«В останній бій виходимо при слові...»
«Какая разница говорить «ковбаса» или «колбаса»? Какая разница, на каком языке он говорит — лишь бы человек был хороший...» Такі думки іноді висловлюють наші співгромадяни. А якщо справді нема різниці, то як пояснити такі факти?
Чому Російська імперія та Річ Посполита, до того як вона стала ро-сійською колонією, забороняли нашу мову? Нам відомо близько 200 заборонних розпоряджень, указів, циркулярів щодо української мови.
Чому в 30-х роках ХХ ст. в Харкові було репресовано сотні студентів і кілька десятків розстріляно за відмову складати іспити ро-сійською? Чому відомий правозахисник Семен Глузман, киянин, ви-вчав українську не в Києві, а в радянських таборах, куди він потрапив за професійну чесність? Чому в Індії в 1970-х було роз-стріляно демонстрацію студентів, які вимагали провадити навчання рідною для них бенгальською мовою? Це сталося 21 лютого. Тепер цей день відзначається на планеті як День рідної мови.
Історії відоме й таке: підкоривши сусіднє плем’я, загарбники вирізали язики в усіх жінок, аби діти не вчилися від них своєї мови, а засвоювали мову чужинців і вважали її за свою. Отже, своїми ставали й самі окупанти, отримуючи таким чином і територію, і живу силу. Окупанти завжди вдавалися до лінгвоциду — свідомого цілеспрямованого нищення мови поневолених народів. Коли ми чуємо людей, які розмовляють французькою, ми знаємо, що це французи, польською — поляки. А коли ми розмовляємо українською, нас називають націоналістами або й навіть фашистами.
Чому любов до Росії називається патріотизмом, а любов до України — націоналізмом? У радянські часи це вже був вирок, бо націоналізм — найбільший ворог імперії. Ще 1914 року газета «Киевлянинъ» писала: «Український рух для Росії більше небезпечний, ніж усі національні рухи, взяті разом». Бо втрата України означає для Росії не тільки втрату портів, ресурсів та виробництв, але й «около трети наиболее ценного для будущего нашей державы генетического материала». Це з виступу сучасного російського письменника. А радник Путіна пише: «Дальнейшее существование унитарной Украины недопустимо».
Якось одна молода особа поділилася своїми враженнями від закордонного відрядження. У їхній групі було двоє з колишньої Югославії. Вони знали мови одне одного, але зверталися до співрозмовника його мовою, а не своєю. З поваги до нього! Чи виявляв хто-небудь до нас таку повагу? Хоча б за те, що живе на нашій благословенній землі?! Коли Чехословаччина проголосила незалежність 1918 року, вона вислала всіх німців на їхню історичну батьківщину, вирішивши в такий спосіб мовне питання.
Нещодавно по радіо передали виступ Надії Савченко в російському судилищі. Вражає не тільки її мужність, стійкість і незламний дух, а й той факт, що вона говорила правильною російською мовою з хорошою вимовою, не такою, як папірєднікі. Наскільки вона вища тієї одеситки, яка після 20 років незалежності скаржиться, що їй важко заповнювати квитанції за комунальні послуги. Вона, мабуть, «на родном со словарём» і прагне завуалювати власну неповноцінність, спихнувши її на українців, які, на відміну від «одноязиких», володіють, щонайменше, двома мовами, а то й трьома-чотирма, як мій чоловік, рядовий службовець.
Нам слід згадати гасло тих, кого наші недруги називають націоналістами: «Рятуймо нашу мову, і мова врятує нас». Саме мова є головною ознакою нації. Панування російської мови завжди провокуватиме Росію «на захист російськомовних громадян»: «Ми же адін народ. Где русскій язик, там граніца Россіі». Нам також слід пам’ятати істинне значення слова «націоналізм», без імперського намулу.
Американська журналістка Енн Аппельбаум вважає: «Чого бракує більшості українців, то це націоналізму. Або патріотизму, громадянського духу, національної гордості, національної приналежності, якому слову ви віддаєте перевагу. Саме це й призвело до подій на Донбасі». І саме націоналісти, «свободівці», наголошували на необхідності люстрації та захисту інформаційного простору багато років тому, але їх не послухали, і тепер платимо за це.
Зараз особливої актуальності набувають слова Бориса Олійника:
В останній бій
виходимо при слові,
Бо тільки Слово береже в основі
Безсмертя української душі.
Галина САГАТЮК.
м. Чорноморськ.
Передплата
Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!
Вихід газети у четвер. Вартість передплати:
- на 1 місяць — 70 грн.
- на 3 місяці — 210 грн.
- на 6 місяців — 420 грн.
- на 12 місяців — 840 грн.
- Iндекс — 61119
Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.
Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.
Оголошення
Написання, редагування, переклад
Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:
- літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
- високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
- написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:
099-277-17-28, 050-55-44-206
