Баталії за Котляревським, або Казка для дорослих

Отже, з одного боку підставляйте на місця Латина й Турна прізвища Путіна й Шойгу, а з другого — навіщо уточнювати? — кого поставите, ті й будуть, бо ж головне не імена, а дії та їх наслідки.

Два табори — латинці й троянці, а ми ж знаємо, хто за ними сьогодні. І що скоїлося — знаємо. Наш Еней був зі своїми троянцями проти Турна. Крівці ж пролилося!

У 6-у розділі «Енеїди» Іван Петрович Котляревський оповідає:

Як вибрались на чисте поле,

Еней з покійником прощавсь.

Сказав: «О жизнь! Бурхливе море,

Хто цілий на тобі оставсь,

Прости приятелю любезний,

Оддячу я за вид сей слезний,

і Турн получить з баришком».

    Латинці збагнули, що й до чого. І...

К господі тільки що вернувся

Наш смутний лицар, пан Еней,

Уже в присінках і наткнувся

На присланих к нему гостей:

Були посли се от Латина,

І всі асесорського чина...

Латинець старший по породі

    (чи не Гризлов? — Б.Д.)

К Енею рацію начав,

І в нашім, значить, переводі

Буцімто ось він що сказав:

«Не ворог, що уже дублений,

Не супостат, чий труп нікчемний

На полі без душі лежить.

Позволь тіла убитой рати,

Як водиться, землі предати;

Нехай князь милость сю явить».

    (Це точно відбувалося ще до Єнакієвого

    та Дебальцевого!)

Еней к добру з натури склонний,

Сказав послам латинським так:

...Пермітто мертвих поховаре,

І злости корам вас нема...

І мировую тут зробили

На тиждень, два або і три,

І в договорі положили...

    (Так і кортить додати — Мінському...)

    Одне слово, троянці натякнули:

Не з мордою Латина битись

Против троянських розбишак;

Вам треба б перше подивитись,

Який то єсть Еней козак!

...Проти Енея не храбруйте,

Для нас здається він святим;

І так Латину розтолкуйте,

Щоб лучше помирився з ним.

    Ех, якби ж то так! А вийшло:

Збентежила ся річ Латина,

Здавалось, близько зла година;

На лисині трусивсь вінець.

Латин од думки схаменувся,

Олимпським трохи помоливсь;

Наморщивсь, сентябрьом надувся

І смутно на вельмож дививсь.

«А що? — сказав, — чи поживились?

От з Діомидом

    (цебто зі Стрєлковим — Б.Д.)

        ви носились,

А він вам фигу показав;

Заздалегідь було змовлятись,

Як з пан-Енеєм управлятись,

Поки лапок не розіклав.

    А далі — наказ верховного

    головнокомандувача:

Тебе прошу я, пане Турне!..

Щади латинську нашу кров.

...Так покажи нам те ділами,

Побить Енея постарайсь.

Уже ніякого сумніву: отоді почали розроблятися генштабом РФ операції зі створення Єнакіївського та Дебальцівського котлів. Та й хіба могло бути інакше, коли

Од речі сей Турн

    (Шойгу — Б.Д.)

        роз’ярився,

Як втопленик, посинів ввесь;

Дрижали губи, сам дрочився,

Зубами клацав, мовби пес...

    Тільки не на тих напали посіпаки Латина!

    Ви ж послухайте:

На штурм троянці шиковались,

До бою всякий аж дрижав.

Латин таку почув новинку,

Злякавсь, пустив із рота слинку,

І вся здригнулась старшина.

...Розпорядивши, Турн, як треба,

Махнув, засаду щоб зробить.

На гору, що торкалась неба,

І щоб фригійців окружить.

Еней построїв тож отряди,

Де всім назначив для осади

Без доступу на вал іти.

Ідуть, зімкнувшись міцно, тісно,

Ідуть, щоб побідить поспішно

Або щоб трупом полягти.

Троянці сильно наступали

І тиснули своїх врагів,

Не раз латинців проганяли

До самих городських валів...

    Так:

Пізнав пан Турн пана Енея,

А Турна теж Еней пізнав;

...Турн, облизня в бою впіймавши,

Зубами з серця скриготав;

Од дуру, що робить не знавши,

Латину з злостию сказав:

«Нехай злиденнії прочани,

Задрипанці твої трояни,

Нехай своїх держаться слов!

    І в той самий час:

Іду з Енеєм поштурхаться,

В моїх проступках оправдаться...»

У моїх сучасників на думці: невже оця наволоч на чолі з Латином гадає, що ми не бачимо, що для них Мінські угоди — фіговий листок?..

Дуже хотілося б, щоб і США, і ЄС, дбаючи по-справжньому про долю українського Донбасу, гукнули (разом з Іваном Петровичем Котляревським):

Нехай Еней сідла рутульця,

Нехай спиха Латина з стульця

    (у Донецьку й Луганську — Б.Д.),

Нехай поселить тут свій рід.

Но только щоб латинське плем’я

Удержало на вічне врем’я

Імення, мову, віру, вид.

    І сталося б отак:

Еней од речі сей зм’ягчився

І меч піднятий опустив;

Трохи-трохи не прослезився

І Турна

    (Шойгу! — Б.Д.)

        ряст топтать пустив...

    Воно й справді:

Живе хто в світі необачно,

Тому нігде не буде смачно,

А більш, коли і совість жметь.

Коли Іван Котляревський обдумував й описував те, що у нас сьогодні коїться: повернувшись із Причорномор’я в Полтаву, чи, може, коли у 1806 році проїжджав щойно засновану Березівку, звернувши на Бендерський шлях і відпочиваючи на березі Тилігулу в однострої штабс-капітана російської армії, як їхав на війну з турками? Головне, з ним була поема римського поета Вергілія, перелицьовувана на український лад у болях про долю свого народу, поневоленого російською імперією. А це під силу лише пророкам — творцям пророчих казок.

Справді, як мовив Тарас:

Будеш, батьку, панувати, поки живуть люди,

Поки сонце з неба сяє, тебе не забудуть!

Борис ДУБРОВ.