Повстання кадрів

Коли в суспільстві та у владі цілі неясні, а завдання не визначені, перешкоди на шляху реформ неминучі. Питання в тому, хто перешкоджає і чого домагається. Три міністри на це питання відповідали невиразно, а імен не називали взагалі. Пояснення цьому просте. До прийняття рішення Верховною Радою вони залишаються на посадах, сковані субординацією і дисцип-ліною.

Відставку глави МЕРТ парламент теж поки що не прийняв, але міністр вийшов за рамки корпоративної етики. Назвав ім’я та обставини, через які був змушений написати заяву. Людина, ім’я якої згадав Абромавичус, — перший заступник лідера фракції «Блок Петра Порошенка» Ігор Кононенко. І народний депутат, не чекаючи розвитку подій, завдав удару у відповідь. Заяву міністра він назвав «емоційною реакцією» і «бажанням перекинути з хворої голови на здорову» відповідальність за те, що в міністерстві не зроблено за рік.

Нагадаю, що в своїй заяві Абромавичус фактично звинуватив Кононенка і людей, які за ним стоять, у спробах завести на ключові посади в МЕРТ і на державні підприємства свої кадри, щоб контролювати фінансові потоки. За західними поняттями, це політична корупція, а міністр не бажає бути ширмою для корупційних схем.

За поняттями, що склалися в Україні за два десятиліття, розстановка своїх людей і контроль над фінансовими потоками — зовсім не корупція, а один із способів управління економікою (необов’язково крадіжки). Й у вищих ешелонах влади багатьма це сприймається як нормальний і навіть необхідний засіб. Зрозуміло, що до рук «смотрящих», розставлених владою, прилипають мільярди, зрозуміло, що такий спосіб контролю над економікою знищує перспективу розвитку. Але як же інакше? Велика частина великого бізнесу поки що на цьому побудована.

Тих, хто не дотримується правил гри, хто прагне до прозорості прийняття рішень, підвищення ефективності роботи через механізми, ви-значені законодавством (у тому числі через чесну приватизацію держпідприємств), система, в кращому випадку, ізолює, позбавляє важелів впливу, відправляє у відставку. В гіршому випадку — на таких чиновників заводять кримінальні справи.

У МЕРТ, до речі, перед заявою про відставку розглядали питання підвищення ефективності роботи держпідприємств у так званих стратегічних галузях — в «оборонці», в енергетиці, на підприємствах високих технологій. І була маса бажаючих проконтролювати ці процеси. Не тільки з боку уряду (це його пряме завдання), але і з боку Адмі-ністрації президента. Причому інтереси «контролерів» зіштовхнулися не стільки на фінансовій основі, скільки на політичній.

Чим закінчиться переділ влади

Коли у відставку подавали три міністри-реформатори, окремі полі-тики в пресі і скрізь, де можливо, зробили безліч заяв. Але демарш Абромавичуса 3 лютого прокоментував не хто-небудь, а сам прем’єр-міністр Яценюк. Офіційно. У розлогому вступному слові на засіданні уряду. І там, крім гучних заяв (про те, що Арсеній Петрович захистить від нападок кожного свого міністра, а кожна відставка реформатора — втеча з поля бою), прозвучала відверта оцінка ситуації: кампанія нападок на уряд є неприкритою боротьбою за переділ влади.

Хто б сумнівався. Але виникає питання: переділу між ким і ким? І яким буде результат переділу? На відміну від широко розповсюдженої версії, що за єдину і неподільну владу борються Порошенко і Яценюк, хочеться нагадати, що в Україні парламентсько-президентська республіка. Причому у нинішньої Верховної Ради більше повноважень, ніж у парламентів попередніх скликань. А уряд тримається винятково на «золотий акції» фракції «Народний фронт».

На Банковій довго вагалися, але, здається, вирішили зруйнувати неміцну конструкцію. Зі звіту Кабінету Міністрів, спрямованого в парламент, спровокувати вотум недовіри і спробувати нав’язати країні власного «контролера». На засіданні фракції БПП у четвер, 4 лютого, було вирішено всі чотири заяви міністрів-реформаторів про від-ставку, в тому числі Абромавичуса, розглянути в день голосування щодо звіту Кабміну. І виставити Яценюка не захисником міністрів, а гальмом реформ в Україні. Не у відставку відправити, а викинути з політики.

З цього почнеться переділ влади. «Народний фронт» покине коаліцію, вона розпадеться, у президента з’явиться конституційний привід припинити повноваження Верховної Ради достроково і призначити позачергові парламентські вибори. Під загальні оплески. За повідомленнями «з місць» штаби з підготовки до позачергових парламентських виборів уже формують всі партії, представлені в парламенті і не представлені в парламенті теж.

Орієнтовна дата ймовірних виборів — середина вересня ниніш-нього року. Але є варіанти. Після розпаду коаліції президент, як відомо, має право, але не зобов’язаний негайно розпускати парламент. Це потужний важіль впливу на політиків, які не впевнені в майбутній перемозі на виборах. «Народний фронт» без прем’єра Яценюка, природно, не впевнений у перемозі. І, швидше за все, змінить орієнтацію. Разом з БПП, мажоритарниками і дрібними групами «НФ» опиниться під крилом Порошенка. На час.

За цей час набрати триста голосів для схвалення змін до Конституції в частині децентралізації нескладно. Їх точно наберуть, якщо подібний сценарій стане реальністю. Потім можна проводити вибори, ділити крісла, розставляти «смотрящих» і, як і раніше, не поспішати з реформами.

Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ.