№ 17 (21694) субота 20 лютого 2016 року

Тим, хто не бачив фільми першого сезону серіалу «Відставка» і не встиг до екрана телевізора 16 лютого 2016-го, коротко нагадую сюжет. Восени минулого року на сході України припинилися активні бойові дії. В тилу становище від цього не поліпшилося, зате з’явилася можливість для пошуків край-нього — людини або людей, винних у всіх наших бідах.

У кіно, як у житті

Справжнього винуватця бід звуть Путін, але він за кадром і в цьому серіалі не фігурує. А фігурують ті, кого можна схопити за руку, пуб-лічно звинуватити у всіх гріхах, притягнути до відповідальності, прив’язати до ганебного стовпа й останніми словами обкласти в соці-альних мережах. Тобто наші полі-тики і керівники держави.

Дивлячись на проблеми нашого Ананьївського району на тлі загальноукраїнських, розумієш, що суть одна — економічна, коли зусилля людей спрямовані на виживання. На жаль, саме у цьому замкненому колі й лежить сьогодні більшість наших негараздів, пов’язаних з безробіттям, низькими зарплатами і пенсіями та високими, практично недосяжними для більшості, цінами в магазинах та базарах, комунальними тарифами тощо.

Коли ж починаєш думати про те, куди і скільки поділося ананьївських підприємств, які випускали високоякісну продукцію, забезпечували робочими місцями тисячі городян, то обов’язково дійдеш висновку, що втрачено це аж ніяк не через специфіку часу та зміни в економічних відносинах у сус-пільстві, а втрачено все це через неспроможність обраних керівників бути справжніми патріотами і дбати спочатку про Україну, а потім уже про себе і власні рахунки у банках, квартири в Одесі чи Києві, а то й у РФ, машини для своїх дітей і т.п. Прикладів тому так багато, що краще й не починати перелік.

Як змінилася до початку 2016 року громадська думка в Росії? Чи тверезіє послякримське суспільство? Хто виграє від зміни настроїв? На ці та інші питання кореспондента російської редакції радіо «Свобода» (http://www.svoboda.org/) Михайла Соколова відповів доктор філософських наук, професор, директор «Левада-центру» (РФ) Лев Гудков.

— Пам’ятаєте, була ця історія зі знищенням їжі, нібито контрабандної, яка із Заходу просочувалася. Путін наказав її знищувати, почали палити під телекамерами. Дорогі піддані режиму це схвалили?

— Це викликало досить сильну негативну реакцію. Знову-таки пообурювалися, ми зафіксували це, а далі ніяких рухів не було.

Сьогодні Україна вшановує пам’ять Героїв Небесної Сотні, які два роки тому у ці лютневі дні поклали свої життя на вівтар Свободи і Гідності заради майбутніх поколінь, в ім’я Вітчизни.

Їхні вбивці не покарані. Значна частина поплічників злочинного режиму, що дав наказ стріляти у мирних протестантів, і досі вільно почувається в Україні, а дехто, мімікрувавши, комфортно засідає у нинішній владі. В Одесі й дотепер без жодних за те наслідків «воюють» з беззахисними деревцями, висадженими на Алеї пам’яті про Небесну Сотню... Та їм не оминути суду. Щонайменше, суду Всевишнього.

У місті, що давно мало б називатися Південне, у навчально-виховному комплексі — школі імені В’ячеслава Чорновола, полум’яного борця за Українську державність — з усіма її атрибутами, включно з єдиною державною українською мовою, минулої суботи на зустріч «за круглим столом» зібралися люди, які щиро прагнуть поширення, повсюдного звучання та утвердження мови народу, котрий дав назву цій країні і цій державі. Зініціював цю розмову кандидат історичних наук Микола Безотосний.

