Ноу-хау по-російськи

Цей законопроект підтримали 436 депутатів, троє парламентарів виступили проти.

То що ж де-факто і де-юре сталося в Росії 4 грудня?

За оцінками незалежних експертів (в тому числі експертів «Борисфен Інтел»), де-факто — була змінена конституція Російської Федерації у своїй принципово незмінній частині. Усі депутати Державної думи РФ (436!) — учасники цієї дії, прикриваючись риторикою «національних інтересів Росії», по суті, скоїли злочин, що іменується як «державна зрада». А де-юре — у Росії, фактично, стався державний переворот, підготовлений за попередньою змовою відомою групою осіб.

Загалом, спочатку депутати Держдуми повинні були голосувати за зміну або відміну ст. 15 частини 4 конституції РФ, а саме: «Загальновизнані принципи і норми міжнародного права і міжнародні договори Російської Федерації є складовою частиною її правової системи. Якщо міжнародним договором Російської Федерації встановлені інші, ніж передбачені законом, правила, то застосовуються правила міжнародного договору». Хоча, знову ж таки, вони не мають права голосувати за це навіть у Держдумі РФ.

Але у путінській Росії сьогодні все можливе. І будь-який внутрішній указ чи закон, «прикриті держдумівським дахом», у будь-який момент можуть відмінити будь-яку міжнародну домовленість чи міжнародну угоду, цинічно зневажаючи при цьому міжнародне право. Як приклад нижче подається далеко не повний перелік наглих порушень путінською Росією міжнародних актів останнього часу:

Договір про звичайні збройні сили в Європі від 19.11.1990 року (14.07.2007 президент Росії В. Путін підписав указ «Про призупинення Російською Федерацією чинності Договору про звичайні збройні сили в Європі і пов’язаних із ним міжнародних договорів»);

Договір про ліквідацію ракет середньої та меншої дальності від 1.06.1988 року (в частині продовження РФ розробки та випробувань в односторонньому порядку ракет з дальністю дії понад 500 км);

Меморандум про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5.12.1994 року (так званий «Будапештський меморандум»);

Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією від 31 травня 1997 року;

Договір між Україною і Російською Федерацією

про українсько-російський державний кордон від 28.01.2003 року. (Так, через злочинний акт анексії Криму в березні 2014-го, в Росії більше нема міжнародно-визнаних кордонів — ось уже впродовж майже двох років!)

Цей перелік можна продовжувати, і не тільки у військово-політичній галузі, а й у торговельній, фінансовій, інтелектуальній, прав власності, гуманітарній і т. д. Тобто, як кажуть, куди не плюнь...

Іншими словами, 4 грудня вже усім остаточно стало зрозуміло, що тепер Російська Федерація живе не за законами, а за «понятіями», а саме: за «понятіями» озлобленого колективного «путіна-гопника» із ленін-градських задвірків 1960-х років та за розумінням посереднього «гебешного путіна-невдахи» із шестимісячних курсів Вищої школи КДБ СРСР кінця 1970-х.

А чи захоче тепер будь-яка цивілізована держава або міжнародна організація домовлятися про що-небудь з Російською Федерацією, яка живе за своїми «понятіями» і плювати хотіла на всі міждержавні та міжнародні договори і на свої підписи під ними? А навіщо і, тим більше, про що тепер домовлятися з путінською Росією, яка де-факто і де-юре скасувала ст. 15 частини 4 власної конституції, тобто примат міжнародного права?

Отже, сьогодні Російська Федерація на офіційному рівні демонструє міжнародній спільноті, що вона не хоче і не буде дотримуватися взятих на себе відповідно до міжнародних договорів, підписаних та ратифікованих нею зобов’язань, а також імплементованих у своє внутрішнє (національне) законодавство норм та стандартів. Згідно з таким новим підходом, РФ зможе порушувати (хоча вона це неодноразово робила раніше та продовжує робити зараз) цілі та принципи Статуту ООН, а саме — зафіксовані в ньому основні принципи міжнародного права, які, до того ж, є імперативними нормами.

Виходячи з цього, на наш погляд, доцільно та вкрай необхідно ставити питання як про позбавлення Росії права вето в Раді Безпеки ООН, так і взагалі щодо подальшого її членства в Радбезі, оскільки ця держава ніяк не відповідає вказаним у Статуті ООН (ст. 1, ст. 2 та ст. 4 /п.1/) вимогам і нормам щодо членства в цій провідній міжнародній організації.

Юрій РАДКОВЕЦЬ,
віце-президент аналітичного центру «Борисфен Інтел»,
генерал-лейтенант.
 м. Київ.

Джерело: http://bintel.com.ua/uk/article/06-know-how-russe.