№ 102-103 (21674-21675) субота 19 грудня 2015 року

Тиждень почався зі скандалу в присутності та за участю вищого політичного керівництва країни. Назвати політикою те, що 14 грудня відбулося на засіданні Національної ради реформ України з першого погляду складно, але наша політика така, як є. Іншої не буде.

За рамкою
картини

Свара міністра внутрішніх справ Арсена Авакова та голови Одеської обласної державної адміністрації Міхеіла Саакашвілі за формою і по суті була схожа на сутичку водіїв після ДТП. Коли головним аргументом кожного є питання: «Ти хто такий?».

Відео інциденту опубліковане в мережі, мільйони громадян можуть ознайомитися з показовою виставою, однак картинка скоріше приховує, ніж прояснює природу конфлікту. Який не зводиться до з’ясування, хто у кого скільки вкрав або хто «на якій схемі сидить», а зачіпає одну з проблем управління — розподіл повноважень влади. Не тих, що закріплені в Конституції України, а реальних.

В ефірі національних телерадіоканалів стрімко падає відсоток вживання української мови. Держкомтелерадіо, на «гарячу» телефонну лінію якого надходять численні звернення громадян з цього приводу, стурбований такою ситуацією. Тенденцію до зменшення вживання української мови, з приводу чого висловлюють занепокоєння люди, підтвердив і моніторинг ефіру десяти найбільших загальноукраїнських комерційних телеканалів, проведений громадянським рухом «Відсіч».

Як повідомляє прес-служба Держкомтелерадіо, за результатами моніторингу, частка української мови у вітчизняному телевізійному ефірі 7.11.2015 (день проведення моніторингу) становила 23 відсотки, тоді як у червні вона складала 28 відсотків. Тобто за 5 місяців ця частка зменшилася на 5 відсотків.

25 травня 2015-го переможцем президентських виборів у Польщі став 42-річний юрист Анджей Дуда, представник консервативної партії «Право і Справедливість». Через два дні президент України Петро Порошенко прибув до Варшави на фінальний матч футбольних клубів «Дніпро» — «Севілья», тобто з приватним візитом. Дуда з Порошенком тоді не зустрілися. Зауважу, що в той час Анджей Дуда навіть не встиг скласти присягу президента.

Тодішні новини в Польщі та Україні виходили мало не під рубрикою «Пропало все!». Новообраний президент Польщі Анджей Дуда мав шанс зу-стрітися з президентом України Петром Порошенком на фінальному матчі Кубка Європи у Варшаві між «Дніпром» та «Севільєю». «І він той шанс змарнував», — констатувала польська Gazeta Wyborcza. Інші видання рясніли заголовками на зразок: «Польська преса критикує Дуду через скасування зустрічі з Порошенком» або «Анджей Дуда скасував зустріч з Порошенком».

Пишу фактично на цю тему не перший раз. Цим разом спонукала мене взятися до цієї справи публічна російськомовна сутичка Авакова з Саакашвілі на формальних нарадах у присутності Президента який зреагував теж по-російськи, а також наближення Нового року з новими надіями та нагоду для нових обітниць і недавнє прочитання наукової праці, цим разом не українця, який, на диво, далеко краще, здається, розуміє важливість української мови, чим деякі українці, між ними — і мої близькі друзі та інституції й особи, які проголошують своїм інтересом добро української нації.

Пишу це не тільки для моїх українських друзів з України, які проживають тут і там, але також членам Адміністрації Президента України, КМУ, Верховної Ради України, дипломатичного корпусу України, російськомовним бійцям АТО та навіть тим працівникам чи службовцям комерційних заводів у Києві чи в Харкові, куди я інколи, а то і часто заходжу для вигоди, а наша зустріч кінчається гострою дискусією. Пишу не тільки для критики, але з новорічною надією, що вони врешті зрозуміють значення української мови.

Новина про те, що в конкурсі на заміщення посади директора департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації перемогла переселенка із Луганська Галина Пономарьова, розлетілася по Фейсбуку раніше, аніж сама переможниця дізналася про свій успіх. Громадські активісти вітали одне одного, не без підстав вважаючи відкриті конкурси на заміщення посад однією з перемог нової команди Міхеіла Саакашвілі. Адже таким чином до влади приходять нові люди, які можуть дати нове дихання всій системі державної служби.

Галина Пономарьова — кандидат економічних наук, доцент і волонтерка. Із 1996-го й дотепер викладала в Інституті економіки та управління Східноукраїнського державного університету ім. Володимира Даля (Луганськ), евакуйованого до Сєверодонецька, останнім часом — дистанційно. Впродовж 12 років очолювала кафедру міжнародної економіки. У червні 2014-го, коли залишатися в Луганську стало небезпечним для життя, взявши сина-підлітка, переїхала до Одеси.

У середу, 16 грудня, відбулася чергова сесія нещодавно обраної Одеської міської ради. І хоч депутатський корпус дещо оновився, стратегічна лінія поведінки і політичні пріоритети більшості залишилися старими.

Нинішні обранці, як і їхні попередники, не включили до порядку денного засідання питання про визнання Російської Федерації державою-агресором, а також відмовилися розглядати питання про відзначення 600-річчя з часу першої письмової згадки про наше місто.

Зізнаюсь чесно: редактор запропонував мені написати у ці, передноворічні, дні про щось світле, радісне, святкове. Засумнівалась: святкове й радісне у наш тривожний і безрадісний час?! Але згоду дала. А от що з того вийшло — судіть самі.

Бо я знову і знову про те, що безугаву болить мені і мільйонам співвітчизників — про тебе, Ваша Світлість, Ваша Величність і Вічність, рідна Україно! Ти наша одвічна любов, а водночас і велика загадка. Чому, скажи, такий пра-цьовитий, талановитий і волелюбний народ досі не вибився в люди, як інші європейські народи? Чому ти, географічне серце Європи, досі не входиш у її велику сім’ю, а на своїй, Богом даній землі ніби со-ром’язливо тулишся десь на краєчку чужого, а не свого гнізда?

Роки незалежности України свідчать, що в Україні нема балансу влади. І це викликано недоробкою Основного Закону України. Давно відомо, що риба гниє з голови. А головою в державі є її Конституція.

Як показала історія незалежности всіх постсовєтських республік, президенти цих республік, виховані сталінськими самодержавними нормами, прагнуть бути одноосібними правителями республік. Вони просто не знають, що таке демократичний спосіб життя. Копіюючи конституції західніх держав, ці республіки роблять помилку. Постсовєтські республіки потребують конституцій, відмінних від західніх. А саме в балансі влади. Не можна давати президентам можливости запроваджувати диктатуру.

Кремль запускає другу нитку енергомосту до Криму. Вкупі з рішенням Києва відновити електропостачання на півострів це виглядає як програш ідеї енергоблокади. Хоча в цій ситуації не варто поспішати з висновками.

Скептики говорять про те, що головна мета енергоблокади — звільнення політв’язнів — не була досягнута. Хоча треба відразу сказати: ця мета від початку була недосяжною. Подібні рішення ухвалюються не в Сімферополі, а в Кремлі, мешканці якого ніколи не йдуть на компроміс у ситуації прямого і публічного тиску. І якщо хтось і вірив у те, що енергоблокада може стати причиною припинення кримі-нальних справ, то такій людині явно варто зняти рожеві окуляри.

Болючий спомин

…За колючим дротом стояли босі, роздягнені жінки, діти, літні люди. Одні ще схлипували від горя, а інші, виплакавши всю свою тугу, безнадійно дивилися у враз спустошений світ і з жахом думали: «А що буде далі?» Заточені у неволю, вони знемагали від голоду і спраги.

По другий бік огорожі групкою зібралися ті, хто поки що уникнув гіркої долі. Небайдужі, співчутливі до чужої біди, вони крадькома намагалися закинути нещасним якийсь вузлик з харчем.

Спогади про дворічні студії… двадцять років по тому

Рік, що минає, був для Одеси багатий на ювілеї. Нещодавно група одеських митців, членів Національної спілки художників України нагадала про ще одну круглу і знакову дату — 20-ліття виникнення Одеської міжнародної академії мистецтв ім. Леонардо да Вінчі (ОМАМ). З цієї нагоди у виставковій залі спілки розгорнуто експозицію творів викладачів та учнів ОМАМ.

Академія європейського зразка існувала в Одесі у період 1995—1996 років. Більшість не посвячених навіть не чули про це явище. Про навчання окремих членів одеського відділення НСХУ у цьому за-кладі ви також не знайдете згадки в останньому довіднику організації. У перші роки незалежності на хвилі загальної ейфорії і завищених сподівань ситуативно об’єдналися інтереси ідеалістично налаштованої творчої інтелігенції і представників бізнесу. Створення академії виразно продемонструвало євроцентристську орієнтацію одеської інтелігенції. Своїм девізом вони обрали вислів Леонардо да Вінчі: «Теорія без практики мертва, а практика без теорії — сліпа».

Помилково вважати, що події останніх двох років та зовнішня агресія зробили Україну згуртованішою і національно міцнішою державою. Роздерта протиріччями Україна в своїх устремліннях досі нагадує лебедя, рака і щуку. Кількасотрічна русифікація залишила по собі незагоєну рану, яка продовжує послаблювати український організм отруйними для нього ін’єкціями.

Насамперед каменем спотикання є питання мови. Мова, яка в часи імперій формувала кордони України, в часи незалежности в силу різних причин втрачає свої позиції. Мова, яка для будь-якої нації є цементуючим чинником, для частини громадян України досі є елементом «насильницької українізації». Дивно те, що про «насильницьку українізацію» говорять люди, котрі називають себе не просто громадянами України, а українцями. Важко уявити німця, який би волав про насильницьку германізацію чи росіянина з насильницькою русифікацією. Тому саме час нагадати слова Володимира Даля: «Ні прозвання, ні віросповідання, ні сама кров предків не робить людину належністю до тієї чи іншої народности… Хто якою мовою думає, той до того народу й належить». Тож ані антипутінізм, ані словесна любов до України, ані вишиванка, ані волонтерська допомога українським воякам, ані навіть боротьба на фронті чи будь-що інше не робить людину українцем, а лише мова, якою вона думає і говорить. Можна бути й патріотом Шотландії, але не бути від того шотландцем. Цим керуються будь-де у світі. І в Росії також. Можна закидати московитському керманичу що завгодно, але не можна відмовити йому у певній рації, за якою носія російської мови він називає росіянином. І не важливо, за Далем, ким були твої предки, якою мовою говорили вони, важливо те, якою мовою говориш і думаєш ти сьогодні.

Одеська парафія Святого апостола Андрія Первозванного Української греко-католицької церкви відзначила десятиліття свого храму.

Відкриваючи десять років тому цю маленьку церковцю у звичайному житловому будинку по вул. Гімназичній, 22/24, блаженніший Любомир (Гузар) назвав її молільнею, хоч, можливо, хотів сказати по-галицьки: божниця. Так чи інак, але для парафіян це було великим святом: вони отримали свій власний Дім Божий.

Поспішайте творити добро! Ці слова мають бути дороговказом для кожного, навіть у наші надзвичайно прагматичні часи. А найкращий приклад для наслідування — Микола Чудотворець, який, власне, так і чинив упродовж усього свого життя.

Уже п’ятий рік поспіль Одеська національна книжкова скарбниця до Дня cвятого Миколая спільно з комунальною установою «Міський центр гуманітарної допомоги, інформаційного та господарчого забезпечення» департаменту праці міськради проводить низку заходів для дітей із малозабезпечених родин.

Маленьких одеситів з малозабезпечених родин привітали з новорічними святами німецькі волонтери. Благодійний фонд «Круглий стіл» із Франкфурта предав нашому місту 16 тисяч подарункових наборів — для хлопчиків і дівчаток різного віку.

У час Новоріччя свята хочеться кожному. Особливо — якщо ти маленький. Але не в усіх родинах є змога порадувати свою малечу гостинцями. У цьому останні шість років малозабезпеченим родинам допомагають німці. Волонтери БФ «Круглий стіл» передають зі своєї батьківщини різноманітні подарункові набори: канцелярію, іграшки, одяг (в’язані шапочки, шарфики, рукавички, кофтинки тощо), солодощі і навіть книги та диски з мультиками. Все запаковано в адресні коробки з підписами: вказано, для хлопчика це чи дівчинки і приблизний вік.

