№ 1-2 (21678-21679) п‘ятниця 1 січня 2016 року

Успіхи наших спортсменів стали однією з небагатьох розрад для українців у важкий час боротьби проти агресії Російської Федерації. А ще вони — символ боротьби України за свою незалежність.

У 2015-у нас радували не тільки на боксерських рингах, фехтувальних доріжках або шахових дошках. Особливо успішним, як це не дивно, рік видався для футболістів. Це тим приємніше, що вітчизняний футбол переживає сьогодні період глибокого занепаду.

Як ви уже знаєте, 2016-й за східним календарем — рік Вогненної Мавпи. Астрологи застерігають: ця весела, невгамовна істота не дасть нудьгувати нікому — характер тварини-покровительки року неодмінно позначиться і на загальному перебігу подій, і на долі кожної людини.

Зорі радять у 2016-у слід якомога більше часу приділяти собі, сім’ї, налагодженню хороших взаємин з колегами на роботі, а також піклуватися про здоров’я. Не варто забувати й про саморозвиток: читати, дивитися пізнавальні передачі, спілкуватися з розумними людьми. А ще астрологи обіцяють: якщо цьогоріч ви поставите собі мету, то обов’язково її досягнете, бо Мавпі подобаються наполегливі та енергійні.

Всесвітній клуб одеситів передав у дар бібліотекам міста близько 300 книг сучасних авторів.

Напередодні Нового року фонди одеських книгозбірень поповнилися новими виданнями творів Михайла Жванецького, Юрія Михайлика, Михайла Ландера, Олександра Лозовського, Юхима Ярошевського та інших письменників.

Досліджуючи прізвище Коваль (див. «Чорноморські новини» за 19 грудня 2015 року), часто-густо зустрічав побіля нього слово «клепач» (Коваль клепле, поки тепле). Воно виступало і як синонім до слова «коваль», і як самостійне, дивуючи красою своєї багатозначності та звучання.

Занурившись в історію цього «музичного» слова, згадав, що у нашому місті мешкає Валентина Григо-рівна Клепач, яку я добре знав по спільній роботі. Невеличка на зріст, з розумною і красивою голівкою, моторна та професійна, вона була всюдисущою, коли приїздила у справах на тваринницькі ферми. Її знання та фахове вміння дуже поважали селяни, до яких вона завжди ставилася по-товариськи, але вимогливо. Я тоді ще звернув увагу на її не звичне для нашого краю прізвище. Але той час був не до ономастичних пошуків.

Пропонуємо вашій увазі статтю учениць 11-го класу одеської ЗОШ № 39, написану на основі наукової роботи однієї з них, Юлії Подпалової, у рамках МАН (Малої академії наук) Приморського району «Невідомі сторінки боротьби ОУН—УПА за Українську Соборну Державу» (науковий керівник — учителька історії Ж.В. Харківська), котра посіла третє місце. Під час захисту 1 грудня 2015 року Ю. Подпалова впевнено відповіла на численні запитання членів комісії, виявивши глибоку зацікавленість темою. Ця зацікавленість виникла невипадково. Адже в Одесі до С. Бандери ставляться здебільшого байдуже або зневажливо. Вирішила сама розібратися, де правда.

Сьогодні, коли йде прихована (гібридна) війна на Донбасі, а Крим захоплений Росією, ім’я Степана Бандери опинилося в епіцентрі полі-тичної боротьби за Україну, а його постать сприймається як символ нашого визвольного руху. Визнання ідей С. Бандери — свідчення зрілості держави Україна, що сама вирішує, яких героїв їй шанувати і яке майбутнє будувати.

Члени ОУН (революційної) стали називати себе бандерівцями після Варшавського процесу над 12 побратимами у травні—червні 1936 року. Польський суд покарав їх за причетність до вбивства міністра внутрішніх справ Б. Перацького. На процесі були кореспонденти з багатьох країн світу. Із виступів 26-літнього лідера оунівців Степана Бандери та його однодумців, котрі, всупереч забороні, говорили українською мовою, присутні дізналися про геноцид проти українців на землях, окупованих Польщею. Факти про боротьбу ОУН та мужня поведінка Бандери, який задавав тон іншим націоналі-стам, через пресу набули розголосу на весь світ. Відтоді ім’я Степана Бандери стало символом безком-промісної боротьби проти національного поневолення.

У період Другої світової війни бандерівці вели нерівну боротьбу проти польських, німецьких і більшовицьких окупантів на своїй землі. А коли була створена Українська повстанська армія, її називали бандерівською, хоч головнокомандуючим був Роман Шухевич (Тарас Чупринка), а сам провідник відбував ув’язнення у німецькому концтаборі Заксенхаузен. Оскільки бандерівський рух спрямовувався проти імперських інтересів Росії, до того ж був ефективним, добре організованим, спирався на масову підтримку місцевого населення, то радянський агітпроп вів велику роботу з його демонізації, тобто очорнення. Визнати право України на самостійність Москва не могла, бо це призвело б до перегляду власної історії та кордонів. Як влучно зазначив І. Лосєв у популярній статті «Феномен бандерофобии в русском сознании», щодо оунівців у свідомості росіян формувалася модель найгірших рис українця «як живе втілення «поганої України», на відміну від ідеалу хорошої України-Малоросії, котра перебуває під повним політичним і духовним контролем Москви».

