№ 28 (21705) субота 26 березня 2016 року

Слово, яке дуже часто чуємо останніми місяцями, — «Конституція». Цей термін вживається з різною метою: переважно для позначення документа, якого нам треба дотримуватися, або ж документа, зміст якого необхідно поправити. Хочу сьогодні представити кілька думок, пов’язаних із Конституцією.

Усі держави на Земній кулі мають Конституцію або, принаймні, хочуть її мати. Деякі мають Основний Закон, хоча він не розписаний. Прикладом може слугувати Королівство Великобританії. Але хоча громадяни Королівства не мають писаного документа, на якого можуть покликатися, у них є дуже чітке усвідомлення існування законів.

Що таке Конституція? Це документ, в якому зібрані ті закони, що на них побудована держава.

Політична криза, яка триває в Україні більше трьох місяців, виявилася набагато небезпечнішою, ніж вважали раніше. «Сидячи на валізах», міністри не здатні приймати відповідальні рішення, парламент без реальної більшості не в змозі цілеспрямовано приймати закони, а президент без підтримки законодавців і Кабінету Міністрів у парламентсько-президентській республіці, як без рук.

Який сенс у зміні прем’єра?

Цими днями у Порошенка вирвалося, що якби у нас діяв Основний Закон 1996 року в первісній редакції, кризу давно б здолали. І це правда. У Леоніда Кучми й у Віктора Януковича не було проблем зі звільненням прем’єрів і з впливом на Верховну Раду. Зате виникли проблеми з народом, і це в обох випадках призвело до Майданів.

Сьогодні уже всім, як з політико-дипломатичного, так і з експертно-аналітичного середовищ, стало ясно, що мінський переговорний процес з урегулювання збройного протистояння на Сході України зайшов у глухий кут, вихід з якого доцільно шукати у нових міжнародно-правових механізмах та правилах поведінки сторін.

Фактично, жодна із досягнутих Мінських угод та домовленостей (Мінськ-1, вересень 2014-го, та Мінськ-2, лютий 2015-го) так і не була виконана Росією або використовувалась нею виключно у власних інтересах. Безпосереднім свідченням цього є і загострення обстановки на Донбасі, яке бачимо останнім часом.

На запрошення спілки читачів «Чорноморських новин» у редакції газети відбулася зустріч з Наталією Осьмак, донькою Кирила Осьмака, котрий у липні 1944-го був обраний президентом Української Головної Визвольної Ради й арештований у вересні того самого року. Звідтоді доля його залишалася невідомою на довгі літа. Й увесь той час пані Наталя по зернинці збирала щонайменші відомості про людину, що була не лише її батьком, якого не пам’ятала, а й стала часточкою української історії буремного ХХ століття.

Кілька років тому в інтерв’ю «Чорноморським новинам» Наталя Осьмак розповідала про цю свою довгу, непросту дорогу до батька, що пропав, згинув на чужій землі, у сумнозвісному Владімирському центра-лі. Пройдений нею шлях — то, передусім, копітка пра-ця над документами, листами, свідченнями — дуже скупими та уривчастими. Кирило Осьмак був глибоко законспі-рований, а вороги не надто розкривали ім’я людини, котру випадково запопали під час однієї з облав й від котрої самі довго не могли нічого дізнатись. Тож крок за кроком донька розкривала для нас і для себе самої образ батька передусім, образ незламної, мужньої людини, що вистояла до кінця й нічим не поступилася катам…

Шановна редакціє, через вашу газету хочу звернутися до жителів моєї України, щоб вони висловили свою думку щодо мого вчинку.

Мені 64 роки, я пенсіонерка, освіта вища, росіянка, проживаю в центрі селища Ширяєве з дітьми та онуками. Понад двадцять років моя родина доглядала клаптик землі біля огорожі нашого будинку і будівлі продуктового магазину. Прибирали сміття, яке викидали покупці (пакети, пачки від цигарок, обгортки від цукерок, шоколадок, морозива, пляшки з-під алкогольних напоїв тощо) — одне слово, намагалися всіма силами підтримувати чистоту та санітарний стан, оскільки не лише сміття з магазину, а й з інших місць зносив сюди вітер. На цій ділянці впродовж багатьох років я зі своєю сім’єю саджали квіти, кущі, дерева, удобрювали землю, сапали, збирали листя.

9 березня цього року о 9-й годині на цю ділянку прийшла селищний голова Шаповалова Ю.С. та в.о. начальника Ширяївського ККП Марченко Л.М. (колишній начальник районного відділення «Укрпошти», за яким довгий час була закріплена згадана ділянка). Я вийшла до них. Голова селищної ради повідомила, що тут розіб’ють нові клумби з квітами та відремонтують пішохідну доріжку. Про знищення дерев, що ростуть на цій ділянці, вона не сказала жодного слова. А дерева, які тут ростуть, я своєчасно, обкопую, підбілюю, а в спекотну пору — поливаю.

Облдержадміністрація та облрада в рамках проекту «Сталий розвиток об’єднаних громад, малих міст та селищ Одеської області» підписали протокол про співпрацю з Фондом Ганса Зайделя. Домовленість дала старт навчанню голів об’єднаних громад, малих міст та селищ Одещини, які хочуть розвивати український край за європейськими стандартами.