Про потребу такого музею уперше зайшла мова на найвищому державному рівні місяців, може, вісім чи дев’ять тому. Йшлося про те, що музей такий давно на часі й що він має бути не лише в столиці, а й в інших містах. І це дуже слушно. Дійшли, нарешті, і до цього. Хоча в суспільстві, як часто у нас буває, про це почали говорити значно раніше — потреба, отже, давно назріла.

А між тим, в Одесі такий музей не треба й створювати — він є. І то вже давно. Та тільки ніхто про нього не знає. І не хочуть знати. Хоча треба лише надати йому відповідного статусу, щоби було якесь фінансування, впорядкувати у відповідності з сучасними вимогами до музейної справи, а найголовніше — перенести в інше, більш престижне та приступне місце, бажано в центральній частині міста, як і належить такому музеєві. І щоб з вивіскою на вулицю, а не в тісний двір. Але на те потрібна, як мовиться, політична воля. Цього поки що не видно…

19 грудня — 185 років від дня народження Данила Мордовця (1830—1905), українського письменника та історика

Цей письменник, гідний нащадок українського козацького роду, заслужив, щоб наш народ згадував про нього вдячним і добрим словом. Його перу належать чимало романів і повістей на теми з української історії та українського життя ХІХ століття. Він був першим перекладачем творів Миколи Гоголя українською мовою, один з небагатьох, хто наважився писати про постать Івана Мазепи (роман «Цар і гетьман»), залишив гарні спогади про Тараса Шевченка, був оборонцем українського слова та українського театру...

Данило Лукич Мордовець (Мордовцев) народився 19 грудня 1830 року в слободі Данилівка, тепер селище міського типу Волгоградської області.

19 грудня — 95 років від дня народження Миколи Руденка (1920 — 2004), письменника, філософа, правозахисника

У Миколи Руденка була типова для партійного письменника радянської доби біографія. Народився 19 грудня 1920 ро-ку в селі Юр’ївці на Луганщині у шахтарській родині. У шестилітньому віці став напівсиротою: в аварії на шахті загинув батько. Тож виростав у злиднях із сестрою і матір’ю, яка отримувала мізерну пенсію за загиблого чоловіка.

1939-го Микола успішно закінчив десятирічку, а батькові друзі прийняли здібного юнака кандидатом у члени ВКП(б) і з шахтарською путівкою відправили на навчання до Київського університету. Проте здобути вищу освіту на філологічному факультеті хлопцеві не пощастило — у жовтні того ж року його призвали до армії. Потім були воєнні випробування, служба  політ-руком, тяжке поранення (розривною кулею в крижі), лікування у фронтових шпиталях. Лікарі вважали його безнадійним, але, на щастя, помилилися. Здобувши в дитинстві шахтарський гарт, він пересилив недугу...

З дитинства пам’ятаю казочку про Івасика-Телесика. Серед усіх почутих тоді від любої матусі казок ця була для мене чи ненайулюбленішою. Після Котигорошка. Чому після Котигорошка? А все через отого нерозбірливого коваля, який допоміг Зміючці підробити голос любої матінки Телесика, щоби дістатися до нього і з’їсти. А у казці про Котигорошка навпаки — кує хлопчині непереможну богатирську булаву проти злого Змія.

Цей страх перед доброзлими можливостями коваля я довго не міг здолать у собі, і коли мати доходила до моменту, де Зміючка зустрічається з ковалем, я просив її не розказувати далі, бо мені здавалося, що якщо я хоч на хвильку замружу оченята, той коваль підробить голос моєї мами і я не впізнаю її. І все ж переконав себе, що такого ніколи не станеться, бо підробити голос матері не зможе жоден коваль у світі. З цією думкою засинав, тримаючи біля свого серця мамину теплу руку.

У минулі вихідні в Тернополі відбувся XXIII чемпіонат України з бойового гопака, приурочений до Дня Збройних сил.

Учасниками змагань, які проходили у фізично-оздоровчому комплексі Тернопільського національного економічного університету, були призери та переможці обласних і регіональних турнірів з бойового гопака. Війтом чемпіонату був засновник бойового гопака Володимир Степанович Пилат.

