Легенда про Івана Сусаніна та подвиг Микити Галагана

Дві обставини дають підстави для сумнівів. Ще в позаминулому столітті двоє відомих російських істориків — Сергій Соловйов та Микола Костомаров, оби-два — академіки Петербурзької академії наук, професори, відповідно, Московського та Петербурзького університетів, ще у ХІХ столітті дискутували щодо історичної достовірності подвигу Івана Сусаніна. Це по-перше. А по-друге, ці авторитетні автори глибоких, серйозних досліджень з російської історії суголосно погоджувалися з тим, що подвиг таки був, але… здійснив його інший історичний персонаж, на інших теренах і в інший таки час.

…Весна 1613-го… Московське князівство… Загін польських жовнірів заходить у село, щоби розвідати дорогу до схованки малолітнього царевича, єдиного наступника московського престолу. Місцевий мешканець, одержимий тривогою за життя царя, нібито береться показати полякам найкоротший шлях, але насправді веде їх у протилежний бік, лісовими нетрями, де, здається, й нога людська не ступала. Зрозумівши, що їх обдурено, розлючені поляки вбивають провідника…

Упізнаєте сюжет? Так, це «Іван Сусанін», опера Михайла Глинки, сюжет, багато разів повторюваний у підручниках російської історії як зразок глибокого патріотизму. Спочатку опера мала іншу назву — «Життя за царя», і це — лише один епізод із цілої низки історичних, літературних й інших міфів російської історії.

Та чи був насправді Іван Сусанін? Принаймні, документально факт його існування не підтверджено. Таку думку висловили свого часу вже названі тут поважні академіки (до слова сказати, Микола Костомаров, друг Шевченка, був заарештований разом з ним у справі Кирило-Мефодіївського братства). При цьому стверджували, що прототип Івана Сусаніна, котрий завів поляків у непрохідні лісові хащі й там загинув, можливо, й був. Але… в Україні, а не в костромських лісах. А було це не весною 1613-го, а пропам’ятного 1648 року, в часі славної Корсунської битви, в якій гетьман Богдан Хмельницький, разом зі своїми союзниками татарами, здобув визначальну перемогу над польським військом. Ім’я відважного селянина — Микита Галаган. Він трапився на очі полякам саме тоді, коли вони змушені були втікати від переслідування (за іншою версією, був підісланий гетьманом). Добре знаючи тамтешню околицю, Микита Галаган на допиті нібито погодився показати полякам безпечний шлях відступу у напрямку Богуслава. Натомість завів їх у непрохідні лісові нетрі та вивів прямісінько на засідку Кривоноса, усвідомлюючи, що й сам загине.

Подвиг Микити Галагана добре описаний в українській літературі. У своїй повісті «Під Корсунем» письменник Андріан Кащенко, на творах якого про козацьку добу виростали українські патріоти, описує допит Микити Галагана. «Єсть до Богуслава інший шлях манівцями, — мовив Микита. — Він увесь час іде лісом, і татарам ні стріляти, ні нападати незручно, їхні постріли будуть плутатись поміж гілками, козаків же з Хмельницьким лишилось обмаль. Тим шляхом ми зовсім непомітно й безпечно дійдемо до Богуслава».

Про подвиг українського селянина читаємо також у трилогії Михайла Старицького «Богдан Хмельницький». З посиланням на свідчення якогось шляхтича письменник вповідає про те, як гетьман з метою виманити поляків з добре укріпленого табору підсилає до них козака Галагана, щоби той обдурив їх та завів до лісу, де вже чекав у засідці Максим Кривоніс.

Писав про Микиту Галагана й Микола Аркас. Розгорнемо його «Історію України-Русі»: «Разом з тим, вислав він Микиту Галагана з невеличкою купкою козаків, щоб він заманив поляків у той ліс. Побачили вони Галагана, зараз перехопили його і почали випитувати, де й скільки війська у Хмельницького. Галаган набрехав їм чимало. Налякалися поляки тієї брехні і стали одступати до Богуслава, а Галаган узявся показати їм шлях, та, замість того, повів у той ліс, де засів Кривоніс. Несподівано іззаду наскочив Хмельницький».

Як писав російський історик Сергій Соловйов, «цей геройський подвиг відрізняється від Сусанінового тим, що він справді відбувся». З ним перегукується ро-сійський публіцист Павлов: «На відміну від російського український «Іван Сусанін» виявився справжнім героєм, гідним слави й пам’яті. Звали його Микита Галаган. Його подвиг підтверджений документальними свідченнями того часу».

Не важливо, доведена чи ні автентичність Івана Сусаніна. Але нам до цього діла нема. У них своя історія, а у нас, певна річ, своя. І нам треба добре знати власну історію, у якій багато перемог та не менше героїчного і повчального, аніж у будь-якій іншій, та виховувати на цих прикладах нашу молодь.

Підготував Роман КРАКАЛІЯ.