Як виграти другу холодну війну

У відповідь на «миролюбний» крок від Вашингтона, зрозуміло, зажадають відповідних кроків. Швидше за все, не тільки в Сирії, а скрізь, включаючи Україну. Про скасування чи пом’якшення санкцій, введених за анексію Криму та агресію на Донбасі, природно, не йтиметься. Але від введення нових обмежень у торгівлі з Росією, розширення «списку Магницького» та затвердження «списку Савченко» адміністрація Обами може відмовитися. Відмова від поставок Україні американської зброї теж залишиться незмінною.

Найбільшою небезпекою для України стало б коригування американської позиції щодо «мінських угод». Зараз акцент у ній робиться на те, що ці угоди не виконуються Росією. Але приклад Брюсселя і західної частини «нормандської четвірки» заразливий. Якщо питання проведення місцевих виборів на окупованих територіях Донбасу стане загальною вимогою Заходу, наша країна опиниться у важкому становищі. Фактично — без міжнародної підтримки.

10 березня під час чергового за-сідання Тристоронньої контактної групи з урегулювання ситуації на Донбасі російський представник Борис Гризлов будь-яке просування у «мінськом процесі» намагався пов’язати з місцевими виборами. А через три дні на зустрічі міністрів закордонних справ «нормандської четвірки» в Парижі глави дипломатичних відомств Німеччини та Франції пред’явили нашій країні жорстку вимогу: новий закон про вибори в окремих районах Луганської і Донецької областей прийняти до кінця березня нинішнього року, а самі вибори провести до кінця червня.

Проводити вибори на територіях, контрольованих терористами й окупантами, не пробував, здається, ще ніхто на світі. Розміркування про «модальність», про те, на якій основі і ким повинні формуватися виборчі комісії; які ЗМІ можуть здійснювати агітацію; які партії можуть бути допущені до виборів; чи повинні на місцевих виборах голосувати біженці і вимушені переселенці з Донбасу — все це не має сенсу, поки в ОРЛО та ОРДО не діють українські закони.

У «мінських угодах» обумовлено, що голосування має проходити за цими законами. За всіма законами України, а не тільки за законом про вибори. Західні партнери добре знають про це, але свідомо і ціле-спрямовано звужують проблему до абсурду. З очевидною метою — звинуватити нашу країну у зриві домовленостей і розв’язати собі руки у справі «поліпшення відносин з Росією». Іншими словами, відновити з Кремлем довоєнні торговельні відносини.

Посмішки і кулаки

Представник України в політичній підгрупі Тристоронньої контактної групи Роман Безсмертний останнім часом неодноразово заявляв, що проведення місцевих виборів на Донбасі ніяк не пов’язане з питанням продовження або зняття санкцій західних країн щодо Росії. Що ці санкції приймалися і продовжувалися до і після «Мінська» у відповідь на анексію Криму та агресію Росії на Донбасі.

Формально це так. Але фактично зв’язок є. І він міцніший від тимчасових угод. Бізнес у країнах Євросоюзу для підтримки своїх держав з політичних міркувань може піти на певні жертви. Але ці жертви повинні бути виправданими, а зусилля в протистоянні з противником зобов’язані приносити відчутні результати. Якщо ж результатів нема — треба міняти політику.

Санкції західних країн проти Російської Федерації, всупереч думці прогресивної громадськості, за два роки не зіграли вирішальної ролі у стримуванні агресивної політики Кремля. Економічне становище «бензоколонки з ракетами», звісно, похитнулося, але удар завданий, в основному, не половинчастими санкціями, а зниженням цін на нафту. Ізоляції агресора, який порушив міжнародне право та європейську систему безпеки, досягти не вдалося. Більше того, втручанням у громадянську війну, бомбардуванням сирійських міст Путін змусив лідерів провідних країн світу розмовляти з ним на рівних.

«Не дратувати Росію», не вимагати від неї повернення до довоєнного світу стало в результаті загальним для Європи і США трендом міжнародної політики. А санкції із засобу тиску на агресора перетворилися в витратний прояв власної слабкості і беззахисності.

Санкції тепер треба або скасовувати, або підсилювати до економічного бойкоту. А щоб бойкот став успішним, його необхідно супроводжувати збільшенням асигнувань на військові витрати. Саме так вчинили США і їхні союзники по НАТО після радянського вторгнення в Афганістан у 1979-у. У результаті через десять років вони виграли холодну війну.

Другу холодну війну Заходу ви-грати простіше. Посилення санкцій та поставки зброї Україні обійдуться набагато дешевше програми «зоряних воєн» і розміщення американських ракет середньої дальності в Європі. Але зважуватися на це потрібно негайно. Не реагуючи на продовження агресії, а випереджаючи події, як це зробив свого часу президент Рейган. Імперію зла неможливо зупинити вмовляннями, поступками і візитами до людожера. Джон Керрі з Москви полетить ні з чим, як свого часу полетів із Сочі.

Політичні канібали, до яких належать чекісти, що очолюють Росію, у прийнятті рішень виходять не з економічних міркувань. Вони не замислюються про добробут підданих і не знають моральних обмежень. Кількість життів, покладених на вівтар української та сирійської воєн з російської сторони, оцінюють уже в кілька тисяч військових. З української та сирійської сторін рахунок жертв набагато більший.

І скільки б не засідала Тристороння контактна група в Мінську, як часто не збиралася б «нормандська четвірка» в Парижі, з якою регулярністю Керрі не літав би до Москви, становище не зміниться. Поки агресору замість усмішок у відповідь на силу не покажуть кулак.

Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ.