№ 10 (21687) субота 30 січня 2016 року

Передмова

Не будемо вдаватися до детального аналізу проблеми, а відразу скажемо, що медицина в нашому районі (та й не тільки у нашому) переживає не найкращі часи.

Об’їжджаючи населені пункти, розмовляючи з людьми, голові райдержадміністрації Віталієві Свічинському та його першому заступнику Юрієві Демедюку повсюдно доводилося чути нарікання на стан медичного обслуговування сільських жителів. Скажімо, «лікарем широкого профілю» в будь-якому селі (та і то не в кожному) є фельдшер, якому, зрозуміла річ, дуже часто для встановлення діагнозу та надання якісної професійної допомоги не вистачає відповідної апаратури, послуг лабораторії і т.д. Тому хворим нерідко доводиться звертатися безпосередньо до центральної районної лікарні чи й обласної. А деякі, не маючи такої змоги, взагалі махають на все рукою, мовляв, саме минеться, що, як правило, призводить до сумних наслідків.

У статті «Імпортозаміщення по-російськи», опублікованій у попередньому номері «ЧН», розповідалося про промислове мародерство окупантів на території так званих «ДНР» та «ЛНР»: з початку конфлікту на Донбасі пограбовані десятки колись потужних і унікальних підприємств, а їхнє обладнання вивезене в РФ. Й ось нова інформація.

На території, підконтрольній «ЛНР», фіксується практично повна зупинка шести основних підприємств оборонно-промислового комплексу, повідомив координатор групи «Інформаційний опір» Дмитро Тимчук.

Неурядова організація Freedom House назвала 2015 рік найгіршим за останнє десятиліття за рівнем свободи у світі, у тому числі в окупованому Росією Криму. За даними правозахисників, рівень несвободи зріс у 72 країнах, покращилася ситуація в 43 державах, повідомляє «Крим. Реалії».

Як стверджують автори звіту, «страх перед соціальними заворушеннями» спонукає владу в Росії, Китаї та «інші авторитарні режими розправлятися з інакомисленням».

27 січня, у Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту, в Прохоровському сквері пройшла траурна церемонія покладання квітів до меморіалу «Дорога смерті». Саме звідси восени 1941-го — взимку 1942-го колони одеських євреїв вирушали до гетто і розстрільних ровів.

У жалобній церемонії взяли участь рота Почесної варти Південного оперативного командування та оркестр ВМС України, керівники міста та області, представники дипломатичних установ, акредитованих в Одесі, громадських організацій, учнівська та студентська юнь.

— Масове знищення євреїв нацистами вважається одним із найкривавіших проявів геноциду у ХХ сторіччі. У ширшому сенсі це слово стало уособленням переслідування представників різних соціальних чи етнічних груп, — зазначив голова Одеської облради Анатолій Урбанський. Він також нагадав, що дата 27 січня для вшанування Міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту вибрана не випадково — саме цього дня були звільнені в’язні одного з найбільших концентраційних таборів Другої світової — Освенцима.

В Одеській національній науковій бібліотеці до Дня Соборності України пройшов Тиждень наукової літератури. А центральною подією заходу став День науковця на тему «Соборність України: під прапором волі!»

Про правові аспекти соборності України розповіла Наталія Моцна, головний спеціаліст Одеського міського управління юстиції, підкресливши важливість проголошення Акта злуки Української Народної Респуб-ліки і Західно-Української Народної Республіки для ствердження українського державотворення. Традиційно у заході взяли участь науковці нашого міста: Анатолій Мисечко, доцент кафедри історії України ОНУ ім. І.І. Мечникова, Вікторія Нікітчук, студентка історичного факультету цього ж університету, Сергій Чепурний, викладач історії, директор ЗОШ №105. У своїх виступах особливу увагу вони приділили питанням становлення України як держави, розкриття аспекту соборності як символу боротьби за волю та порозуміння між людьми, а також участі одеситів (Іван Луценко, Іван Липа, Сергій Шелухин та інші) у загальнонаціональній боротьбі за єдину Україну.

Закінчення. Початок в номері за 23 січня.

— Павло Лазаренко, коли йому було пред’явлено обвинувачення в США, розповідав слідству, що існують навіть схеми розкрадання допомоги Міжнародного валютного фонду. Це правда?

