робочій кімнаті майстрині. То справжнє диво. Там світло і простір, і цілковита гармонія з нашими уявленнями про степ або з тим, що ми бодай одного разу побачили.
Усе це — немовби новий етап у творчому житті художниці — після павзи, пов’язаної з втратою дорогої людини. Чоловік, з котрим разом вчилися й починали працю в Одесі, глибоко розуміючи, що то є творчість, дуже багато допомагав. До слова, Анатолій Пасічний впорядкував енциклопедичний ілюстрований словник-довідник «Образотворче мистецтво» — унікальне видання, першу таку працю українською мовою, науковий обсяг якої складається з усіх видів та жанрів мистецтва.
— Була перерва, багато роздумів… Почався новий етап у творчості. Треба працювати… Це ніби експромти мої.
Зустрічаючи талант, розвинутий до вершин майстерності, ми незрідка постаємо перед запитанням: звідкіль це? Від Господа? Від природи? Від генів? Дідусь пані Зої добре співав, грав на сільській сцені. Мабуть, від його обдарованості у мами проявилися здібності до вишиття та співу, її голос порівнювали з голосом Євгенії Мірошниченко. Сама ж пані Зоя каже: з дитинства знала, що буде малювати, стане художницею.
— Цією виставкою я хочу сказати, що життя прекрасне, незважаючи ні на що. Прагну гармонізувати навколо себе все, і природу, й відносини людей… Тому й зробила таку мажорну виставку — це основа моєї творчості.
Роман КРАКАЛІЯ.
Світлини Світлани РУБАНОВИЧ.
Передплата
Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!
Вихід газети у четвер. Вартість передплати:
- на 1 місяць — 70 грн.
- на 3 місяці — 210 грн.
- на 6 місяців — 420 грн.
- на 12 місяців — 840 грн.
- Iндекс — 61119
Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.
Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.
Оголошення
Написання, редагування, переклад
Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:
- літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
- високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
- написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:
099-277-17-28, 050-55-44-206