Станіслав КОНАК. Візит

Деякі інші дійові особи.

Відкривається завіса.

Коментатор повідомляє тихенько глядачам:

Авансцена. Кабінет завідувачки відділом прози, поезії, драматургії і критики Світлани Йовенко. Кабінет редакції журналу «Вітчизна» — у стилі середини 1980-х років.

Світлана Йовенко пригадує давню кумедну історію-мрію — дещо ірраціональну, віртуальну зустріч з Незнайомцем. Пригадує вголос.

Світлана Йовенко

Не мала більше захвату й печалі —
приймать блукальців:
сиріт і поетів.
Тепліла серцем: Що вам?
Кави? Чаю?
А він плечима лиш знизав: —
сонетів!..
...Мені знайомий профіль ваш, —
Ви хто?
Шекспір я. Вільям.
Завіса.

Коментатор

На сцену вибігає розгніваний Сергій Коваль — український сатиричний геній. Він чув за сценою спогад Світлани Йовенко. І розпалюється такими віршами — теж спогадами...

Сергій Коваль

Оце в столиці побував проїздом.
Хоч дома сварять, я веду своє:
Несу настирно вірші
у «Вітчизну»!
Зайшов, ов-ва та тут
уже хтось є.
Стоїть один з усмішкою
сумною.
Залисина і профіль.
Чорний фрак.

(Пауза)

Незнайомець

Ви до Йовенко? Будете
за мною.

Сергій Коваль

За вами, то за вами.
Можна й так.

Незнайомець

Як не крути, кажу я, —
а поети
Від видавців залежать
з давніх пір.
Ось я прийшов проштовхувать
сонети.

Сергій Коваль

Як ваше прізвище?

Незнайомець

Та В. Шекспір...

Завіса.

Відкривається завіса.

Коментатор

На авансцені всі троє. Далі, панове глядачі, текст іде майже прозою...

Світлана Йовенко

(з її кабінету швидко виходить Автор)

Пане Вільяме, вже Ваша черга. По-стійте трохи отам у куточку... Або, краще, присядьте отут на стільці і погомоніть трохи з паном Сергієм Ковалем — нашим сатиричним генієм... А я вийду на кілька хвилин і покурю чудову гаванську сигару.

(Виходить)

Сергій Коваль

А чого це Ви, пане Шекспіре, будете перший? Чули ж? Я сатиричний геній...

Шекспір

(з широкою посмішкою)

А тому, дорогий мій пане Сергію, що мені, вважайте, ледь не цілих 400—450 літ. І досі зараховують до світових геніїв... А Ви (сміється) ще молоденький геній...

Завіса.

Відкривається завіса.

Входить Світлана Йовенко.

Коментатор

Добряче надимлена чудовою сигарою. Автор нахабно визирає тихцем на авансцену і каже:

Автор

Я сам юнаком спробував: незбагненне відчуття. Слава Богу, недовго це було. Кинув палити...

Світлана Йовенко

Ану геть! Не заважайте! Прошу, пане Вільяме. Дуже прошу...

Коментатор

Автор хутенько зникає. До того ж Сергій Коваль показав йому спересердя отакенного кулака.

Завіса.

Відкривається завіса.

Коментатор

На авансцені самотній Сергій Коваль. Гнів ще трохи кипить. За мить сатирик і пародист заспокоюється. Звучить монолог.

Сергій Коваль

Ну добре, світовий геній. А чому ж не визнавати свій, національний геній? Це несправедливо. Ану переклали б мої сатирески, пародії, гуморески, скажімо, тими ж староанглійською чи англійською мовами? А далі — французькою, німецькою, італійською, будь-якою слов’янською. А потім — бразильською, індійською, китайською, японською, турецькою, іранською... Ого! Тоді й із самим Вільямом Шекспіром могли б позмагатися!

(Регоче)

А хто ж, нарешті, стане перекладати наших українських, національних геніїв? Хто? Коли ж? Час би, панове... І то не в мені проблема. Ох, не в мені...

Коментатор

Стоїть Сергій, задуманий. Довга пауза. Завіса повільно, сумовито закривається. Автор визирає з-за неї і мовчки ховається за лаштунками.

Завіса.

Коментатор

Майже кінець комедії-мініатюри. Але Автор — Станіслав Конак — виходить і стає перед завісою.

Автор

(тихо)

Сподіваюсь, ні Вільям, ні Світлана, ні Сергій не ображатимуться на мене. Тим більше, що я не геній.

Коментатор

Автор кланяється публіці. У залі — тиша.

Автор придивляється: в залі — порожньо. Щоправда, у передньому ряду — лише Наталя. А також редактор «Чорноморських новин» Іван Мельник і заступник редактора Ольга Сіра, котрі пішли на жертву — надрукували цю (недолугу, пришелепкувату, дурнувату, задерикувату) п’єску. Хай Господь простить...

Остаточна завіса.

Кінець.

2015 рік.