№ 12 (21689) субота 6 лютого 2016 року

При застуді дуже важливо приділяти особливу увагу тому, що ви їсте. Адже їжа під час хвороби повинна стимулювати імунну систему, підвищувати захисні сили організму.

Скажімо, можна скласти таке-ось антигрипозне меню за правилом п’яти порцій рослинно-вітамінної дієти: український борщ з часником або цибулею, заправлений дрібно посіченою свіжою зеленню; морква, терта з яблуками; квашена капуста з печеною картоплею; сухофрукти з горіхами; напій із шипшини.

Нумерологи вивели нову «формулу звіра» і повідомили про швидке пришестя Антихриста: 666 + 666 + 666 + 6 + 6 + 6 = 2016. Відповідно до Старого Заповіту, 666 — це «число Звіра» — Антихриста, який прийде у Судний день.

Світ побоювався свого кінця впродовж багатьох століть, але останнім часом загроза апокаліпсису стала дуже реальною. Тему підігріла заява екс-міністра оборони США Вільяма Перрі про те, що загроза ядерного апокаліпсису зараз дуже висока.

Популярний в Україні чотирилапий синоптик — бабак Тимко, що разом з іншими тваринами мешкає в розпліднику на біостанції Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна у Зміївському районі, передбачив ранню, але затяжну весну. Як і належить для такого прогнозу, Тимко не побачив своєї тіні на відкритому повітрі.

«За поведінкою бабака цього дня прийнято судити про близькість весни: якщо день похмурий, як сьогодні, бабак не бачить своєї тіні і спокійно залишає нору, то зима скоро закінчиться і весна буде ранньою. Якщо ж день сонячний, бабак бачить свою тінь і, лякаючись її, ховається назад, варто чекати ще шість тижнів зими. Тобто, судячи з нинішньої реакції Тимка, весна цього року практично почалася, проте вона буде затяжною і навіть з певним пониженням температури», — цитує «Укрінформ» начальника біостанції, доктора біологічних на-ук, професора Віктора Токарського.

У понеділок, 8 лютого, Одеський музей західного та східного мистецтва запрошує на відкриття відділу східного мистецтва, який був закритий впродовж останніх п’яти років.

У трьох залах буде представлено 340 зразків мистецтва з Китаю, Японії, Монголії, Індії, Ірану та інших країн Азії. Серед експонатів — китайський фарфор, японський посуд для чайних церемоній, різьблені вироби з дерева, напівкоштовного каміння та слонової кістки, а також бронзові та дерев’яні скульптури богів даоського, синтоїстського та індуїстського культів.

Коли говоримо про людину, котра упевнено дає собі раду на місцевості, може бути добрим провідником, то неодмінно кажемо про неї: Іван Сусанін. Себто називаємо її ім’ям, що стало вже прозивним, тож і не завдаємо собі труду замислитися бодай трохи. Бо навчені з дитинства, що от був десь колись такий чоловік, який, добре знаючи місцевість, завів ворогів у непрохідні нетрі. А щонайменше — знаємо про однойменну оперу. Це те саме, до слова сказати, що й цитування, на підтвердження власної думки, в розмові чи під час публічного виступу чужих авторитетів — письменників, діячів культури, політичних чи військових персоналій. А все через те, що не знаємо — бо не вивчаємо глибоко — надбання власної культури, власної історії. Хоча сьогодні вже нема з цим проблем, бо все давно відкрите для кожного й кожному приступне. Та, на жаль, даються взнаки задавнені стереотипи, закорінена звичка, а то й лінивство мозку…

То хто ж він, отой Іван Сусанін, і чи був насправді такий персонаж в історії? Цього вона, історія, вочевидь не засвідчує, хіба що на рівні переказу, міфу, а міфів у ній — хоч гать гати.

Доброго дня! Прочитала статтю про аборти, і мені стало погано: скільки зла може зробити людина за своє життя! Я і про себе це кажу, бо й сама так чинила, тож мене до глибини душі зачепила ця стаття. У молодості я теж робила аборти і зараз ненавиджу себе та своє життя, яке сама ж і зламала.

