Тузловські лимани: у гармонії інтересів природи і людини

— Які першочергові завдання вам доводиться вирішувати на новій посаді?

— Нове керівництво зіткнулося з великим пластом проблем. Ми сформували і затвердити новий склад науково-технічної ради, провели її засідання і прийняти важливий документ щодо зонування та режиму охорони і природокористування парку.

Завдання нашого парку — збереження тих унікальних природних екосистем, які маємо в Татарбунарському районі. Найперше — це мілководні лимани. Там велике біорізноманіття: птахи, риба, багато рідкісних видів. Одне з наших завдань — наукова діяльність, щоб парк, його наукова група, із залученням вчених як всередині країни, так і з-за кордону зміг налагодити систему моніторингу за навколишнім середовищем. Нам дуже важливо зрозуміти, що відбувається на локальному рівні, на обласному, на регіональному і в глобальному масштабі. Сьогодні ми перебуваємо у такій критичній ситуації, коли вже міняється клімат, і кожна точка моніторингу може дати інформацію, дуже важливу для узагальнення.

Друге завдання — еколого-просвітницька робота. Донедавна, особливо в радянський час, ми вважали, що є царями природи, і чинили, як нам заманеться. Але є непорушні закони природи, яких ми повинні дотримуватися. Якщо цього не робитимемо — природа нас просто змете. Для того, щоб донести до людей цю концепцію, цю стратегічну основу, існує маленький підрозділ у парку, завданням якого є просвітницькі та освітні речі. Освітні — від малюка, який ходить у садочок, до студента та пенсіонера, а також просвітницька робота серед людей, котрі там живуть. Так, ці люди мають свої традиції, свої правила, однак є світовий досвід використання таких природних ресурсів та екосистем. Повинен бути і наш, український, позитивний досвід — його треба доносити до людей і робити так, щоб вони ставали нашими союзниками.

Третє — це величезний потенціал рекреаційних можливостей. Парк займає близько 20% морського узбережжя Одеської області. Це великі ресурси, слава Богу, що вони ще не знищені. Якщо взяти Будацький лиман, Дністровський лиман, косу Кароліно-Бугаз, Затоку — то вони фактично знищені. Там хаотична забудова, там відсутня реальна каналізація, нема нормального водовідведення, там лимани цвітуть. Так, приїжджають відпочивальники на короткий час, але їх не цікавить, що ж там буде далі. А місцевих жителів це має цікавити.

— Тобто ви стали на варті, по суті, останнього на теренах Одеської області ареалу недоторканої природи, котру можна зберегти для наших нащадків. Я бував у тих місцях. Міському жителеві побувати в Кароліно-Бугазі чи Сергіївці і побувати на терені від Лебедівки до Катранки — це велика різниця. Із парком межують доволі великі населені пункти — Лиман, Приморське. Як ви плануєте працювати з населенням?

— Зрозуміло, що кожен житель має свій інтерес. Один пасе корів — йому потрібне пасовище, інший косить сіно — йому потрібен сінокіс, третій щось вирощує — і йому потрібно орати, четвертий рибалить, п’ятий полює... Є закон. У парку є законодавча база, є і міжнародні угоди. Україна підписала Рамсарську конвенцію (її повна офіційна назва — «Конвенція з водно-болотних угідь міжнародного значення як середовища перебування водоплавних птахів»).

Ми повинні шукати серед місцевого люду друзів, котрі дотримуються закону і котрі хочуть жити у згоді з перспективою. Ми не можемо погодитися з тими, хто сьогодні хоче забудувати все, виловити всю рибу. Ми з тими, хто мудро підходить до вирішення питання. Моє завдання донести до них: якщо я оберігаю пташку, то вона є індикатором усієї цієї екосистеми. Не буде птахів — значить, там нема життя. Охороняючи природну екосистему, ми даємо шанс людям користуватися цими ресурсами, це я кажу про водойми.

