Олег СКРИПКА: «Культура — душа й енергетика нації»

Перед Новим роком Олег Скрипка повернувся з Харкова, де разом з іншими українськими артистами дав концерт для дітей загиблих бійців. А напередодні дня Святого Миколая у столиці відбувся дитячий бал від Олега Скрипки, який став продовженням благодійних «Французьких вечорниць», започаткованих ним цієї весни. На кошти, отримані від продажу квитків, організатори придбали медичне обладнання для Центру дитячої кардіології та кардіохірургії.

В інтерв’ю «Главкому» (http://glavcom.ua) артист, який відмовився від державних звань і нагород, розповів про те, як влада гальмує мистецькі ініціативи, а Мінкульт імітує бурхливу діяльність, та визнав, що навіть російська агресія не змогла перебити апетит української аудиторії до російського культмаспродукту.

— Пане Олеже, які події для вас є знаковими у 2015 році?

— Зараз неможливо абстрагуватися від політики, хоча я завжди намагаюся спрямувати погляд на культурно-мистецькі акції. Наш локальний конфлікт спочатку вибухнув з Росією, а тепер розповсюдився на весь світ. Єдиний позитивний аспект цього полягає в тому, що до України нині прикута увага. І не лише через війну, але і через культуру. Це початок ідентифі-кації України в світі. Можна сказати, через війну з Росією українські митці стали більше гастролювати світом — Європою, Америкою. Це стосується і «ВВ». Цей процес запущений саме в цьому році. Ми свідомо розширюємо кордони української культури у світі. В останні кілька місяців мої концерти відвідали громадяни Швеції, Великобританії, Данії, Кіпру і багатьох інших держав. Я фізично відчував, як після наших концертів у країнах, де ми побували, підвищувався градус української присутності.

— Чи відчуваєте ви сприяння держави? Адже культура — це ще один фронт…

— У мене простий висновок: наша держава не усвідомлює важливості культурного розвитку суспільства. Усі бійки, сварки, постійні розвали коаліції говорять про те, що наша держава ще не сформована. Саме тому ми не бачимо гарних доріг, ефективних політичних рішень, економічного результату. Сьогодні з’явився цікавий феномен — функції держави виконують прості люди. Наприклад, війну ведуть волонтери і добровольці, які часто виграють конкуренцію у державних інститутів. Деяку штучність держави особливо помітно на фронті. В приватних розмовах добровольці розказують, як їм заважають, не дають воювати, не дають проявити свою мужність.

— На культурному фронті — аналогічна ситуація?

— Звичайно. Держава не лише не допомагає, але, часом, гальмує мистецькі проекти.

— Розкажіть, як складаються ваші стосунки з телебаченням. Раніше вас було видно і чути більше. Ви досі «у форматі»?

— Для музичних мас-медіа, які пропагують попкультуру, всі мої музичні проекти, є не форматом. Але якщо говорити про новинні ЗМІ, то, безумовно, їх цікавить усе, що я роблю. Ми маємо нормальне плідне партнерство, і мої проекти й фестивалі їм цікаві. В результаті складається враження, що Скрипка — чи то громадський діяч, чи світський лев, але він не робить музики. А я соціально активний якраз для того, щоб представляти свої музичні проекти. І це стимулює мене до благодійних проектів, вечорниць, етнофестивалів.

— Чому, на вашу думку, попри війну, яку нам нав’язала Росія, на більшості телеканалів левову частку все одно становить російський продукт, при цьому не найкращий?

— Російські виконавці в ефірах — просто корупційна схема. І якщо в галузі політики ми про це принаймні говоримо, то тут — не помічаємо. Нема усвідомлення, чому це відбувається. Всі ставлять запитання, чому іде російський контент, а чому саме так відбувається — ніхто не замислюється. А за цим стоять великі гроші, якими країна-агресор корумпує наших чиновників і медіа-галузь.

— Ви були присутні на врученні музичної премії каналу «М1» цього року. Чи помітили, що 90% переможців виконували твори російською мовою?

— Це важко сприймається і не підлягає поясненню, тим паче, деякі виконавці вже мають українські пісні, а деякі чудово володіють українською мовою. Більше того, програмний директор «М1» — україномовний патріот. Якщо не буде чиєїсь доброї волі, це триватиме вічно. Це культурна платформа для продовження конфлікту на Сході.

— Ви помітили, що український шоу-бізнес поділився на затятих патріотів і на тих, для кого гроші не пахнуть?

— Є романтики, а є прагматики. Я за прагматику, звичайно, але з порядним і щирим обличчям. Неприпустимо, щоб прагматика відбувалася всупереч совісті. А з іншого боку, якщо ринковий механізм працює і люди не звертають уваги на та-кі речі, це означає, що публіка і є першо-причиною. Якщо канал не патріотичний, а люди його дивляться і не саботують, це говорить про те, що люди у нас слабкі. На Заході України скасовуються концерти патріотів, а люди йдуть на концерти непатріотів. Я вже не кажу про Схід... Значить, люди дозволяють їздити собі по мізках.

— Це де таке?

— Скрізь, по всіх містах Західної України. Як говорить статистика, зали заповнені вщент лише на концертах ро-сійськомовних артистів. На україномовних дуже мало людей ходить.

— Дехто з митців сьогодні висловлює думку, що події на Донбасі та в Криму стали можливими через відсутність у буремних регіонах української культури. Ви згодні з цим?