Про запозичення німецького досвіду для розвитку наших об’єднаних громад в умовах децентралізації говорили ще півроку тому. Саме тоді відбулася перша зустріч представника Фонду Ганса Зайделя в Україні, Республіці Молдова та Румунії Даніеля Зайберлінга з головою облради Анатолієм Урбанським. Й от зараз маємо результат: сторони підписали домовленість про таку співпрацю. Крім Фонду Ганса Зайделя, одеських ОДА та облради, серед підписантів — ре-гіональний інститут державного управління НАДУ при президентові України. Підписання протоколу дало старт дворічному проекту, який розрахований на голів об’єднаних громад, малих міст та селищ. До участі у ньому, на конкурсних засадах, відібрали 25. І тепер від цих чоловіків і жінок різного віку очікують готовність до регулярного навчання, відвідування семінарів, перейняття досвіду від німецьких спеціалістів різних сфер, а потім — впровадження набутих знань у повсякденну практику на місцях. «Ми обов’язково всім, чим зможемо, будемо вам допомагати», — пообіцяв Вадим Грузін, керівник апарату Одеської ОДА.

Із 4 квітня на Одещині стартує навчальний проект «Забезпечення якісної освіти для ромських дітей у дошкільних навчальних закладах, початкових класах». Діятиме він за принципом «шкільної науки», але в ролі учнів будуть батьки і вчителі, які потім отримані знання передадуть малечі.

Приділити більше уваги саме освіті змусила статистика. З останніх результатів моніторингу виконання заходів «Стратегії захисту та інте-грації ромської нацменшини в українське суспільство до 2020 року» (стартувала в Україні в 2013-у — Авт.) видно, що рівень освіти ромського населення вкрай низький: 24% взагалі не мають освіти і лише 1% тих, хто здобуває чи здобув вищу.

На брифінгу, який відбувся 22 березня на Приморському бульварі, заступник одеського міського голови В’ячеслав Шандрик, керівник турецької компанії ASK Peyzaj Medikal Sanayi ve Ticaret Limited Єirketi Байрам Улудаг і директор ТОВ «СВК Пік-Буд» Марина Лозовенко офіційно оголосили про початок робіт з облаштування Стамбульського парку.

Цей парк розмістився у давно запущеній зеленій зоні на схилах Приморського бульвару, між будівлею мерії та Потьомкінськими сходами. Рішення про присвоєння цій території імені турецького міста-побратима і створення там парку було прийняте на сесії Одеської міськради ще 21 грудня 2012 року.

Світова прем’єра рок-опери «Мойсей» в Одесі

Одеський академічний театр музичної комедії імені М. Водяного підготував світову прем’єру рок-опери «Мойсей». Це результат спільної роботи ізраїльських авторів — поета і лібретиста Ігоря Хентова, композитора Артура Бродського та продюсерської компанії Production Center Naum Barski і нашого театрального колективу. Прем’єра відбудеться 26 і 27 березня. Ідея постановки рок-опери на біблійний сюжет належить Науму Барському.

Постановка вистави здійснена власними силами театру й з урахуванням його можливостей та специ-фіки, повідомила на прес-конференції директор музкомедії Олена Редько. Олена Григорівна зізналася, що, свого часу побувавши у Львові, де поставили оперу «Мойсей», написану нашим видатним композитором Мирославом Скориком, була вражена великою кількістю молоді у залі.

У вихідні у Театрі опери та балету подаватимуть «Любовний напій» — оперу італійського композитора Гаетано Доніцетті. Цікаво, що вперше цей твір прозвучав в Одеському міському театрі понад 150 років тому, невдовзі після своєї прем’єри у Мілані. Одеські меломани раніше за жителів Москви та Петербурга змогли насолодитися свіженьким твором популярного італійського маестро.

Сьогодні, коли в житті так бракує позитивних подій, ця опера може стати справжнім джерелом радості та натхнення для одеситів і гостей міста.

Цього року католицький світ святкує Великдень 27 березня. Дата розраховується згідно з григоріанською пасхалією, адже Великдень, на відміну від багатьох церковних свят, не має фіксованої дати (числа) і відзначається щорічно після дня весняного повного місяця у першу неділю.

Як відомо, Великдень — головне церковне католицьке свято, що символізує воскресіння Ісуса Христа, початок нового життя, в якому вже нема місця духовній смерті для душ віруючих.

Напевне, багато читачів будуть здивовані, дізнавшись, що до ІV століття головним днем тижня для християн була не неділя, а субота. Все змінив указ римського імператора Костянтина Великого від 7 березня (20 за новим стилем) 321 року. Указ був такий: «У високошанований день Cонця (перший день тижня) всі місцеві судді та жителі, що мешкають у містах, повинні відпочивати і всі майстерні повинні бути закриті!»

У ті далекі часи в стародавньому Римі були дуже сильні язичницькі традиції. Римляни, які перейняли їх від греків епохи Олександра Македонського, називали дні тижня відповідно до своєї язичницької релігії і кожного дня вклонялися іншому світилу: у неділю — Сонцю, в понеділок — Місяцю, у вівторок — Марсу, в середу — Меркурію, у четвер — Юпітеру, в п’ятницю — Венері, в суботу — Сатурну. Оскіль-ки Cонце управляє планетами, то день Cонця ніби вивищувався над іншими днями тижня.

Прізвище Флориного чоловіка було досить промовистим: М’ясницький… Коли вона лише зустрічалася з Василем, помітила в нього кілька особливостей, які, власне, й завоювали її прихильність. По-перше, він не палив, ба більше — його дратував навіть дим від цигарки. По-друге, саме згадування назви такого шанованого багатьма напою, як горілка, породжувало на його обличчі огидно-страждальницьку гримасу.

Втім, згодом з’ясувалося, що Василь не дуже шанував і деякі інші продукти харчування. Насамперед — всілякі «кашки», які так подобалися помірній вегетаріанці Флорі. Вона вважала, що готує чудову вівсяну кашу з родзинками й горіхами та пшоняну з кабаком. Але першу Василь незабаром відкинув через її занадту глевкість, а другу — через її занадту пружність. Дійти згоди вони спромоглися лише щодо спагеті, гречки і плову, та й то, якщо їх добряче присмачити курячим жирком.