Були 1990-ті. Роботи не було, і ми з чоловіком пішли торгувати на ринку. Там — купи дешевше, там — продай дорожче... Так і моталися, часу зупинитися не було, бо якщо підеш, на твоє місце стануть інші. Отак я й зробила три аборти. Зараз у мене є хороший будинок, дві машини, гроші, але життю своєму я не рада, бо залишилася одна зі своїм добром. Вже й забула, коли сміялася — радощів мало.

За кількістю онкохворих Одеса в першій десятці серед міст України. Але бити на сполох ще зарано, заспокоює новий головний лікар обласного онкодиспансеру Олег Лук’янчук. Статистика, вважає, дещо штучно завищена, й одне з перших завдань, які він перед собою ставить, — впорядкувати списки хворих. А ще на меті у лікаря — добитися примусового профі-лактичного обстеження всіх без винятку жителів Одещини на предмет виявлення онкологічних хвороб.

Олег Лук’янчук пригадує: раніше всі без винятку проходили профілактичні обстеження на можливі онкологічні захворювання. За все платила держава, а для візиту до лікаря навіть спеціальні дні в робочому графіку виділялися. Це дозволяло на ранніх стадіях діагностувати рак і вчасно займатися лікуванням. Зараз подібне державою не передбачено. «Десь половина пацієнтів онкодиспансеру приходять до нас уже на етапі запущеної форми раку. А все через те, що в Україні нема законодавчої бази, яка змушувала б людей опікуватися своїм здоров’ям», — зауважив головний лікар Одеського обласного онкодиспансеру.

Дейвид Свірі 25 років займається фермерством в Україні. Їхати назад до США не збирається, бо «в Україні є величезні можливості».

Попри нинішні труднощі з доступом на ринки Євросоюзу для українських виробників, угода про вільну торгівлю відкриває величезні перспективи. Про це сказав «Голосу Америки» американський бізнесмен Дейвид Свірі. Він працює в Україні від часів проголошення незалежності: вирощує олійні культури і виготовляє комбікорми. Його бізнес пережив багато криз. Але підприємець продовжує вірити у велике майбутнє сільського господарства України, яке, каже він, нагодує весь світ.

Якось улітку минулого року зустрів матінку свого колишнього учня з ПТУ і, розговорившись про життєві гаразди і негаразди, спитав:

— Щось не бачу Петруся (ім’я змінене). Де його доля носить?

— Усе порвався виїхати кудись від безробіття, але прокляті гроші стали на заваді. В Ананьєві все знищено задовго до війни, роботи не знайдеш. Хотів поїхати до сестри в Ізраїль, бо ж вийшла заміж за єврея, але там без мови нелегко. Та й війна там не вщухає і постійно подає про себе звістку — кажуть, що заморожена. Воювати за чужу державу не захотів. Остаточно повернувся додому, бо й Росія, куди виїжджав на заробітки, не влаштовувала. Не витримав жити тимчасовими підробітками та на мою мізерну пенсію, тож пішов до військкомату добровольцем. Добре, що мав військову професію. Зараз служить під Маріуполем, де весь час стріляють. Телевізор хоч не вмикай, бо на всіх каналах: той підірвався на вибуховому предметі, в того поцілив російський снайпер, якому байдуже, що вбив людину з прізвищем на -ов. Ближче до зони зіткнення, після перемовин у Мінську, незаконні бандформування підтягнули танки, «гради», БМП і гатять з мінометів… Здуріти можна від таких щоденних моторошних повідомлень — там же син і не тільки мій…

Пам’яті воїна Світла В’ячеслава Кирилова, славного «Козака»

Чи є у нас щось таке, що неможливо знищити за будь-яких умов? Що залишається з нами завжди, всупереч нещадній смерті, нищівному руйнуванню, сирітству? Мозок уже відмовляється сприймати новини про загиблих, поранених, полонених на сході країни. День-ніч... сіра скрипуча гойдалка. Очікуєш, сподіваєшся, а добрих новин нема. Життя так мало, а того, що є Любов, Віра і Пам’ять — так несказанно багато. І ніхто, ніколи не може в нас відібрати чи знищити ці якісні ознаки присутності людської душі. Незнищенні їх паростки у наших серцях, бо зерна їх не водою — кров’ю молодою насичувалися, тому ніщо не може спинити той життєдайний рух. Вони зростають, як у змучених вибухами і пострілами зонах клятої війни, у тісних моторошних катівнях-підвалах бандитів, так і в обширі людського духу цілого народу, який сколихнуло вперше після того, як на українській землі закінчилася Друга світова війна.