— Культура — це душа й енергетика нації. Якщо аура покидає людське тіло, то органи починають хворіти і, зрештою, помирають. Те саме відбувається в Україні, але хвороби даються людям як сигнал, що вони щось роблять неправильно. Якщо ми станемо активними, зрозуміємо причини, ми вилікуємося, якщо ні — хвороба набуде хронічного стану.

— Яку долю Криму ви передбачаєте? Чи є шлях назад в Україну?

— Я відчуваю, що українське суспільство не має бажання повертати Крим, тому що українці ображені на кримчан. Відчувається навіть деяке злорадство, що в Криму нема світла і все погано. Це прикра річ. Поки я не бачу реального діяча, готового повертати українські території. Скоріше за все, Крим буде автономним і буде тісно співпрацювати з Україною. З Росією він не буде 100%, бо і Росії не буде.

— Чи можете оцінити, який з українських президентів був найприхильніший до українського митця?

— Безумовно, Ющенко найбільше опі-кувався культурою. Але він розвивав не стільки музичний напрямок, а, скоріше, живопис та історичні пам’ятки. А щодо міністерства культури — у нас завжди була, радше, його імітація.

— Стежите за успіхами нинішнього міністра?

— Час від часу... Кириленко навіть приходив на «Країну мрій». Це з його ініціативи ми разом із керівництвом музею «Пирогово» перенесли туди фестиваль. Але і за цей майданчик треба платити чималі кошти. Мало того, що ми не маємо коштів від держави, ми ще маємо платити державі з власної кишені. Це — злочин.

— Як проходить фестиваль «Країна мрій» в такі складні кризові часи? Хто зі спонсорів вам допомагає?

— 12 років ми робили фестиваль за спонсорські гроші, але кожного року бюджети зменшувалися в геометричній прогресії. Сьогодні ми компенсуємо відсутність грошей своєю фаховістю і популярністю, тому фестиваль досі живий. Зараз спонсори зникли як клас, і ми навіть думали відмовитися від проведення різдвяної «Країни мрій».

— Скільки зазвичай потрібно коштів на проведення фестивалю такого рівня?

— Сотні тисяч доларів. Раніше фестиваль був безкоштовний для людей, потім квитки коштували 20—50 гривень. Коли ми, наприклад, проводили фестиваль цього року, вартість була близько 200 гривень, і це не покривало всіх витрат. Більше того, на мене накинулися люди, що я їх грабую. Але вони мали 40 сцен і топових артистів зі всієї України. На жаль, не всі це цінують. Люди готові платити за «кокошник» Олі Полякової, а не за українську музику. Українські митці здатні запропонувати якісні заходи, але публіки не вистачає, ринку нема! Мені можуть заперечити, що середньостатистичний слухач не має коштів, але на низькосортну продукцію гроші знаходяться…

— Ви часто буваєте на Сході. Розкажіть про ваші поїздки.

— Напередодні свята Миколая ми були на прекрасній акції, яку організували харківські волонтери, де допомагали дітям-сиротам, чиї батьки загинули в АТО. Я спілкувався з фронтовиками-«айдарівцями», і вони розказували, як держава вставляє палиці в колеса, як важко оформити документи чи переказати фінансову допомогу. Я дізнався про ситуацію, коли батьки з реєстрацією на окупованих територіях не можуть отримати допомогу для дітей від держави, тому що оформлення документів просто блокується.

— З російськими колегами контакти підтримуєте?

— Майже не спілкуюсь. З Макаревичем спілкувався півроку тому. Світла і смілива людина, але все одно — росіянин. У нього досі існує уявлення, що ми — єдиний народ. Спілкувався також з найкращою частиною російського сус-пільства — «Квартет І», тим паче вони з Одеси. І вони також абсолютно не усвідомлюють ситуації. Їм розказують, що у нас хунта, вони просто не знають про сотні українців, які сидять у російських в’язницях. Вони не знають про Савченко і Сенцова.

— На вашу думку, навіщо творчим людям політика?

— Щоб заробити гроші. В політиці — одні вовки, там дуже важко конкурувати. Треба бути високим фахівцем у політиці, а артистів просто витісняють звідти. Верховна Рада — не територія артистів.

— Як ви ставитеся до виступів артистів на підтримку тих чи інших політиків?

— Це — теж заробіток. От і все.

— Якою ви бачите роль музикантів у сьогоднішній ситуації в країні? Що вони можуть і мають робити?

— Гарну музику. Музиканти роблять музику і стають популярними. Після цього людина починає мати якусь соціальну вагу і користується своїм іменем задля досягнення певних цілей. Або її ім’ям користуються політики.

— Як ви ставитеся до ініціативи скасувати державні звання артистам?

— Якщо валюта девальвувала і нічого не коштує, її треба ліквідувати і зробити нову, яка матиме цінність. Сьогоднішні звання не мають ніякої цінності. Тому їх треба скасувати.

— Розкажіть про плани «ВВ» на 2016 рік. Він особливий для гурту.

— У 2016-у ми будемо святкувати

30-ліття гурту. Ми вже активно готуємося до концертів. Буде великий київський концерт у Палаці спорту 10 березня. Потім поїдемо з туром в Америку, Канаду, низку європейських країн. Я хочу створити нову концертну програму і трохи змінити формат. Ми нещодавно проїхалися містами України з туром, який називався «ВВ-Електро». Ми поєднали нашу рок-музику з електронікою, і наші пісні отримали нове звучання. Думаю, це цікаво, і ми будемо в цьому напрямку рухатися.

Оксана ЛОЙ.