Стосовно прибережних територій, то там інтереси різні. Через те, що було слабке управління ра-йоном в адміністративному сенсі, дуже багато людей, мають акти, нібито законні, але їм давали ділянки до самого урізу води, вони орали, не думаючи, що ерозія піде просто туди, в лиман. З іншого боку, є самозахоплення, дуже багато таких ділянок. Захопили те, що їм не належить, а це стометрова смуга, охоронна зона лиману, без неї лиман загине. Я повинен з цими місцевими жителями домовитися. Я в них бачу передусім друзів. Так, є групи, які категорично не сприймають цю стратегію, і нам з ними не по дорозі. Ми хочемо там створити таку правову основу, дружню з людьми, щоб їм це було вигідно, а не мені. Я там народився, але в мене там абсолютно ніяких інтересів нема, окрім інтересів ученого, котрий захистив докторську дисертацію за спеціальністю «екологія».

Я хочу показати, як працює тут модель наша, українська, європейська, американська. Всюди ж є люди,  і всюди є природа. Чому одні зуміли налагодити, а тут такого нема? Місцеві люди тут не винні. З ними треба говорити так: ось тобі пряник, ми дружимо, і їж цього пряника до того часу, поки ти не з’їв, але щоб і тобі залишилося на завтра, і нащадкам. Але там, де ти не виконуєш наших домовленостей, ти маєш отримати батіг, а батіг — це закон. Тільки закон! Людина, котра не хоче розуміти, повинна усвідомити, що закон її покарає.

Буде складно, бо інспекційна служба слабка в цілому по країні. Є корупція у різних інспекціях, ми це знаємо. На місцях багато несум-лінних людей, але я старатимуся й докладу всіх зусиль, щоб налагодити такий діалог.

— Ви вже сформували новий штат співробітників?

— Так, наш штатний розклад — це 45 осіб. Основна частина — інспектори, котрі зобов’язані охороняти довірену нам територію. Уже на першій нараді я визначив, на яких принципах ми працюватимемо. Я сказав, що найперше працівник має бути патріотом своєї землі, має її любити, а ще він мусить бути фахівцем. Якщо він чогось не знає, ми його навчимо, відправимо за кордон, залучимо спеціалістів звідти. Й обов’язково він повинен бути чесною людиною. Спроб дерибану ресурсів або бюджетних коштів я не допущу. Кілька осіб вже написали заяви на звільнення. Вони не бажають працювати на таких умовах. Я розпорядився, щоб люди написали звіти, подивлюсь, як вони працювали. Всіх, хто прагне працювати, ми залишимо плюс добиратимемо фахівців на вакантні місця. Потрібні ті, хто сповідує принципи законності, захищає інтереси місцевих жителів та інтереси природи.

— Заплановано проведення громадських слухань у кількох прилеглих до заповідника населених пунктах. Я зауважив, що є сили, котрі налаштовані чинити спротив новій команді. Вони підбурюватимуть людей, казатимуть, що, мовляв, ви тут споконвіку вільно рибалили, полювали, заробляли собі на хліб, а тепер з міста приїхали вчені, які не дозволять вам цього робити, перекриють вам кисень... Зрозу-міло, що таким саботажем займатимуться ті, хто на заповідній території сам ловив рибку у каламутній воді. Чи маєте спосіб протидіяти цьому?

— У мене є досвід проведення громадських слухань. Уже три десятиліття воюю за нашу природу і її вивчаю. Знаю, які бувають лазівки в організації громадських слухань. Коли, наприклад, на Дністрі в національному парку, на території, яка під охороною, хочуть збудувати станцію для човнів, збирають не місцевих жителів, а привозять сторонніх людей. Це не громадські слухання. Я буду жорстко вимагати від влади, щоб процедура проведення слухань була дотримана. У цих слуханнях мають брати участь винятково місцеві мешканці, за паспортами.