Знову і знову моя нещаслива Україна, як і в минулі часи, пише кров’ю свою історію. Історію Незнищенної Любові до своїх дітей, Незнищенної Віри у Бога, його справедливий суд і краще майбутнє, Незнищенної Пам’яті про подвиги і змагання своїх Лицарів усіх часів. А колись і це в нас намагалися відібрати...

В Україні вийшла перша дитяча книга оповідань про сучасних героїв — учасників війни на Донбасі.

«Ця книга — наш скромний внесок у вшанування героїв, які захищають нашу Батьківщину. І це — найменше з того, на що заслуговують наші герої. Звичайно, всі опові-дання у цій книжці — художні твори. Тож вони не збігаються в усіх деталях з реальними історіями. Та в них завжди є повага до наших героїв і захоплення їхньою боротьбою. Сподіваємося, наших читачів захоплять героїчні розповіді. Адже вони розраховані на дітей від 5 до 13 років. Хоча книга, напевно, буде цікавою для читачів будь-якого віку!» — за-значають ініціатори проекту.

Основна ідея проекту полягає у тому, щоб зробити постійними дійовими особами творів для дітей їхніх сучасників — українських воїнів, солдатів Збройних сил і добровольців, медиків і волонтерів.

На виконання законів про декомунізацію 4 лютого Верховна Рада ухвалила постанову «Про перейменування окремих населених пунктів та районів».

Відтак на мапі України з’явилося 175 нових назв замість тих, що славили тоталітарний період. Нові топоніми постали й на карті Одещини.

Славне місто, що на березі Чорного моря, нарешті позбулося свого більшовицького імені Іллічівськ і відтепер офіційно називатиметься Чорноморськом. А село Воровського (навряд чи місцеві жителі знають, хто такий Вацлав Вацлавович Воровський і чим прислужився їхньому селу), що в Миколаївському районі, стало Ставковим. Отже, віднині запрошують інвесторів не до Іллічівська, а до Чорноморська й ремонтують дорогу не до якогось Воровського, а до українського Ставкового.

В середу, як уже повідомляли «ЧН», на сесії Одеської міської ради нарешті ухвалили рішення про визнання Росії державною-агресором.

Меморандум про позицію депутатів Одеської міської ради VII скликання щодо тимчасової окупації Криму, бойових дій на Сході України та інших посягань на територіальну цілісність України був підтриманий 45 із 63 присутніх.

18 обранців відмовилися від голосування. Любов до «старшого брата» у повному складі проявив «Опозиційний блок», поіменно: В’ячеслав Беженар, Дмитро Вишняков, Богдан Гіганов, Оксана Гончарук, Олексей Горін, Олексій Єремиця, Василь Ієремія, Ольга Кулакевич, Віктор Новак, Олександр Орлов та Лілія Рогачко, а також представники Української морської партії Сергія Ківалова — Олексій Кісловський, Володимир Корнієнко, Микола Крикливий, Андрій Неугодніков, Світлана Осауленко, Вадим Підгородинський. Утрималася від голосування і Людмила Себова з мерської партії «Довіряй ділам».

Наші сусіди, що нині межують з окупованим «братами»-росіянами Кримом — херсонці — видали книгу-альбом «Хронологія мужності 2014—2015», присвячену патріотам Таврійського краю, які загинули за незалежність і єдність України.

Це — спільний проект обласної організації Національної спілки журналістів України та управління культури тамтешньої ОДА. Фінансове забезпечення виходу у світ видання взяла на себе влада. Долучилися й небайдужі херсонці. На журналістів лягло змістове наповнення «Хронології».

