«Моя земля - моя святиня»

Ці вірші для багатьох стали відкриттям: у них переважають щирі, лірико-патріотичні, інтонаційно-розмовні за стилістикою твори, позбавлені надмірного пафосу. В них відчувається вистраждана громадянська позиція, в основі якої — глибоке знання вітчизняної історії й гостра реакція на нинішні негаразди. Вірші Івана Кудлача також рясніють влучними метафорами, часто саркастичними, які немилосердно сканують закоснілу свідомість зомбованого совка.

Інша обставина — мотивація появи цієї книжки на світ. Вона видана друзями і шанувальниками Іванової творчості незадовго до його передчасної кончини у друкарні смт Криве Озеро (Миколаївська область). Презентувати поетичну збірку мали намір під час проведення обласного семінару вчителів історії у Любашівці (захід не відбувся).

Серед тих, кому ми зобов’язані появою цього скромного видання, — щирий друг автора, його земляк і колишній однокласник, нині депутат Одеської обласної ради Олександр Анатолійович Бондаренко та очіль-ник Любашівської районної освітянської профспілки Валерій Миколайович Бондаренко. Випуск згаданої книжки — це порух душевний, намагання морально підтримати тяжко хворого друга й колегу, символічний вияв пошани і любові, останній дарунок йому.

В основу збірки «Моя земля — моя святиня» лягли публікації поета в різних періодичних виданнях, які збирали без відома автора (боялися зайвий раз турбувати). Вийшла добірка патріотичної тематики, в якій відчуваються неприхований біль і гнів, страждання й почуття гордості громадянина-українця.

Ще підлітком Іван захопився історією, і серед улюблених його ігор була «гра у війну», під час якої він, розмахуючи дерев’яною шаблею, поставав у образі то Івана Богуна, то Сірка, то когось іще з легендарних героїв часів Козаччини.

Захоплення поезією при-йшло вже у зрілий період, спершу — як хобі, а пізніше — як покликання. Його надихала історія України, минуле і сьогодення стародавнього села Троїцьке (відомого з XVIII ст.), краса природи і любов до людей. Якщо вже полюбив — то на все життя. Зазначу, що в Троїцькому, яке колись було райцентром, сформувалося певне культурне середовище. Серед Іванових приятелів були поети-аматори — колишня дисидентка Раїса Чернець і скульптор Микола Скалозуб. Красне письменство цінувала сім’я, вітала його захоплення, адже і дружина Люба, і теща Галина Олексіївна Шовпан здобули свого часу вищу філоло-гічну освіту. В їхньому домі зібрана цікава бібліотека.

Після виходу книжки Іван встиг ще підписати кілька десятків примірників рідним, близьким і тим, хто цінував його слово. Він висловлював надію, що незабаром з’явиться повніше і якісніше у поліграфічному сенсі видання. У дні, коли легшало, Іван Андрійович упорядковував написане ним за чверть століття, сподіваючись видати ґрунтовну книжку.

На початку збірки є лаконічне звернення автора, написане від руки, яке виглядає як заповіт. Цитую: «Шановний читачу! Якщо мої вірші знайшли відгук у твоєму серці, значить життя прожив я не марно, значить у твоїх грудях теж б’ється полум’яне серце патрі-ота з вірою у світле майбутнє України. Кудлач Іван, 03.11.2015».

Пропонуємо вашій увазі кілька віршів зі збірки «Моя земля — моя святиня».

Володимир ЛЕМКО.