— Гроші Міжнародного валютного фонду надаються для поповнення державного бюджету України й валютних запасів Національного банку. Тому, якщо кошти приходять до бюджету, то діють ті самі схеми, про які я вже згадував.

Окрема тема — кошти, які використовує Національний банк, бо це десятки мільярдів доларів. І протягом історії України Нацбанк відігравав провідну роль у пограбуванні власного народу.

А чи знаєте ви, скільки зірок на літньому небі? Не рахували? Не здіймали навіть голову в нічну височінь? Дарма. Світ довкола такий дивовижний неповторний, як, утім, дивовижно-неповторна і кожна мить. Пізнавати той світ і радіти кожній миті дарованого Богом життя — то найбільше щастя. Так вважає і цьому вчить усіх, хто шукає себе в цьому прекрасному (нехай і складному, не завжди доброму, а то й, бува, жорстокому) світі моя старша колега і, сподіваюся на взаємність, мій друг — Оксана Миколаївна Поліщук.

Якось, давно уже, запитав: «А чи не хотіли б ви, Оксано Миколаївно, вирушити у цей світ удруге, із самого початку? Щоб без війни, без незагойних втрат, без зрад, без гуль і без, можливо, власних помилок». «Ні, — відповіла не вагаючись. — То була б не я, а хтось зовсім інший. То було б не моє, а чуже життя».

У нашого славного поета, шевченківського лауреата Бориса Олійника, до речі, однокурсника Оксани Поліщук, є такі ємні слова: «На те й дорога, щоб іти». І в кожного та дорога, без сумніву, своя. Ще не було такого, щоб хтось прожив чуже життя, щоб перебрав чиюсь долю. Як забути землянку в розбомблених, але все одно найкращих на шкільному глобусі Семиполках? Якою фарбою замалювати закарбований ще в дитячій пам’яті предковічний ліс? Хіба можна чимось стерти мамине й татове лиця? А той збережений дотепер трикутник із зловісним «Пропав безвісти»? Сусідів, щирих, працелюбних односельців, цих велетнів, не зростом — духом, на яких трималася, тримається і триматиметься вічно земля українська. Зовсім юний, як і вони самі, у сивочолому Київському університеті журналістський факультет. Тоді ще не вбиті Чорнобилем Новошепеличі. Відкриту всім вітрам — зі степу і з моря — Одесу. Задерикувату й романтичну — всім же по 20—25 — «молодіжку». Й потужний корабель на ймення «Чорноморка», в екіпажі якого вона вже чотири з лишком десятиліття. То як усього цього і багато-багато іншого, що випало на її одній-єдиній, обраній нею ж самою дорозі зректися?! Тому й не треба другої спроби, не треба іншого життя.

САМА дивуюся: ось уже майже три чверті життя, як поселилася біля теплого, «найсинішого в світі» Чорного моря, прадавнього степу, вражаюся тим безмежжям, часом непередбачуваними стихіями, які на їхньому тлі виникають. Проте не можу це зрівняти з відчуттями, спогадами, в котрі щоразу поринаю, потрапивши в рідний ліс неподалік столиці. Тому й прагну щороку бодай на тиждень завітати в наше старовинне козацьке село. Хоч давно вже не чекають там на мене батьки. «І ліс шумить, і сонце світить, лиш найрідніших, вас нема...» — напис на їхньому пам’ятнику.

Колись ми часто поверталися пішки з роботи на «Черемушки» з колегою, життя якого передчасно обірвала підступна куля. Про що тільки не говорили по дорозі! І якось він так розхвалював природу моря, загадки степу, таку філософію розвів. А от до лісу, признався, не любитель ходити, він у ньому губиться, стає лячно — не потрапити б на дикого звіра, не наступити на зміюку та й з дороги щомиті можна збитися, заблукати. Що ж, така загроза існує. Ледь тоді не посварилися. Ніби ж розумна людина, а принижує мій ліс, якого зовсім не знає і, видно, не прагне знати. А ліс же, якщо на те пішло, можна сказати, степу і моря брат. Звісно, зі своїм характером, неповторний, з притаманними йому принадами. Починала йому розповідати про свої численні історії, пригоди, пов’язані з цим моря і степу братом. Слухав.