Пропоную редакції моєї улюбленої газети надрукувати вірш учня Маріїнської гімназії Одеси Антона Драннікова. Він — з сім’ї вимушених переселенців, виріс у Донецьку. Володіє однаково як російською, так і українською мовами. Багато працює над собою, вдосконалюючи знання світового мистецтва та власну образну систему. Все, про що написав у поезії, пережив, але вірить у щасливе майбутнє України.

Аліна ПЛЯЧЕНКО.

М. Скорику

Знову крики болю, знову ріки крові...
Та невже ж все пекло проти нас у змові?
І чому так легко продаються душі —
В роздріб, за безцінок, як забиті туші?..

Одинадцять орлів, вилучених нещодавно з ініціативи активістів громадського корпусу «Азов» у вуличних фотографів, що вели свою діяльність на Приморському бульварі, можуть, за рішенням суду, повернути «господарям». Таку заяву зробив директор Одеського зоопарку Ігор Бєляков, де зараз тимчасово перебувають, у досить важкому стані, врятовані бранці — червонокнижні орлани білохвості та орли-могильники.

Усе трапилося, як завжди, — через байдужість людей: як експлуататорів тварин і птахів, так і тих, хто з нещасними фотографується. Орлів, яким природою закладено жити на волі, жадібні до легкої наживи нелюди (бо інакше таких і не назвеш), примусили позувати перед об’єктивом за гроші. Аби були податливі любителям фотографуватися з чимось незвичним, птахам обрізали кігті і майже не годували — недоїдання зробило їх кволими і слухняними (іноді застосовують і різні медичні препарати).

Одесити розуміють, що якщо айсберги так швидко тануть і вода в морі, як застерігають учені, підніметься через 5—10 років на один метр, то всі будинки в низині будуть підтоплені. А це передусім наші Пересип і Лузанівка.

Відтак хочеться знати: яких заходів планує вжити наша влада, щоб зробити свій внесок у зупинення потепління, зменшити шкідливі викиди в атмосферу.

Темі медичного та соціального супроводу осіб, які страждають на орфанні (рідкісні) захворювання, був присвячений «круглий стіл», у роботі якого взяли участь радник голови облдержадміністрації Марія Гайдар, директор департаменту охорони здоров’я та соціального захисту населення ОДА Тетяна Ляпчук, представники громадських і пацієнтських органі-зацій Одещини, медики.

Орфанні захворювання в більшості випадків мають генетичну природу, зустрічаються в Україні з частотою 1:2000 і вимагають постійного та безперервного лікування. Перелік рідкісних недуг включає 171 нозологію. Кожна з них призводить до інвалідності людини. Більшість орфанних хворих — діти.

Державна екологічна інспекція в Одеській області повідомляє, що в період підготовки до Нового року та в післяноворічний період передбачене проведення низки заходів з посилення контролю за охороною лісів від незаконних рубок і за дотриманням вимог законодавства при заготівлі та реалізації хвойних насаджень у місцях продажу.

Так, задля попередження незаконного видобування хвойних насаджень на всій території області і в Одесі створені групи із залученням державних інспекторів охорони навколишнього природного середовища, представників органів внутрішніх справ, громадських органі-зацій та засобів масової інформації.

Полонянка лежала із зашморгнутими руками і ногами просто на голій землі. Вона дуже змерзла, хоч у себе в Карпатах була звиклою до холодів. Замерзла не від морозу і навіть не через те, що її відрізали від власного коріння. Замерзла від приниження.

Це сталося з нею — гордовитою та волелюбною від природи! Деякі з її подруг по недолі стояли поруч, біля тину, деякі навіть у кайданах. І хоч їх не обмотали мотузками, але вони були такими ж невдахами. Та попри всі приниження вони трималися гідно і навіть намагалися бадьоритися.

Згідно з новими даними, через зміни клімату льодовики Евересту за останні 40 років дуже скоротилися. Доповідь про стан цієї вершини була оприлюднена Китайською академією наук, Юньнаньським університетом науки і технологій, а також Центром з охорони сніжних барсів Джомолунгми.

Площа льодовиків скорочується — такий висновок був зроблений після порівняння з даними, отриманими у 1970 році. Зокрема, розмір одного з найбільших льодовиків на південному схилі гори, на території Непалу, зменшився на 26 відсотків. Загальне ж скорочення площі льодовиків Евересту склало 28 відсотків.