Перший крок до включення регіону в український літературний контекст

Будь-яка українська влада ніколи не потягнеться до поступу, якщо її до цього не змусять громадяни. Ще одним підтвердженням такого постулату стали «Бесарабські діалоги» — комплекс заходів, проведених у 2015 році за участі відомих письменників і молодих авторів в Одесі та в південній частині області, що зветься Бессарабією. Одним з основних натхненників й ініціаторів проекту став відомий український письменник Андрій Курков, який і проштовхнув ідею через Міністерство культури, отримавши фінансування на її втілення.

Мета «Бесарабських діалогів» — шляхетна й необхідна. Якби українська держава не тупцювала і не пробуксовувала на місці, то, напевно, почала б її здійснювати ще з початку 1990-х років. Адже налагодження діалогу між різними регі-онами великої понівеченої колоніалізмом, тоталітаризмом та геноцидом країни — не одноденний процес. Причому там, де не мають сили історичні аргументи, через значну заідеологізованість, і де ні на що не здатна політична воля, саме мистецтво, й література зокрема, сприяє консолідації та виробленню спільного напрямку розвитку.

У Комінтернівському в день святого Миколая на базі храму Святої Великомфучениці Варвари відкрився Самоорганізуючий навчальний простір — СОНП. Відтепер сільські діти зможуть абсолютно безкоштовно вивчати ази програмування, спілкуватися з відомими тренерами різних навчальних проектів з усього світу й обмінюватися отриманою інформацією зі своїми однолітками.

За основу для нового Самоорганізуючого навчального простору розробники проекту взяли досвід британського програміста Сугата Мітра, професора Ньюкаслського університету. Уперше цю ідею він випробував у 1999 році в Індії. Експеримент під назвою «Діра в стіні» полягав у тому, що в одній з хрущоб Нью-Делі в стіну вмонтували комп’ютер, підключений до інтернету. Зйомки прихованою камерою показали, що місцеві діти без будь-якої підготовки і допомоги дорослих навчилися ним користуватися. Обговорюючи одне з одним усе незрозуміле, вони освоїли пошукові системи, вивчили ази англійської мови, навчилися грати в електронні ігри і стали частими користувачами наукових сайтів. У результаті їхні оцінки в школі помітно покращилися. Відтоді в Індії, Камбоджі й деяких африканських країнах встановлено вже кілька сотень таких «суспільних» комп’ютерів.

На святого Миколая, прокидаючись вранці, кожна дитина з трепетом заглядає під подушку: що поклав туди чарівник?

У вівторок, 22 грудня, центр практикуючих психологів-волонтерів (за сприяння одеського «Козак-центру») провів у санаторії «Куяльник» для дітей-переселенців яскраве передноворічне дійство.

23 грудня на Соборній площі львівські пластуни офіційно передали «Вогонь миру», запалений у місті народження Ісуса Христа — Вифлеємі, одеситам.

Традиція передачі «Вогню миру» через молодіжні організації скаутів існує з 1986 року. Започаткувала її австрійська телерадіокомпанія ORF. Відтоді її представники спільно зі скаутами щорічно перед Різдвом привозять вогонь з Вифлеєма до Австрії, звідки він подорожує всіма країнами Європи. В Україну вже п’ятнадцятий рік поспіль його привозить молодіжна скаутська організація «Пласт».

Ось такі думки з нагоди Різдва Христового, як християнина більш-менш задовільного стану, такого, який відносно регулярно відвідує відправи в одній чи другій з християнських церков, користується святими тайнами, хоча до мінімуму вказаного церквами, додержується всіх Божих заповідей у відносному режимі, часто тримає піст і жертвує на різні церковні цілі.

Ціле своє життя, тобто до 1991 року, я строго дотримувався і навіть активно обороняв позицію конечності держатися нашого церковного Старого юліанського календаря, хоча з огляду на географічне положення у даний час відзначав і ці, і ті свята, з мотиву, головно, що більшість наших земляків перебували у стані поневоленому, де були неспроможними вирішувати власну долю, а тому важливим було для духовного єднання та солідарності всім українським християнам у світі разом святкувати релігійні свята, зокрема Різдво і Воскресіння Христове.

Українська традиція — це те, що передається з покоління до покоління, забезпечує спадковість духовного та матеріального існування.

Без традиції немає цілісності національного життя. Нація без традиції не існує як єдиний соціальний організм, не може виступати суб’єктом історичного процесу, впливати на долю суспільства та держави.

Живемо — мов співаємо,
Як слів не пам’ятаємо,
Сумна картина ця:
початок пісні знаємо —
Не знаємо кінця, —

писав гуморист Василь Василашко і був правий. І все ж ми зробимо спробу прогнозу.

