Щасливі зими Василя Рожкована

Згадуючи про це, Василь Іванович лише посміхається. А тоді було не до сміху, коли з опухлим від бджолиної отрути обличчям потрібно були лізти на стовп, щоб полагодити телефонний зв’язок, бо трудився монтером-зв’язківцем. Нині ж полюбляє досвідчений па-січник усе вдосконалювати, конструювати щось новеньке, незвичне, але корисне у господарстві. Приміром, повністю механізував переробку кормів для худоби.

Вулики і рамки — теж справа його умілих рук. Набувши досвіду, пасічник останнім часом захопився виготовленням двокорпусних хатинок, щоб було зручно доглядати за бджолами. Вдосконалив медогонку і вощинорізак. Для вивезення чималої пасіки на кочівлю Василь Іванович переобладнав причіп, а старенького ГАЗ-53 пристосував для ночівлі на лоні природи. Полюбляє «пасти» своїх бджілок на різнотрав’ї. Тож щороку мандрує з пасікою мальовничими і багатими на медоноси околицями, щоб бджілки могли добре попрацювати і наповнити щільники духмяним, цілющим медом. Бувало, у вдалі роки до тонни солодкої продукції вдавалося накачати ясенівському пасічнику. А ще, каже Василь Іванович, на пасіці завжди панує позитивна енергетика, а хвороби та болячки стороною обходять. Свої кочовища облаштовує по-господарськи дбайливо, після себе залишає чистоту і порядок.

Щедро ділиться Василь Іванович своїм пасічницьким досвідом. Не один земляк став з його легкої руки завзятим бджолярем. А четверо онуків, відвідуючи дідусеву пасіку, поки що до вуликів близенько не підходять. Проте люблять ласувати свіжим медком і швиденько тікають, коли поблизу задзижчить золотава комашка. Щороку разом з цілющим медом, дикоростучими сушеними травами він привозить сотні цікавих фотографій, на яких зафіксовані ще не захаращені людьми куточки дикої природи. Своїми вдалими знімками тішить кохану дружину Катерину та всю велику сім’ю.

Трепетно, по крупинках збирає Василь Рожкован інформацію про свій родовід. Свого часу, ще школярем, він захопився краєзнавством під керівництвом відомого педагога-історика і краєзнавця Сергія Кириловича Рахубенка.

Об’їздив з учителем і друзями всю округу, знає, де стояв кожен нині забутий хутірець. Виступав на всесоюзних туристичних змаганнях.

— Мої дідусь Сергій і бабуся Олена мали шестеро дітей, землю, корову і пару коней, гарну хатину з хлівами, потрібний для землеробства сільськогосподарський реманент, — розповідає Василь Іванович. — На жаль, колективізація зробила роботящу родину жебраками. У колгосп забрали виплекану дідом худобу, а самого як куркуля запроторили у Сибір, де «трійкою» він був засуджений до розстрілу. Турбота про дітей лягла на плечі бабусі. На щастя, вона зберегла швейну машинку, на якій майстерно шила чи лагодила одежину. Завдяки цьому і вижили, пережили страшний голодомор і клеймо куркульської сім’ї. Окрім того, бабуся Олена була спадковою сільською знахаркою, лікувала і примовляла дітей. Здається, не було жодної хвороби, якої вона не вміла б лікувати: викачувала переляк, вишіптувала підвій, «спалювала» рожу, ставила «золотник», виливала волос… Її добре знали не лише у навколишніх селах, приїжджали навіть з Одеси. Кажуть, наш знаменитий лікар Юрій Кобись, коли бачив, що дитину, особливо недоношену, не можна було врятувати медичними засобами, відправляв її до баби Олени. Й, уявіть, жодне немовля не померло…

Самій же бабі Олені Господь дарував 107 років життя.

Ми жили неподалік від її хати. Пригадую, як бабця посилала мене рано-вранці до Ізвори (є таке джерело) по цілющу воду, щоб самій попити і «чари» дітям зробити.

Зберегла Олена Рожкован й усіх своїх дітей, дала освіту кожному. Григорій працював бухгалтером у Гольмі, Оксентій був вправним музикантом, Сава — агрономом, Іван — обліковцем тракторної бригади, продавцем. Якось під час голодомору він дозволив селянам на полі з мишачих нірок зерно забрати. Прознавши про цей випадок, представники місцевої влади звинуватили його у «вредительстве», а суддя покарав восьмирічним терміном примусових робіт на шахті. Одна з доньок Таїсія натхненно трудилася у колгоспі, а Тетяна очолювала банк у Радомишлі, що на Житомирщині. Усі дядьки і батько Іван воювали на фронтах Другої світової війни, вірно захищали Вітчизну. Сава Сергійович повернувся без однієї руки, а Іван Сергійович — з пораненою ногою. Сьогодні з дітей діда Сергія здрастує лише Тетяна.

Усе життя кожного з Рожкованів гнітила думка про незаконно репре-сованого діда. У радянські часи з клеймом «ворога народу» було нелегко.

— Якось надійшов лист, що Сергій Кузьмич Рожкован посмерт-но реабілітований. Єдиний, що залишився живим, його син дядько Сава лежав важкохворий в одеській лікарні. Він прочитав привезене мною повідомлення, заплакав і сказав, що тепер може померти з чистою совістю, — додав Василь Іванович Рожкован. — Пораділи цій звістці й усі 12 онуків мого дідуся-мученика, чесного і працелюбного селянина.

На пам’ять про свого предка береже Василь Іванович чотири яблуні, що залишилися від його колишнього величезного саду.

Як і дід, кохається ясенівський ветеран у конях. Свого Орлика ще лошам 25 літ тому виміняв за добру корову з телям. Відтоді плекає гнідого, немов рідну дитину: не виснажує роботою і смачненьким балує. Бувало, як їдуть з дружиною, то під гору злазять з воза, щоб тварині легше було поклажу тягти. А якщо, бува, стишиться на ходу й приляже у холодку, то господар чекає, коли Орлик відпочине і сил набереться…

Попри поважний вік за плечима, трудолюбивий, веселої вдачі Василь Іванович Рожкован з приходом весни планує розширити свою пасіку й уже замовив чотирикорпусного вулика.

Виношує мрії про весняні подорожі рідним краєм, надіється, що нарешті хтось із старших онуків заохотиться бджільництвом. А ще — глибше «розкопати» родословну Рожкованів, тим паче, що достеменно відомо: у 1828 році у Ясеновому мешкали зі своїми сім’ями Іван, Дем’ян і Панас Рожковани. А у 1960-у в селі компактно проживали 37 представників цієї славної фамілії. Хоче вивчити свій родовід і по материнській лінії.

Отже, залишається побажати імениннику міцного здоров’я, довголіття, благополуччя в домі, родинної злагоди, вести активний спосіб життя та реалізувати задумане.

Степан ОСТРОЖАНСЬКИЙ.
Любашівський район.
Фото автора і з сімейного архіву.