Сестри Тельнюк: «Молитва - це те, що нам нині необхідне»

Схоже, що в Одесі «Сестри Тельнюк» уже мають свою аудиторію, хоча переконаний, що того вечора зал міг бути заповнений щільніше. Приємно зауважити, що серед палких прихильників їхнього таланту — й представники обласної держадміністрації, які по завершенні концерту піднесли виконавицям розкішний букет квітів.

Головний меседж програми — показати нам Шевченка-пророка і патріота, який жив Україною; зрештою, життєлюба, чоловіка, спраглого кохання й сімейного затишку. Це не той шаблонний, похмурий борець «за класову справедливість», образ якого культивувала радянська пропаганда, хоча тиранію і національне гноблення Шевченко ненавидів понад усе.

Своєю черговою програмою «Наш Шевченко» «Сестри Тельнюк» продемонстрували, який ще великий невикористаний музичний пласт таїться у віршах Кобзаря, подавши власну музичну інтерпретацію його поезій. Із вісімнадцяти виконаних музичних творів п’ятнадцять написані Лесею Тельнюк, з яких тринадцять — на слова Тараса Григоровича. Тут і гімн, і молитва, і ліричне замилування. В музичному сенсі маємо поєднання акаде-мічної і рок-музики, медитативної мелодекламації і речитативу, імпресіоністичних підходів, а також джазу і народного співу (голосіння) та надзвичайно яскравої картинності («Тече вода з-під явора»). Образна картинність характерна й для «сріблястого» твору «Садок вишневий коло хати», написаного нашим видатним сучасним композитором Валентином Сильвестровим і присвяченого цьому дуету. Він викликав справжні овації. Мабуть, це найяскравіший номер програми, поряд з гімном весні (рок-балада «Радуйся, ниво неполитая!», музика Л. Тельнюк). Останнім розпочинався концерт. На велеречивий жест Валентина Сильвестрова сестри відповіли власною посвятою композиторові.

Твори, створені Лесею Тельнюк, — це зближена тональність, це й поліфонія двох голосів у поєднанні з прекрасним оркестровим супроводом (аранжування для оркестру Олексія Баженова); це ритміка, експресія й картинність. У багатьох творах, написаних нею, споріднена звукова палітра, схожі прийоми вираження і, як було сказано, близька тональність. У них цікаві паузи. Адже мовчання — це теж музика. Ці міні-п’єси, якщо можна так сказати, більше, на мою думку, виграють в окремому, а не в послідовно-програмному виконанні.

Галина Тельнюк також виступає як поет («Вір мені»). Якщо у Лесі високий і ліричний голос, то Галина є володаркою глибокого, з густим тембром, і в дуеті він провідний. Ця програма, водночас, і мінорно-лірична, й пафосна. На концертному майданчику обидві співачки були одягнені в чорні сукні, поверх яких напівпрозора легка одіж — біла у Лесі й червона у Галини.

Особливістю запропонованої «Сестрами Тельнюк» Шевченкіани, як уже мовилося, є прочитання Пророка у контексті нашого часу. Так, твір «І мертвим, і живим…» був написаний за кілька днів до розстрілів на Майдані. Це якесь містичне передчуття і виражена громадянська позиція автора, якому болить за Україну. Якщо робити певні акценти, то я, на власний розсуд, виділив би такі, в тому числі вже згадувані, твори: «Радуйся, ниво неполитая!» («Ісайя, глава 35 — Подражаніє»), «Тече вода з-під явора», «Мені однаково…», «Поставлю хату…», «Псалми Давидові» та «Все упованіє моє…» — інтродукція до поеми «Марія», написана у 2015 році. Одну з пісень дуету на вірші Тараса Шевченка артистки пропонують виконувати в українських РАГСах — «Росли укупочці!..» — своєрідний гімн сімейному щастю в рок-інтерпретації.

Крім чотирнадцяти пісень з альбому «Наш Шевченко», у програму концерту були включені популярні пісні з репертуару «Тріо Мареничів» та за авторства Володимира Івасюка (того дня був день народження уславленого композитора). На завершення прозвучало кілька творів як реакція на наше неспокійне і тривожне сьогодення: «Повертайся живим» (слова І. Цілик, музика Л. Тельнюк), згадана вже «Вір мені» та пісня на слова Оксани Забужко «Рядок з автобіографії», які ще більше посилили контакт між виконавицями й слухацькою аудиторією.

У цій концертній програмі ми отримали щирий дарунок — своє-рідний «Вінок Шевченкові» від нового покоління, вихованого на його безсмертній поезії, яке прагне до її нового прочитання. Для Одеси, в якій Шевченко, за деякими даними, мріяв жити і яка опосередковано вплелася в його біографію, це знаковий момент.

Володимир КУДЛАЧ.