Принцип зустрічі: кожен на своєму місці, у своєму колі, у своєму просторі має робити свою посильну працю у цьому напрямку. І коли всі вони — всі ми — стоятимемо плече до плеча, без поступок та реверансів будь-кому, — лише тоді справа зрушиться з місця. Та, власне, вона й не стоїть на місці, на жаль, вона поволі сповзає назад, у найгірші часи колонізації, нахабного та цинічного російщення, властиво — лінгвоциду. За всі ці роки, відколи Україна відновила свою Незалежність — саме так, бо проголошувалася вона вже не раз у нашій історії, — отож за всі 25 років не було ситуації гіршої, аніж тепер. У всіх сферах, а найперше — у духовній. За що ж тоді стояли велелюдні Майдани по всій країні — від Києва до Одеси? Чи ми лишень для годиться сьогодні згадуємо Героїв Небесної Сотні, говоримо про трагічно чисельні жертви новітньої російсько-україн-ської війни?.. Вже банальними стали розмови про те, що нічого не змінилося. І це не може не кликати до рішучих дій…

Група кліриків Української православної церкви Київського патріархату відбула у зону проведення АТО. Це вже сьома ротація військових священиків.

Від Одесько-Балтської єпархії УПЦ КП, повідомляє cerkvainfo.od.ua, цього разу на передову вирушили настоятель парафії Касперовської ікони Божої Матері м. Одеси протоієрей Андрій Ляшик та настоятель Свято-Пантелеймонівської парафії с. Старі Шомполи Комін-тернівського району ієрей Володимир Чорний.

Нещодавно Міністерство інформаційної політики України разом з обласним телеканалом Донецької ТРК проводили опитування серед громади міста Селидове, розташованого неподалік від лінії розмежування, щодо джерел та якості інформації. Місцеві жителі зізналися: для того, щоб порівняти інформацію, дивляться і українські телеканали, й окупаційні, з Донецька. Люди здивовані: чому «донецькі» канали всю інформацію подають однаково, а українські — кожен по-своєму?

Радник міністра інформаційної полі-тики Олександр Бригінець пояснив:

— Різні точки зору — це і є ознака демократії. Коли свобода слова відсутня, й усі новини робляться під одне кліше — вони не можуть бути об’єктивними. У нас же кожна редакція, кожен журналіст має право подавати своє бачення, навіть якщо воно помилкове чи, приміром, не подобається комусь у владі.

Міністерство РФ з розвитку Далекого Сходу підтримало ініціативу групи депутатів Держдуми, які просили розробити федеральну цільову програму з добровільного переселення осіб, що вимушено покинули Україну, на територію Сибіру і Далекого Сходу.

Заступник міністра Сергій Качаєв у своїй відповіді висловив підтримку ініціативи депутатів і зазначив, що їхня позиція спрямована у федеральну міграційну службу.

Продовження. Початок у номерах за 13 та 18 лютого.

Теперішня влада — це аналог ліжка міфічного Прокруста. Така собі матриця, чіпи якої моделюють критерії відбору і правила поведінки персонажів у команді. Матриця є витонченим витвором, який використовує найсучасніші винаходи і технології. Її запобіжні механізми безжально жорстокі до будь-яких відхилень чи потенційних загроз у владній когорті. Матриця, як їй і належить, позбавлена емоцій та історичної пам’яті. Вона лиш забезпечує існування системи тепер і зараз, хто не приймає чи не виконує її сигнали — геть із публічного простору.

Це не ігри розуму чи мої публіцистичні фантазії. Згадайте історію висуванця Майдану на посаду міністра охорони здоров’я Олега Мусія. Лікар, громадський діяч, що мав за плечима досвід і знання міжнародного співробітництва в галузі медицини, організатор медичної служби в часи Революції Гідності, він без вагань взявся за реформу найбільш відсталої, запущеної і занедбаної галузі. Це був випадок, коли людина вміє і хоче працювати.

Леся Українка належить до тих особистостей, для кого поезія стала покликанням, хоча не менше вона любила музику й живопис, у заняттях якими свого часу досягла значних успіхів. У її поезії основна інтонація йде із глибин єства. Вона із числа тих, чиї твори сповна виразили сутність автора. Одухотворений, харизматичний образ таких людей глибоко закарбовується в пам’яті. Їхня зовнішність, що зафіксована на фото і в творах мистецтва, здатна жити в позачасовому просторі.

