Між «нами» і «ними»

Досі працювало лише п’ять пунктів пропуску. Чотири — у Донецькій області: «Харчовик», «Новотроїцьке», «Мар’їнка», «Зайцеве». Ще один КПВВ — «Станично-Луганське» — у Луганській області. Цей пішохідний пункт — єдиний на всю область. Загальна пропускна здатність усіх КПВВ — 20 тисяч осіб на добу.

Через брак пунктів перетину в своїй області, луганчани змушені користуватися КПВВ у Донецькій, що суттєво збільшує навантаження на останні та утруднює перетин лінії розмежування тими, хто прямує на не підконтрольну Україні частину Луганщини чи рухається у зворотному напрямку. Обіцянки про відкриття повноцінного КПВВ у Луганській області, у смт Золоте, лунають уже тривалий час, але вони й досі не втілені у реальність.

Як повідомив Юрій Лисюк, начальник управління прикордонного контролю ДПС України, під час виступу на «Громадському ТБ»: «Є інформація про те, що в ра-йоні навпроти Золотого, на непідконтрольній території, — скупчення військових підрозділів. Тому цей напрямок наразі є небажаним і небезпечним».

Цими днями через посилення провокаційних обстрілів з боку «ДНР» поблизу контрольного пункту «Зайцеве» постраждали не лише військовослужбовці, але й мирні жителі селища, шість житлових будинків були зруйновані. Голова Донецької обласної військово-цивільної адміністрації Павло Жебрівський спільно зі штабом АТО прийняв рішення про за-криття КПВВ «Зайцеве», і від 3 лютого цей пункт не працює. Його роботу пообіцяли відновити після стабілізації ситуації.

Цей вимушений захід ще більше посилив напругу на лінії розмежування, адже КПВВ «Зайцеве» був одним із найдина-мічніших за пасажиропотоком. Так, за одну добу — 1 лютого — через нього пройшли 6450 осіб та 1270 транспортних засобів, тоді як через КПВВ «Мар’їнка» — 3980 осіб та 1160 транспортних засобів, відповідно, через «Новотроїцьке» — 5020 та 1510, «Гнутове» — 2050 та 540; «Станично-Луганське» — 2435 осіб.

Місцеві жителі невдоволені цією новиною, адже у багатьох із них по різні боки — батьки й діти, робота чи навчання.

«Мене попередили на блокпості, що він закривається, — розповідає у Фейсбуку донеччанин Микола. — Батьки — в Артемівську, сім’я та діти — в Донецьку, кручусь, як можу. Закрили «Зайцеве», якщо й «Мар’їнку» закриють — треба буде їхати через Волноваху, а це дуже довго і дорого».

З іншого боку, українці підтримують дії влади щодо посилення контролю в зонах пропуску. Так, викладач з Кам’янця-По-дільського Ростислав Ярема пише: «Приїжджати й отримувати пенсію, отоварюватися за нашими розцінками за продукти, а повертаючись, клясти Україну... Вам не здається, що тут щось не так?!»

Через прогнозоване збільшення пасажиро-транспортного потоку прикордонна служба виділяє додаткові наряди та робочі місця.

Рішення про закриття пропускного пункту «Зайцеве» викликало стурбованість міжнародної спільноти. Так, координатор з гуманітарних питань в Україні Ніл Вокер зауважив: «Закриття контрольно-пропускних пунктів має безпосередній вплив на життя людей, збільшуючи труднощі і гуманітарні потреби. У разі загострення конфлікту цивільні особи можуть опинитися у небезпечних ра-йонах, залишившись віч-на-віч з насильством, ризиком вибуху мін та боєприпасів. Ми закликаємо уряд не закривати контрольно-пропускні пункти».

Свою стурбованість гуманітарні місії, які працюють в Україні, пояснюють тим, що й до закриття цього КПВВ тисячі цивільних осіб щодня стикалися з труднощами у перетині лінію фронту. Перед-усім ідеться про літніх людей та представників вразливих груп населення, які вимушені годинами чекати у черзі на холоді, щоб отримати доступ до медикаментів та продуктів харчування, заоща-джень та пенсій або щоб побачити своїх родичів. Відтак зменшення пунктів пропуску погіршить і так непросту ситуацію.

У Представництві ООН в Україні зауважують, що у випадку закриття певного транспортного коридору необхідно, як передбачає міжнародне гуманітарне право, дослідити всі можливі альтернативи і відкрити нові безпечні коридори, аби забезпечити вільний рух цивільних осіб, особливо з територій, де проходять активні бойові дії. Цей обов’язок, наголошують у представництві, зберігається, навіть якщо є певна занепокоєність щодо небезпеки, а обмеження свободи руху повинно бути пропорційним.

З огляду на це голова Управління ООН з координації гуманітарних справ в Україні Барбара Манзі наголосила: «Ми закликаємо всі сторони припинити вогонь, дотримуватися норм міжнародного гуманітарного права та забезпечити захист цивільного населення від небезпек, що виникають у результаті військових операцій. Свобода пересування цивільних осіб надзвичайно важлива, як і доступ всіх гуманітарних працівників до людей, що потребують їхньої допомоги».

На жаль, проблема черг на КПВВ залишається і, схоже, ще не скоро буде розв’язана. Тим часом щодня тисячам людей у різних потребах доводиться перетинати лінію розмежування.