Ми — в пошуках діалогу. Концепція, яку ми представили, абсолютно не протирічить інтересам місцевих громад. А ось тамтешні князьки, олі-гархи, хотіли б усе узурпувати: косу — для забудови, рибну водойму — для того, щоб його компанія ловила, а місцеві туди не ходили. Наше завдання — дати шанс місцевим. Навіть якщо вони хочуть рибалити одно-осібно, нехай вступають у прозору рибальську групу. Ми налагодимо систему реєстрації вилову риби. Ваш човен виходить на водойму, на човні буде GPS, щоб було видно, де ви перебуваєте. Ви перетнули заповідну зону — матимете великі проблеми, не отримаєте ліцензію на роботу. Місцевий житель цього дотримуватиметься. Якщо риби у заповідній зоні буде багато — вона розселятиметься. А от залишити всі водойми під господарську діяльність — це повний абсурд.

Рамсарські міжнародні угоди для охорони птахів слід виконувати. Перелітних птахів в Африці та Європі охороняють, а в нас їх тероризують. Деякі наші рибалки використовують такі потужні мотори, що не залишається нічого живого, все втікає. А там, у лиманах, — своє життя, як у пологовому будинку, там є свої правила, які мають бути дотримані. Я як еколог, що стажувався в різних країнах, знаю, як деградує наше природне середовище. Для місцевих не буде такого: «робіть тут усе, що хочете», бо тоді я не мав би права йти сюди працювати. Я роблю це для того, щоб нащадки могли користуватися тим, чим користується нинішнє покоління.

— Ви згадали про пологовий будинок. У мене питання про екологічний туризм. Розумію, що є туризм, коли набирають велику групу «чайників», людей, котрі заплатили гроші й хочуть простих розваг на природі. Галасливим натовпом ідуть через косу, зрозуміло, що для природи це згубно. А коли до вас в адміністрацію заповідника звернуться за дозволом туристи, які хочуть пройти косу, виконуючи всі правила перебування на заповідній території. Чи передбачені екологічні стежки для туристів, як це є, наприклад, у Карпатському державному заповіднику?  Якщо ми не розкладаємо вогнища, йдемо зі своїм примусом чи газовим пальником, не смітимо і тихо-спокійно, не в сезон гніздування птахів, проходимо за узго-дженим маршрутом, скажімо від Катранки і до Лебедівки...

— Можете, але не по косі, а поруч з парком, акваторією Чорного моря. Скажу чому так. Десь 15 років тому я був на засіданні Всесвітньої туристичної організації як експерт (було воно для країн СНД, Монголії та Китаю). Тоді я займався екологічним туризмом і написав на цю тему монографію. Від експертів Всесвітньої туристичної організації тоді почув фразу: Україна має унікальне узбережжя, яке може бути ресурсом для екологічного туризму. Коли ми говоримо про екологічний туризм, маємо на увазі природний ресурс, і людина хоче насолодитися цим природним ресурсом. Люди плутають сільський туризм, зелений туризм й еколо-гічний туризм. Сільський туризм — це відпочинок у сільських умовах, щоб пізнати, як функціонує це господарство. Зелений туризм — це у природному середовищі. А еколо-гічний туризм — це коли турист, приїжджаючи у довколишнє середовище, обов’язково щось пізнає й обов’язково якось сприяє (у ви-гляді фінансової допомоги для цієї природи або виступає волонтером).

Якщо приземлитися на нашу косу, то через неї не можна буде пройти.  Якщо ви вчений або хочете брати участь у науковій групі як волонтер (носити якийсь інструмент для заміру), тоді — будь ласка. Ви зможете пройти з ученими, заміряти, прослідкувати, записати. А так спеціально туризму не буде. У парку будуть марковані екологічні маршрути. Від Катранки ви зможете пройти до першої прорви, це 24-й кілометр. Біля прорви буде обладнане місце для відпочинку, там ви зможете розкласти намет.

А на протилежному боці прорви вже цілком дика природа, і ніхто не може її чіпати.

Розмовляв Володимир ГЕНИК.