Вільна книга вільної людини

Роман «Купіть книгу — вона смішна», заявлений як «науково-популярний роман з елементами гумору», в парадоксальний спосіб не містить і натяку на сумні події в житті автора. Навпаки, його назва цілком відображає суть. Це надзвичайно веселий, дотепний та легкий для сприйняття твір.

Про автора. Олег Сенцов — український кінорежисер, сценарист та письменник. Навесні 2014-го був затриманий російськими окупаційними правоохоронцями в Криму за підозрою в терористичній діяльності. У серпні 2015-го засуджений до 20 років позбавлення волі. Сенцов не визнав себе винним в інкримінованих йому злочинах, оголосив про застосування до нього тортур і назвав справу політичною та сфабрикованою.

Про книгу. Цікаво, а що зробили б ви, якби з’явився, ну, скажімо, Хтось і запропонував загадати одне, лише одне бажання, яке сповниться? Герої цього роману думають недовго, позаяк вважають цю пропозицію звичайнісіньким жартом. Ось і замовляє один вагон алмазів, інший — ціле поле конопель, а третій... З третім значно складніше, адже він чомусь надто серйозно поставився до такої неймовірної пропозиції. Як ж розпоряджаються молоді люди дарами, які на них неждано звалилися? Почитайте цей роман і ви збагнете (втім, як і наші герої), що є щось коштовніше, аніж алмази. І ще: жодного повчання, жодного моралізаторства, жодних висновків у тексті ви не знайдете.

Борис Херсонський: «Як колись казав Христос апостолу Петрові, що тебе зв’яжуть і поведуть туди, куди ти не хочеш. Це достеменно те, що сталося з автором. І ми навіть не знаємо, чи відомо сьогодні Олегові Сенцову про вихід його другої книги. Книга написана не в ув’язненні, вона написана вільною людиною у вільній країні в період, коли ми нічого такого собі не уявляли. Але в цій книзі, як це не дивно, напевно, як у будь-якій книзі справжнього письменника, є деякі передчуття. Мені видається, що вона не настільки смішна, як це написано на обкладинці»...

Данило Яневський: «Але вона цікава, і я хочу вас всіх привітати. В російськомовній українській літературі з’явився письменник. Я його ставлю, звісно не стилістично, у той ряд, де для мене стоять Андрій Курков і Борис Чичибабін. І я поясню чому. Бо письменник, з моєї точки зору, відрізняється від не письменника, як Лев Толстой відрізняється від Федора Достоєвського. Лев Толстой любить своїх героїв, а Достоєвський нікого не любить. Олег Сенцов любить своїх героїв. Він пише про них з насолодою, незалежно від того, хто це — та сама біла людина у капюшоні чи вуличні повії Нью-Йорка, котрі трансформувалися у черниць, чи три товариші, які перебувають у човні (без собаки). І в цьому сенсі Олег Сенцов, на мій скромний смак, потрапляє у ту літературну нішу, в якій для мене є О’Генрі, Марк Твен та Джером К. Джером».

Б.Х.: «Якщо говорити про цю книгу, то це напівфантастичний жанр. Відзначається тим, що він, здавалося б, настільки далекий від України, що імена у всіх героїв «імпортні». Сюжет якийсь майже фаустівський, тільки Мефістофель один на трьох Фаустів. А ще — дві жінки. Тобто три Фаусти та дві «Фаустини». Вони можуть загадувати бажання, і ці бажання збуваються. Я би хотів попередити — обережно відкривати книгу, бо вона містить сцени споживання алкогольних напоїв і навіть куріння марихуани. Більше того, я маю сказати гірше, що один із героїв вживав необмежену кількість марихуани, якої йому вистачило б, щоб обкуритися до кінця, а потім покінчити з собою, вже будучи зовсім обкуреним, а отже цілком щасливим. Тобто, на мій погляд, це таке іронічне фентезі».

Д.Я.: «Символісти придумали, що головний твір письменника — це його доля. Цей текст ще будуть читати і тому, що Сенцов став символом. А символ — це зовсім інакше, ніж простий письменник буквами. Тут я б назвав феномен, який зветься феноменом просвітлення. Для просвітлення потрібен текст, потрібен автор тексту і потрібен реципієнт. Це створює нову якість мислення, відчування і проникнення в себе самого, бо, читаючи цей текст, ти мимоволі звертаєшся до особистості автора і в тебе виникає питання: «За що?». За що невинну людину тероризують десь у столипінському вагоні між Челябінськом та Якутією?»

Б.Х.: «Сенцов — молодий громадянин молодої України. Свій сорокарічний ювілей він зустрів за ґратами. Це успішний бізнесмен, працює, знімає кіно, не маючи кінематографічної освіти, але відчуваючи покликання. Те, що характерно для України. Багато хто працює не за фахом. І творчі люди нерідко не закінчують спеціальних навчальних закладів. Він починає діяти на свій страх і ризик. Він айтішник — у нього комп’ютерний салон, він складає прибуток. Навіщо? Він хоче зняти кіно. Знімає фільм із жалюгідно малим бюджетом — 20 тисяч доларів. Для кіно ця сума — мізер, коли нормальне кіно має мільйонні бюджети, а в результаті виходить казна-що, якийсь «Подвійний форсаж». Він знімає про геймера, людину, яка має залежність, це також характерне для нас. Фільм помічають, він отримує невеликі камерні премії, які багато значать. Вони враховують потенціал, який є в людини. Він отримує невеликий державний грант для зйомок наступного фільму. В цей же період пише дві книжки. І тут починається вся ця історія. Починається Революція Гідності, починається Майдан, закінчується правління Януковича, єдиного президента, при якому навіть якось незручно і соромно було жити. Як і багатьох з нас, ця ситуація змінила і Сенцова. Він починає займатися волонтерством, стає одним з лицарів Майдану»...

На презентації відбулася дискусія як про саму книгу, так і про становище Олега Сенцова та можливі способи йому допомогти. Чимало людей придбали роман «Купіть книгу — вона смішна». Купіть і читайте.

Володимир ГЕНИК.