Сім’я Зимоглядових із Донеччини перебралася до Одеси повністю, усі три покоління: бабуся з дідусем, дорослі діти, онуки. На окупованій території у них залишилося дві квартири, дача у Світлогірську, яку будували разом десять років, і старенька батьківська хата в Ясинуватій. Як й інші донеччани, родина живе між двома світами: час від часу хтось мусить їхати, провідати своє житло, заплатити за комуналку, привезти сезонні речі. Частіше за все, в дорогу на своєму старому «Москвичі» вирушає дідусь Микола:

— У мене, як у пенсіонера, і часу більше, щоб владнати справи, і питань на пропускних пунктах менше. Черги на пропускних пунктах — і туди, й назад. Загалом чекати доводиться кілька годин. Завжди знаходяться хитруни, які намагаються прорватися без черги з криками: «Мені погано, я хворий, у мене температура!» Сидів на пропускному пункті біля Мар’їнки і згадував черги в гастрономах радянських часів: «Ви тут не стояли, я тут стояв!» Знаходяться й добровільні «контролери», які регулюють «справедливість» у черзі. Сміх та й годі, але кому треба їздити часто — не смішно. Після проходження контролю автомобіля довелося ще й проходити особистий контроль, але він не був прискіпливим — просто попросили відкрити сумку, та й усе.

Правозахисник організації «Схід-SOS» Левон Азізян розповідає:

— За рік, що минув, зафіксовані випадки смертей у чергах на пунктах пропуску, підриву на мінах на узбіччях. Бракує й елементарних зручностей. Є біотуалети, встановлені Червоним Хрестом, але вони захаращені і нечищені. Ні жінки, ні інваліди скористатися ними не можуть. Також необхідно організувати медичні бригади для допомогти людям у черзі. Залишається проблема пунктів обігріву. Вони розташовані між блокпостами, і після завершення роботи КПВВ люди не можуть залишитися там на но-чівлю і наражаються на небезпеку, ночуючи в машинах.

Ще однією проблемою пропускних пунктів залишаються нелегальні перевезення. Після того, як у червні 2015 року вступили в силу нові правила пропускного режиму транспорту та фізичних осіб, які в’їжджають та виїжджають у «ДНР/ЛНР», вантажі, за невеликим винятком, можна перевозити лише залізничним транспортом. Окрім того, введена заборона на перевезення цілого переліку товарів, серед яких — продукти харчування, алкоголь, тютюнові вироби, бензин, медикаменти та інші життєво необхідні речі.

У смт Верхньоторецьке, що з українського боку, але в «сірій» зоні, за даними 2011 року проживало 3000 осіб. Селище має стратегічне значення, адже розташоване поблизу кільцевої дороги Донецька, звідки просто дістатися до Горлівки, Макіївки, Ясинуватої і самого Донецька. Цим і користуються контрабандисти. Наразі у Верхньоторецькому зареєстровано близько 30 приватних підприємців (кожен сотий мешканець) та 17 магазинів (до війни було 9).

Родіон Шовкошитний, волонтер, координатор мобільних груп боротьби з незаконним перевезенням товарів через лінію розмежування, розповідає про нові «цікаві» схеми переправлення вантажів на Донеччину, з якими їм доводиться боротися:

— Людина орендує торговельне місце у Верхньоторецькому, часто це 3—4 орендатори на один магазин. На підставі цього оформляє собі ПП, з яким потрапляє у «легальні списки» й отримує свої квоти на провезення до магазину товарів. Це дає йому право завозити у Верхньоторецьке обумовлену квотами кількість продуктів. Сьогодні це єдиний спосіб провезти туди товари. Раніше контрабандисти возили 20-тонниками без усіляких умовностей, безпосередньо на окуповану територію, завантажуючись на продуктових базах тилових міст. Зараз це «жигулі» і «ланоси», які намагаються протягти в «ДНР» по 100—150 кілограмів краму вже безпосередньо з магазинів у селі. Загалом, є єдиний шлях подолати це повністю — перерити ровом обидві дороги.

Волонтер наводить цікаву статистику постачання Верхньоторецького: лише курятини 3,3 кілограма в день на одного мешканця. Цікаво, що така «ненажерливість» місцевих жителів не цікавить органи влади і не заважає відповідним органам збільшити підприємцям цього селища відповідні квоти.

Ще один важливий «товар», який намагаються нелегально завезти через пропускні пункти, — готівка.

Про спроби контрабанди грошей недавно звітував спецпідрозділ Державної фіскальної служби України «Фантом». Судячи з усього, гроші з України на неконтрольовану територію перевозяться постійно, але останнім часом їх навчилися виявляти.

Гроші йдуть безпосередньо на утримання терористів від їхніх спонсорів. Заходячи через банківську систему, в Україні вони переводяться в готівку і вивозяться у «ДНР». Так, 11 січня на КПВВ «Зайцеве» був затриманий донеччанин, котрий провозив 350 тисяч доларів та 5,4 мільйона рублів. Коли попався, «зізнався», що це його власні заощадження. Розповів, що на пункті пропуску опинився випадково, приїхав зустрі-тися зі знайомим. Так це чи ні — перевіряти слідству, але гроші були вилучені і не потрапили у «ДНР». Того ж дня на тому ж КПВВ в одному із джипів прикордонники і «Фантом» виявили 6 мільйонів рублів, 98 тисяч доларів, 30 банківських карток. Щодо всіх епізодів тривають слідчі дії, вирішується питання про квалі-фікацію діянь затриманих за ст. 285-5 ККУ «Фінансування тероризму».

Мабуть, кожному зрозуміло, що зупинення таких грошових потоків — одна з найважливіших місій пропускних пунктів. І саме на цьому потрібно зосередити увагу. Хоча бабуся з «кравчучкою», в якій десять кіло ковбаси — теж загроза. Але про це — в іншій публікації.

Ольга ФІЛІППОВА.