Легенда, якій хочеться вірити

В античні часи Рим вважався святим місцем, тому що, згідно з легендою, саме там Ромула і Рема (засновників Риму) вигодувала вовчиця. Тому щороку, в середині лютого, проводилося свято, назване «Lupercalia» (лат. lupo — «вовчиця»), під час якого в жертву приносилися тварини.

У 276 році до н.е. сталася історія, яка значно вплинула на популяризацію цього свята. Того року через небувало високу дитячу смертність мало не вимер Рим. Оракул сповістив населення, що для підвищення народжуваності та подолання прокляття римським жінкам необхідно здійснити обряд тілесного покарання за допомогою бичів, виготовлених зі шкіри принесених у жертву тварин. Отже, головною частиною луперкалій були голі люди, які після бенкету брали в руки бичі, виготовлені зі шкіри козлів, і виходили в місто шмагати жінок. Жінки охоче підставляли себе, вважаючи, що ці удари дадуть їм плодючість і легкі пологи. Це стало дуже поширеним ритуалом у Римі, в якому брали участь навіть члени знатних родин. Наприкінці урочистостей жінки теж роздягалися догола. Ці свята стали настільки популярними, що навіть з приходом християнства, коли багато інших язичницьких обрядів було скасовано, луперкалії ще довгий час існували.

Звідки ж узявся святий Валентин? Історичні джерела оповідають про те, що 494 року папа Геласій I спробував заборонити луперкалії. Він видав декрет, який обмежував ходіння апокрифів, і зажадав суворого дотримання біблійного канону. Однак, на думку багатьох істориків, з огляду на те, що це свято було дуже популярним і боротися з ним було марно, у 496 році папським указом луперкалії були перетворені на День усіх закоханих, а за фабулу для нової традиції обрали історію про Валентина, який віддав за любов своє життя і був зарахований до лику святих.

Чи був насправді Валентин таким, яким його описує легенда, і чи займався він вінчанням закоханих пар, достеменно невідомо. За легендою, у ті далекі й похмурі часи владний і жорстокий римський імператор Клавдій II дійшов висновку, що самотній чоловік, не обтяжений сім’єю, краще битиметься на полі бою на славу кесаря, і заборонив чоловікам одружуватися, а жінкам і дівчатам — виходити заміж. Валентин був звичайним польовим лікарем і священиком, який співчував нещасним закоханим і потайки від усіх, під покровом ночі, освячував шлюб люблячих чоловіків і жінок. Незабаром про його діяльність довідалася влада і посадила в темницю, засудивши до страти. В ув’язненні святий Валентин познайомився з прекрасною дочкою наглядача — Юлією. Закоханий священик перед смертю написав дівчині зізнання в коханні — так звану валентинку, в якій розповів про свою любов, і підписався «Твій Валентин». Те послання прочитали вже після його стратили, яка відбулася 14 лютого 269 року.

За іншою легендою, римський патрицій Валентин, який був таємним християнином, обернув у нову віру і своїх слуг, й одного разу проводив обряд вінчання для двох з них. За доносом усі троє були затримані вартою. Валентин, як особа, що належала до вищого класу, міг уникнути смерті, але його слуги отримати прощення не могли. Тоді, бажаючи підбадьорити одновірців, Валентин пише їм листи у вигляді червоних сердець, що означають християнську любов. Послання нареченим повинна була передати сліпа дівчинка, але несподівано до темниці прийшов сам Валентин, який умовив варту відпустити слуг в обмін на його життя, продемонструвавши таким чином найвищий ступінь християнської любові. Перед виходом на страту Валентин передав останнього листа, освяченого вірою і добротою, сліпій дівчинці, яка після цього прозріла і стала красунею.

Чи так це було насправді? Ніхто не знає. Людям подобаються красиві й романтичні історії та легенди. Але традиція святкування цієї події жива і сьогодні, тому що День святого Валентина — хороша додаткова нагода для всіх закоханих проявити щиру любов й увагу до своєї половинки.