Місцева влада перешкоджає правомірному здійсненню реформи у районній газеті «Арцизские вести» згідно із законом від 26 грудня 2015 року «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації». Про це на прес-конференції у середу заявила Надія Сердюк — відповідальний секретар комунального підприємства «Арцизские вести».

Надія Сердюк, зокрема, розповіла, що у редакції стався конфлікт під час здійснення першого етапу реформи, який передбачає прийняття рішення щодо участі у реформуванні друкованого засобу масової інформації та редакції і надання засновникам (співзасновникам) пропозиції стосовно способу реформування впродовж трьох місяців від дати набуття законом чинності.

Минулої п’ятниці, 22 січня, на Одеському обласному радіо прозвучала передача «Шануймо борців за державність України», присвячена газеті «Чорноморські новини», одному з найстаріших видань у нашому краї і в країні, яке наступного року святкуватиме свій столітній ювілей.

Нижче подаємо дещо скорочений запис розмови, в якій узяли участь громадські діячки і шанувальниці «Чорноморки» Аліна Пляченко та Галина Чеканович, представник «Спілки читачів «Чорноморських новин» Сергій Івашов і редактор газети Іван Мельник.

Жителі Одещини більше довіряють чуткам від близьких та знайомих і побаченому на «1+1», ніж інформації, отриманій з місцевих ЗМІ. Такі висновки масштабного соціологічного дослідження спеціалістів всеукраїнського проекту «Українська миротворча школа». Опитування проводилося в листопаді 2015 року в шести прикордонних районах області — Болградському, Ізмаїльському (південь), Біляївському, Роздільнянському (центр), Котовському, Кодимському (північ). Відповіді надали понад 2400 респондентів із 32 населених пунктів вказаних районів.

Експерти комунікації перевіряли на жителях Одещини свої теорії щодо поширення інформації, аби напрацювати для представників влади чіткі рекомендації захисту населення від російської пропаганди і дезінформації. З респондентами (звичайні жителі міст, сіл досліджуваної території) спілкувалися особисто — під час «круглих столів», офіційних та неформальних зустрічей. Окрім стандартного переліку джерел інформації — всеукраїнські і місцеві телеканали, газети, сайти, радіостанції (а також російські), дослідники цікавилися в опитуваних, наскільки ті довіряють соцмережам «Фейсбук» і «вКонтакте», а також інформації, отриманій від друзів/знайомих та з партійних газет. Окремим пунктом виділялася інформація, надана представниками місцевих органів влади (сільські ради, РДА тощо).

Причини і перебіг нинішньої російсько-української війни свідчать, що слідом за російською мовою ідуть російські танки й установки залпового вогню. Небезпека втрати тієї чи іншої української території прямо пропорційна ступеню її русифікації. Тепер питання мови — це питання національної безпеки. Це питання міцності нашого тилу. Це питання здатності наших солдатів до виконання свого військового і патрі-отичного обов’язку на фронті. Навіть мобілізація до лав Збройних сил напряму пов’язана з мовним питанням.

За своє професійне життя я написав сотні наукових і публіцистичних статей, більше десяти монографій і навчальних посібників. Проте не написав жодного матеріалу в оборону української мови. Вважав, що статті на цю тему звичайно не виходять за коло національно орієнтованих людей, які і так беззастережно прихильні до української мови. Двадцять п’ять років сором’язливої агітації за українську мову в незалежній українській державі показали її майже повну недієвість. Час агітації минув. Настав час діяти.

Політику України цього тижня коригували в двох місцях одночасно. 27 січня у мінському «Президент-готелі» засідала Тристороння контактна група з урегулювання ситуації на Донбасі. Того ж дня на Банковій вулиці в Києві відбулася нарада лідерів парламентських фракцій. З участю президента і прем’єр-міністра.

Як мертвому кадило

Підсумки засідання Тристоронньої групи коментувати легко, бо підсумків ніяких нема. «Мінськ-2» помер 31 грудня минулого року. Труп заморожений. Зараз йдуть дискусії — забальзамувати небіжчика, кремувати чи просто закопати. Перед цим треба зробити розтин, визначити, хто винен, що лютневі угоди 2015 року не виконані. Тут є проблеми. Неоголошена війна Російської Федерації з Україною триває, їй не видно кінця, і необхідно вирішити, чи треба далі дурити один одного так званим перемир’ям.