Будьмо гідними їхнього подвигу

Молодь із державними прапорами на плечах, яка, власне, принесла портрети героїв, віддаючи шану їхньому подвигу, стала на коліна. Хвилина мовчання. На очі мимоволі навертаються сльози, а в пам’яті вихором проносяться відблиски палаючих шин, постріли спецназівських снайперів, розпач людей, на чиїх руках помирають побратими, кращі з кращих...

За кілька годин по тому одесити збираються перед головною адмінбудівлею області. Тут, навпроти центрального входу, на місці, де згодом має постати меморіал Небесній Сотні, відбулося закладання й освячення пам’ятного каменя.

На превеликий жаль, церемонію затьмарив скандал. Усе починалося з прапорів. Активісти ВО «Свобода», а представників цієї партії, як відомо, в когорті Героїв Небесної Сотні найбільше, дорікнули команді ВО «Батьківщина», що, мовляв, останні занадто багато підняли знамен своєї політсили і що не гоже у такий день аж так активно піаритися. Ці закиди обурили «Батьківщину», стараннями якої й було закладено камінь та узгоджено питання про місце майбутнього меморіалу. Але справжньою іскрою у цій напруженій атмосфері послужив виступ голови обласної ради Анатолія Урбанського, який почав виголошувати промову ро-сійською. «Говоріть державною мовою!» — зажадали від нього. Та очільник депутатського корпусу не придумав нічого кращого, як заявити, що української він не знає (?!), і припинити свій виступ.

Емоційна промова заступника голови облдержадміністрації Соломії Бобровської, котра поді-лилася власними переживаннями, винесеними з Євромайдану, в якому брала безпосередню участь, вгамувала пристрасті. Слова, виголошені першим заступником голови облради, очіль-ником обласної організації ВО «Батьківщина» Олегом Радковським, цілком розрядили ситуацію, повернули дійству пам’ятно-врочисту атмосферу.

Однак наступний промовець — голова Одеської міської організації «Батьківщини» Григорій Гриншпун — у затихаюче багаття пристрастей добряче хлюпнув гасу, почавши з того, що, мовляв, українською розмовляю добре, але говоритиму «мовою всіх одеситів», перейшов на російську. І це, природно, не могло не спровокувати нового витка напруги. «Не за те віддали свої життя Герої Небесної Сотні, не за це гинуть на сході кращі сини України, щоби в Одесі зневажали державну мову й послуговувалися мовою окупанта», — обурювалися одні. «Да какая разница на каком языке разговаривать? И среди участников Евромайдана, и среди наших воинов русскоговорящих много», — парирували інші. Дійшло мало не до рукоприкладства. І лише гучний голос єпископа Одесько-Балтської єпархії УПЦ КП отця Марка, який закликав присутніх схаменутися й дослухатися до розуму і серця, зупинив протистояння. (Втім, уже у віртуальній площині, в соціальних мережах, опоненти пішли значно далі в своїх «аргументах». Дійшло до того, що захисників української мови мало не в нацизмі звинуватили. Називається, приплили.)

Сама ж церемонія освячення пам’ятного каменя закінчилася спільною молитвою і покладанням квітів.

Меморіальні заходи завершилися в Одесі акцією «Палаюча пам’ять одеситів», яка пройшла ввечері на Потьомкінських сходах і площі біля Дюка. Городяни, передусім молодь, зокрема учні «Греківки» і морехідного училища, запалили більше двох тисяч свічок та лампадок, виклавши з них на сходах слова «Герої Небесної Сотні», пронесли над ними велетенський плакат із зображенням перших трьох жертв розстрілів на Майдані — Сергія Нігояна, Михайла Жизневського і Романа Сеника.

На великому екрані, встановленому на Приморському бульварі, показували фільм про події грудня 2013-го — січня—лютого 2014-го, звучали українські пісні, що стали музичним символом Революції Гідності, а також написані на честь Героїв.

Олег ВЛАДИМИРСЬКИЙ.