В основі видання — п’ятдесят ілюстрованих замальо-вок з життя звичайних херсонців. Хтось засівав хлібну ниву чи зводив житло, а хтось учив дітей чи лікував людей… Однак у лиху для Вітчизни годину всіх їх об’єднала одна спільна турбота — захистити рідну землю від військової агресії з боку сусідньої держави. Наймолодшому героєві книги — студентові Саші Райхерту — було 18 років, найстаршому — батькові шістьох дітей Вікторові Волкодаву — 53...

9 лютого 1918 року відбулося офіційне міжнародне визнання України

У ніч з 8 на 9 лютого 1918 року, точніше о 2.00 за місцевим часом, у Брест-Литовську відбулося підписання мирної угоди між делегацією УНР та представниками Центральних держав (Німецька імперія, Австро-Угорська імперія, Болгарське царство, Османська імперія), яке ввійшло в історію як Перший мир Великої війни (нагадаю, що до Другої світової війни Перша світова називалася Великою війною).

Чому мирну угоду підписували вночі? Справа у тому, що обидві сторони поспішали. Київ опинився в облозі більшовиків, тобто військ радянської Росії. Над Німеччиною та Австро-Угорщиною під британською блокадою нависла загроза голоду (в німецькій пресі цю угоду називали ще й «Хлібним миром»). Підписана угода дала можливість Німеччині та Австро-Угорщині отримувати харчову продукцію та сировину з України і ще майже рік продовжувати війну на Західному фронті.

Перший український потяг альтернативного «Шовкового шляху» з доставки вантажів із Заходу на Схід в обхід території РФ успішно дістався Китаю.

«Поїзд прибув до кінцевої точки маршруту — станції Достик (кордон Казахстану і Китаю) — десь о 3-й годині ранку 31 січня. Зараз він під завантаженням. У зворотному напрямку поїзд вирушить найближчим часом», — повідомила прес-служба Міністерства інфраструктури України.

В Україні розпочалася реєстрація на участь у зовнішньому незалежному оцінюванні знань (ЗНО). Основна його сесія про-йде з 5 травня до 17 червня, а додаткова — з 14 червня до 4 липня, повідомляє сайт Українського центру оцінювання якості освіти.

Тести учасники основної сесії ЗНО писатимуть за таким графіком: 5 травня — українська мова і література; 11 травня — математика; 13 травня — історія України; 3 червня — російська мова; 6 червня — іспанська мова; 7 червня — англійська мова; 8 червня — німецька мова; 9 червня — французька мова; 10 червня — біологія; 13 червня — фізика; 15 червня — географія; 17 червня — хімія.

У четвер депутати Європарламенту ухвалили резолюцію, якою рішуче засудили безпрецедентний рівень порушень прав людини, скоєних проти жителів Криму, насамперед проти татар — корінного народу півострова. Європарламентарі засудили жорсткі обмеження свобод вираження, об’єднань і мирних зібрань на півострові, а також закликали зберегти всі санкції проти РФ, допоки Крим не повернеться під українську юрисдикцію.

Євродепутати нагадали Росії, що вона як окупаційна влада несе відповідальність за безпеку всього населення півострова. А відтак повинна разом з де-факто місцевою владою провести ефективне, неупереджене і прозоре розслідування всіх випадків зникнення, катувань і порушень прав людини полі-цією та воєнізованими угрупуваннями, що діють у Криму від лютого 2014 року.

Як уже повідомляли «ЧН», 3 лютого міністр економічного розвитку і торгівлі Айварас Абромавичус на скликаній ним же прес-конференції заявив, що подає у відставку. Глава МЕРТ не перший з міністрів-реформаторів в уряді Яценюка, який зважився на такий крок. У липні минулого року подібний демарш зробив міністр охорони здоров’я Олександр Квіташвілі, у грудні — міністр інфраструктури Андрій Пивоварський, а недавно під тиском парламентської фракції «Самопоміч» заяву про відставку написав міністр АПК Олексій Павленко.

Війна контролерів

Заяви міністрів охорони здоров’я, інфраструктури та АПК не ви-кликали, однак, такої гострої реакції, як заява Абромавичуса, хоча мотиви у всіх приблизно однакові. Нема умов для проведення реформ, але є перешкоди і спроби завадити перетворенням.