«Стояла я і слухала весну...»

Як видно з характеру експозиції, художник працює на стику різних видів мистецтва, що на певному етапі потребувало синтезу, який акумулював би її здобутки в малярстві та графіці, а також у роботі з натури, за уявою чи по пам’яті. Технічний бік усе ж є похідним від змісту творчості, від поетичного складу натури мистця. І тут ми підходимо до розуміння однієї з граней обдарування Л. Дем’янишиної, яка проявилася в її вільному розпису акрилом по шовку. У цій техніці створена серія за мотивами поезій Лесі Українки, її чарівні Мавки…

Їх образи ліричні, мрійливі, одухотворені; вони здаються неземними й осяяними невидимим внутрішнім світлом. Ці чисті ство-ріння ніби прийшли зі світу первозданного і таємничого. Є така притча, що коли Господь створив жінку, він зробив її спершу неземною істотою, але згодом, подумавши, змінив її природу, надавши їй більше сенсу земного. У нашому випадку художник повернула через образи Мавок жінку-мрію, яку на зорі зародження людства побоявся впустити у цей світ Творець.

Техніка вільного розпису по шовку, з її легкістю і прозорістю надзвичайно органічна для подібних образів. У цій техніці автор виробила свою мову, яка враховує властивості матеріалу: вона лаконічна, побудована на кількох тональних і колористичних контрастах, а також протиставленні широкої плями та лінеарно вишуканих силуету і дозованих деталей, що надають композиції акцентів.

Споглядаючи ці картини, доходиш висновку, що цих ніжних героїнь живописець не просто пише, а любовно уквітчує. Напрошуються паралелі з безсмертними творами, наприклад, Сандро Ботічеллі — згадаймо його «Весну», чи роботами Катерини Білокур. Доречно згадати і мистецтво вишивання, яке культивувалося у нас століттями і несло функцію оберега. Воно поро-джене нашим тісним зв’язком з природою, душевною щедрістю й повнотою життєдайних сил. До речі, звернення до наїву, народної культури також притаманне южненській мисткині — уродженці Буковини, де зв’язок з народною культурою не втрачений. Мистецтво Лариси Дем`янишиної є глибоко національним, воно йде від серця, а тому несе позитивну енергетику.

Крім Мавок, на виставці представлена композиція з Лукашем, що грає на сопілці — такий собі міфіч-ний Пан (зображення мистецтвознавця Володимира Островського). Цей твір виконаний у техніці олійного живопису і написаний дуже розкуто. Це своєрідна сонячна феєрія.

Можна згадати інші камерні ви-ставки Лариси Дем’янишиної, що проходили у бібліотеці, наприклад, ілюстрацій до книжок одеських письменників, до творів Тараса Шевченка. Окремо варто виділити оформлене нею етнологічне видання «Українське весілля», яке нині представлене на виставці серед буклетів і журнальних публікацій про мисткиню. Графіка її артистична, лінеарно вишукана й лаконічна.

Література посідає одне з провідних місць у творчості художниці. Автор цих рядків був свідком епізоду, коли Лариса відмовилася від вигідного замовлення проілюструвати один художній твір закордонного автора, зміст якого був чужим їй ментально і, певним чином, дражливим у сенсі моральному. Вона — натура цілісна, а в творчості — некон’юнктурна.

Назва виставки — «Стояла я і слухала весну», що взята з поезій Лесі Українки, симптоматична, адже весна у ці лютневі дні усе настійніше заявляє про себе, вселяє надію.

Образи, навіяні поетичною творчістю Лесі Українки, — захоплюючі, її світ — безмежний, епоха, в якій вона жила, — бурхлива, життя її — трагічне. Вона із тих яскравих талантів, чиє гравітаційне поле втягує вас до останку. Лариса зізналася, що хотіла б глибше зануритися в поетичний світ Лесі, а ще перечитати книжку Оксани Забужко «Убити Дон Жуана: Леся Українка і жіноча література ХХ ст.». Сподіваємося, що у майбутньому ми станемо свідками нових яскравих творів цього художника із її «лесеніани».

Володимир КУДЛАЧ.