Твір, який виразив життєву позицію Лесі Українки, і який дає ключ до розуміння її суті — «Contra spem spero!» (Без надії сподіватись), став лейтмотивом нової серії робіт молодої одеської мисткині Альони Дацьо-Расвєтної під назвою «Подих блакитної троянди». Вперше цей проект представлений в Одеській національній науковій бібліотеці на цьогорічних заходах, присвячених 145-літтю від дня народження Лесі Українки. Притягальний образ поетеси оповитий флером її безсмертної творчості, у якій реальність переплелася з вимислом і легендами.

Альону Дацьо завше ваблять люди творчі, з незвичайною, навіть трагічною долею, переважно представники літератури і мистецтва: Ф. Кафка, А. Ахматова, Т. Шевченко, О. Блок, М. Цвєтаєва, В. Маяковський, В. Висоцький. Їх неспокій і фатум розбурхують уяву художника, який через творчий акт пізнає безмежний духовний світ цих постатей, їх епоху і, тим самим, набуває з ними духовної спорідненості.

Названий ряд творчих зацікавлень мисткині нині подовжило звернення до постаті Лесі Українки. У поле її зору завше потрапляють жінки тендітні й інтелектуальні, з тонкою душевною і психічною організацією, з вольовим, твердим, незламним характером. Вони дво-єдині — це носії ніжності й мужності.

Польсько-український портал «Порт Європа» запрошує всіх бажаючих записатися на безкоштовні онлайн-курси польської та німецької мов.

Курси складаються з кільканадцяти уроків, які автоматично, кожні 3—5 днів відправляються підписникам, які підтвердили реєстрацію. Автоматизація цього процесу і є причиною, чому курси можуть бути безкоштовними. «Ідея цих курсів тісно пов’язана з Євромайданом. Коли в жовтні і листопаді 2013-го вирішувалася доля євроінтеграції України, в мене виникла думка створити щось, що на практичному рівні допоможе звичайним українцям євроінтегруватися. Живучи в Польщі, я бачив, наскільки проблемним буває мовний бар’єр і як сильно незнання мови обмежує можливості українців, які хотіли б навчатися, працювати чи просто подорожувати Європою.

Лютий… Він, як завше, вередливий. То зловісно зарегоче знавіснілими вітрами, війне білою хугою. То, зблиснувши сонечком, розіллється відлигою, додаючи, буває, своїми примхами ще гіршого настрою.

…В один із таких днів іду на берег Південного Бугу. Тут усе таке знайоме — кожне дерево, кожна стежина. Тут нема ні підступності, ні зради, ні заздрощів. Тут завжди так добре!

Нині на березі тихо й спокійно. Чути, як у верховітті  прибережних дерев вистукує дятел. Розбуджені, мабуть, цим барабанним дробом, сполошилися інші птахи, навперебій розповідаючи одне одному свої дивовижні сни.

Дії деяких посадовців селищної ради Затоки створюють перепони для реалізації інвестиційного проекту естонської компанії «Літус Маріс» з будівництва набережної. Таку заяву зробив представник компанії-інвестора Дмитро Ткаченко на брифінгу в прес-центрі «Одеса-медіа». За його словами, де-хто з органів місцевого самоврядування намагається шантажем і хитрощами отримати не тільки матеріальні блага від будівництва, а й контроль над об’єктом нерухомості.

Нагадаємо, у 2014 році представники «Літус Маріс» презентували місцевій владі проект набережної європейського зразка завдовжки 12 кілометрів, яка мала б виконувати не тільки функцію об’єк-та благоустрою, а й укріпити уз-бережжя. На громадських слуханнях вирішили підтримати цей проект, і вже влітку 2015-го відбулася презентація першого кілометра набережної.

У музеї Одеського морського порту ім. Ф.П. Де-Волана (Ланжеронівський узвіз, 2) відкрилася експозиція «Зародження судноплавства на Чорному морі» з колекції Одеського музею морського флоту України.

Як розповіла директор музею морського флоту Людмила Бондаренко (на знімку) на зустрічі з пресою, ця експозиція раніше розташовувалася в приміщенні Морського вокзалу, але після того, як там почалося масштабне переобладнання під новий митний термінал, вона змушена була звернутися до адміністрації порту з проханням надати музейній колекції новий прихисток.