Будь проклята війна!
Якось улітку минулого року зустрів матінку свого колишнього учня з ПТУ і, розговорившись про життєві гаразди і негаразди, спитав:
— Щось не бачу Петруся (ім’я змінене). Де його доля носить?
— Усе порвався виїхати кудись від безробіття, але прокляті гроші стали на заваді. В Ананьєві все знищено задовго до війни, роботи не знайдеш. Хотів поїхати до сестри в Ізраїль, бо ж вийшла заміж за єврея, але там без мови нелегко. Та й війна там не вщухає і постійно подає про себе звістку — кажуть, що заморожена. Воювати за чужу державу не захотів. Остаточно повернувся додому, бо й Росія, куди виїжджав на заробітки, не влаштовувала. Не витримав жити тимчасовими підробітками та на мою мізерну пенсію, тож пішов до військкомату добровольцем. Добре, що мав військову професію. Зараз служить під Маріуполем, де весь час стріляють. Телевізор хоч не вмикай, бо на всіх каналах: той підірвався на вибуховому предметі, в того поцілив російський снайпер, якому байдуже, що вбив людину з прізвищем на -ов. Ближче до зони зіткнення, після перемовин у Мінську, незаконні бандформування підтягнули танки, «гради», БМП і гатять з мінометів… Здуріти можна від таких щоденних моторошних повідомлень — там же син і не тільки мій…
Я за прізвищем росіянка і чоловік покійний — росіянин, але народилися в Ананьєві. Цю війну я сприймала як непорозуміння між двома президентами: у того море бомжів та безробітних, і в того — не краще… А коли синок почав телефонувати і розкрив мені очі на те, що витворяє ворог і сепаратисти, аж тоді зрозуміла загарбницьку політику російського царя Путлера… А оце якось мені сусідка каже, що винен Порошенко, який не виводить військ з Донбасу, тому, мовляв, й воює мій Петро. Кажу їй: ти — сепаратистка, то ж наша земля, чого маємо її віддавати?
— Ви вірно мислите, мамо Валентино! Не у прізвищі справа, а у совісті, у вдячності тій державі, яка виростила, а не дала прізвище — бо не та мама, що народила… Моя дружина з Омської області. Із 70 років 62 прожила в Україні й у важку хвилину вторгнення росіян у Крим зрозуміла, що дорожчої за українську землю у неї немає ніякої… Бувайте здорові! Вітання Петрусеві. Хай буде здоровий і живий!
А оце нещодавно дружина як «найменшого» в сім’ї відправила по хліб, бо сама майструвала борщ із квасолею. Пані Валентина якраз виходила з «Нової пошти».
— Що там пише синок? — зацікавлено звернувся до матері воїна.
— А то ви не знаєте, як він любив писати твори?! Отак і додому пише. Спілкуємося телефоном. Оце отри-мала сім тисяч його зарплати, бо коли був у відпустці — залишив картку. То й вислала йому п’ять. Порошенко як обіцяв, так і платить з 1 січня. Син сказав, щоб брала дві тисячі собі на прожиття, бо знає мою пенсію добре. Вислала йому, бо раніше сито годували лише волонтери… А він у мене любить попоїсти. Бурчить, що поставили якимось командиром невеличким. Бурчить, що в окопах місять болото — три пари берців до снігу згнило, але, мамо, будь спок…
— Коли приїхав у відпустку помітили, що став соліднішим, поміркованішим, бо ж війна дуже швидко заставляє людину замислитися над прожитим, загострює інстинкт самозбереження, загострює повсякчасні мрії про домівку...
— Так і він казав, як оце ви, приїхавши додому. Наступного дня зателефонував до товариша по зброї і пішли в місто побродити. Як це буває у хлопців, яким під сорок, випили за полеглих друзів, за дружбанів… Я у цей час накупила всього і не поспішала додому, бо ж знаю, що ще з товаришем… Завернула у наш провулочок і чую дзенькіт скла. Подумала, що сусідка-пиячка торохтить порожніми пляшками, готуючись поміняти на самогон. Підійшла ближче, а мій Петрусь... гатить палицею по вікнах і йде до дверей… Кричу: «Синку, Петре, у кишені ключі від дверей!» Він опустив винувато голову і поклав її мені на плече, як колись, у юності, коли щось нашкодив, заплакав. Що ти йому на те скажеш? Війна, проклята, міняє сина в гірший бік, і жоден психолог не поверне йому нерви… Я не хочу путінського захисту! Жили ми без нього і, дай Боже нам миру та здоров’я, проживемо тисячі років без путлерів!.. Будь проклята війна і той, хто її затіяв!
І витерла мати очі…
Борис ДРАЇМ.
м. Ананьїв.
Передплата
Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!
Вихід газети у четвер. Вартість передплати:
- на 1 місяць — 70 грн.
- на 3 місяці — 210 грн.
- на 6 місяців — 420 грн.
- на 12 місяців — 840 грн.
- Iндекс — 61119
Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.
Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.
Оголошення
Написання, редагування, переклад
Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:
- літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
- високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
- написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:
099-277-17-28, 050-55-44-206