За період часу майже в сто літ роки Мавпи траплялися вісім разів: у 1920, 1932, 1944, 1956, 1968, 1980, 1992 та 2004 роках. Ґрунтуючись на подіях, які тоді відбулися, та на загальній суспільній атмосфері тих років, можна зробити якісь прогнози про перебіг нового 2016-го.

«Чи хочуть українці вступу до НАТО?» — таке дослідження провели фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно із соціологічною службою Центру Разумкова в період з 14 по 22 листопада 2015 року в усіх регіонах України за винятком Криму та окупованих територій Донецької і Луганської областей. Опитано 2009 респондентів віком від 18 років. Теоретична похибка вибірки — 2,3%.

Для порівняння наводяться дані опитувань, які були проведені у різні роки фондом «Демініціативи» ім. Ілька Кучеріва разом зі своїми партнерами — Київським міжнародним інститутом соціології, Центром Разумкова, фірмою «Ukrainian Sociology service».

Для тих, кому подобаються не затишні домашні гостини, а святкування у гамірній юрбі, у новорічні та різдвяні дні в Одесі пройде низка розважальних заходів.

Так, 31 грудня з 19.00 на Думській розпочнеться зустріч Нового року: спочатку — дитяча програма, а о 21.00 стартує святковий концерт, який триватиме до 3-ї ночі першої доби 2016-го.

Минуло вже сім років після викрадення та п’ять років перебування в Національному науково-дослідному реставраційному центрі України (ННДРЦУ) знаменитого полотна Мікеланджело Мерізі да Караваджо «Взяття Христа під варту, або Поцілунок Іуди» (1598) із Одеського музею західного і східного мистецтва (ОМЗСМ).

Сьогодні, коли після проведених ремонтних робіт відновлюється повноцінно експозиція музею, долею цієї картини вкотре зацікавилася громадськість. На якому етапі процес реставрації і коли ж одесити та гості міста знову побачать цей твір в італійському залі?

Рік 2015-й добіг кінця. Чим ми його запам’я-таємо? Українці, нарешті, із запізненням у два десятиліття, зробили дві важливі речі, без яких не може бути руху вперед. 9 квітня Верховна Рада ухвалила пакет законів про декомунізацію, а саме: «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у XX столітті», «Про увічнення перемоги над нацизмом в Другій світовій війні 1939—1945», «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917—1991 років», «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режимів та заборону пропаганди їхньої символіки». А 16 грудня окружний адміністративний суд Києва задовольнив у повному обсязі позов Міністерства юстиції, заборонивши діяльність Комуністичної партії України.

У часи радянські Ленін був більше, ніж божеством. До пам’ятників «живішому за всіх живих» покладали квіти, перед ними проходили помпезні паради, приймали у піонери та комсомольці і навіть робили весільні фото ідейні молодята. Але все пливе, все минає, і 22 квітня 1990 року два українські патріоти — Микола Бердник та Андрій Духовников — принесли під монумент вождю у Києві вінок з… колючого дроту. Хлопців кинули до в’язниці «за осквернення пам’ятника».

Одеська міська рада зробить уже четверту спробу розглянути питання про визнання Росії країною-агресором. Чи приймати таке рішення, депутати обговорюватимуть на сесії 3 лютого.

Згоди на розгляд питання від одеського мера домоглися місцеві патріотичні організації, які вийшли з пікетом під стіни міськради і простояли там кілька годин, — «Правого сектору», «Азову», «Сокола», «Самооборони Майдану Одеси», «Автомайдану Одеса», «Ради громадської безпеки» та інших.

За словами активістів, усі великі міста України і навіть деякі райони нашої області вже давно визнали Росію агресором, зволікає лише Одеса. Їхня вимога була проста: до Нового року питання щодо визнання Росії країною-агресором розглянути на позачерговій сесії, де це питання буде єдиним у порядку денному — щоб вистачило на нього часу.

Перший тиждень нового року — суцільні канікули. На дверях Верховної Ради можна вішати табличку «Пішли на базу. Повернемося 22 січня». Але політики, а законодавці — геть-чисто політики, працюють не тільки в залі під куполом або в приміщеннях парламентських комітетів. Важлива частина служби обранців народу — представляти свої досягнення. І, звісно ж, промахи конкурентів.

Погана погода краща, ніж ніяка

Телевізор у кінці року ледь не луснув від міркувань частини народних депутатів, який жахливий бюджет Верховна Рада схвалила в ніч перед Різдвом (з 24 на 25 грудня). При цьому серед критиків було чимало тих, хто за бюджет проголосував. Захисники схваленого документа теж не дрімали. До виборців необхідно було донести думку, що погана погода краща, ніж ніяка, а без прийнятого до нового року бюджету з нами перестав би спілкуватися Міжнародний валютний фонд, гривня завалилася б, а з прилавків магазинів зникли б сіль, мило, сірники.