Дослідник слова

Він і сам іноді думає-гадає, звідки в нього оте невситиме зачарування рідним словом. В «Одноримках» пише: «Причина любові до схожих слів мені невідома. Може, та любов починається ще з колиски? Коли ненька виспівує над своїм дитятком:

Ходи, сонку, в колисоньку,
приспи мою дитиноньку…»

Дивовижно, як багато тем і літературних жанрів «зачепив» пан Олекса у своїй творчості. Це — статті, спогади, есеї, вірші, повісті — і скрізь прозирає його щирість і залюбленість у рідне слово. Він його смакує, «перевертає» на свій лад, дивується ним і захоплюється. Мабуть, тому й мовні проблеми, мовознавчі справи завжди в полі його зору. Одна за одною виходять з друку книги-дослі-дження з мовних питань: «Спадщина тисячоліть. Чим українська мова багатша за інші?» 2001; «Одноримки», 2001; «Складівниця української мови», 2003; «Їдло 33-го. Словник Голодомору», 2003; «Словогрона української мови», 2008.

Минулого року Олекса Сергійович потішив нас аж двома дослідженнями: «Словогрона духу. Новий кореневий словник» та «Козацькі прізвища і гени матінки Одеси».

Над кореневим словником автор працював понад 30 років. Він зауважує, що й сьогодні продовжує працювати над ним, закликає всіх долучатися до цієї роботи. Прагнення до систематизації слів, упорядкування стало рушійною силою у створенні словника. За основу кожного слова п. Олекса бере так званий відкорінок, до якого можна додати будь-який префікс.

Другою особливістю словника є розмі-щення в ньому прізвищ, топонімів, гідронімів тощо. Це дає можливість зібрати всі слова з даним коренем. Прізвища автор вибирав із телефонного довідника «Наша Одеса», де подані телефони майже 200000 містян. О. Різників з великою зацікавленістю досліджує прізвища одеситів, які існують тепер і які існували сотні літ тому, у книжці «Козацькі прізвища і гени матінки Одеси». Ось які оригінальні козацькі прізвища називає автор: Незовибатько (1), Безкоровайний (9), Кривозуб (1), Кривоніс (13), Непийвода (2), Варивода (5), Нетудихата (1), Пересунько (5), Тягнирядно (2), Сорокопуд (5), Вареник (14), Цвірінько (6), Рябоконь (38), Мотузко (6), Красночубенко (4).

Неможливо назвати всі колоритні прізвища одеситів! Аж цікаво стає: ким вважають себе носії цих славних прізвищ? Українцями? То чому ж на одеських вулицях не дзвенить українська мова? Як влучно пише п. Різників у вірші «Держава мови»: «Поруч мене живуть і ходять емігранти моєї мови». Йому це болить, він закликає: «Чи не так ти своєї мови зрікся здавна? Тож, зустрівшись із нею, не проходь, не минай» («Рідна мова»).

Воістину не пояснити, чому людина з прізвищем Замниборщ, чи Варивода, чи Книш, чи Цвірінькало верне носа від усьо-го вкраїнського. (Називаю узагальнено, в жодному разі не конкретних людей). Але ж як часто, на жаль, стикалася в Одесі зі зневажливим ставленням до української мови! То що, здаючи мову, зраджуємо предків?

О. Різників захоплюється незнищенністю генів, висловлює бажання, щоб власники знатних прізвищ глибоко дослідили свій родовід, нагадує нам про IQ одеситів. Він пише: «Ми весь час дивуємося, як наші тисячолітні гени, що в латентному стані переходять із покоління в покоління, раптом десь, на якомусь витку Землі, проявляються, бурхливо розвиваються і роблять людину князем Святославом, Байдою Вишневецьким, Тарасом Шевченком (одеситів з таким прізвищем — 610), Олексою Тихим, Святославом Караванським, Симоном Петлюрою… Як це трапляється? Чому? Думаю, що в цьому і є незнищенність генів, а отже — народу».

На пам’ять приходять слова Василя Симоненка: «Народ мій є! В його гарячих жилах козацька кров пульсує і гуде!»

Олекса Сергійович Різників — теж одесит із козацькими генами, двічі репресований тоталітарним режимом за розум, за Слово, за те, що Українець. Та вистояв козак. І сьогодні дивує нас працездатністю, творчими ідеями, активним громадським життям.

З роси і з води вам, дорогий пане Олексо!

Валентина СИДОРУК,
член НСПУ, просвітянка.
м. Чорноморськ.