Народ мій завжди буде!

Потім слово надали школярам, які продемонстрували прекрасне володіння українською мовою, на-тхненно виконуючи вірші та уривки з творів українських класиків. У проспекті, розданому кожному учасникові заходу, виступ учнів названо вправою «Очікування», тобто визначено мету запровадження інтерактивних технологій навчання.

Заняття проводилися в 6-А класі, 9-А (із залученням фрагменту виховного заходу в 7-Б ) та 10-у класах.

У 6-у класі темою заняття було оповідання Володимира Винниченка «Федько-халамидник». При розгляді стосунків головного героя з другорядними використовувалися інтерактивні прийоми: «чиста дошка», «віночок», «робота в парах», «рольова гра», «стільчик дружби», «сюжетний зошит». Урок провела вчителька Людмила Олексіївна Фурсова, а з-поміж учнів найкраще себе проявили Анастасія Міщенко, Кирило Ноєв, Олег Паламарчук і Віталій Панасюк.

У 9-у класі розглядалася п’єса Івана Котляревського «Наталка-Полтавка». Тема: «Наталка, як уособлення кращих рис української жінки, яка відстоює людську гідність, бореться за своє щастя». Тут застосовувалися такі інтерактивні прийоми: як «рольова гра — драматизація», «незакінчене речення», «дискусійна сітка», «фольклорний калейдоскоп», «літературне коло» та інші. Провела урок вчителька Раїса Семенівна Кобзар. Серед найактивніших учнів — Тетяна Дика, Олена Назарчук, Лідія Нефедова, Ярослава Тарасюк та Влад Туманов.

Десятикласники розглядали тему: «Роль Івана Франка в розвитку драматургії і театру», а конкретно — соціально-психологічну драму «Украдене щастя». Крім уже названих, використовувалися інтерактивні прийоми «незакінчене речення», «неперервна шкала думок», «дерево рішень», «шість мислячих капелюхів». Вела урок, як уже за-значалося, Людмила Анатоліївна Кривова. Серед учнів варто відзначити Олексія Запоточного, Карину Котець і Сінгха Карамджіта.

Учасникам семінару було представлено два фрагменти позакласних заходів «Слово — диво одвічне» та «Молюсь на тебе, Україно!». Останній особливо вразив присутніх — не лише темою, а й майстерністю виконання, високою духовністю. Діти в оригінальних костюмах виголошували монологи, співали, молилися за свою Україну. Своїм натхненням вони і всіх нас переконували, щоб ми не забували молитися за нашу державу, яка сьогодні знову в небезпеці.

Під час цієї виховної години діти відобразили основні моменти історії України. У своїх монологах вони зверталися до наших споконвічних ворогів: «За що ти мене вбиваєш?», «За що ти мене ненавидиш?», «За що?» і ніби від імені України, нагнітали запитання до «старшого брата»: «Що я тобі поганого зробила?» А кожен з присут-ніх подумки продовжував цей ряд запитань: чи не за нашу землю? чи не за нашу доброту і щирість?

чи тільки за те, що ми народилися в Україні і хочемо називатися українцями? Були в дитячих монологах згадки про Крути і про Голодомор, про нинішній гіркий час, коли під Донецьком і Луганськом гинуть за Україну кращі з кращих її синів. Тож недарма запитують школярі: за що калічаться і платять життям їхні батьки і брати? Запитують разом з усією Україною.

Низький уклін моїм колегам зі школи №57 за виховання у дітей патріотизму на підсвідомому рівні. Я щиро порадів за успіхи всіх, названих вище педагогів, а до цього списку імен хочу додати ще одне. Це вчителька англійської мови Алла Леонідівна Адесова — своєрідний внутрішній двигун цієї святої патрі-отичної справи виховання любові до України та прагнення допомогти кожному усвідомити право українців на власну державу і право кожного жити заможно й бути вільним у цій державі.

Україні дуже багата, але має проблеми з правлячою верхівкою. Тому школа нині в тяжкому фінансовому стані. А тим часом у нас багато мільйонерів і мільярдерів, яких називають олігархами. Виникає питання: звідки вони взяли ці мільйони-мільярди? На купівлю узбережжя Чорного моря, лісових масивів, дорогих будинків десь у Великій Британії в них гроші є, а допомогти навчальному закладові в ремонті чи придбати для виступу школярів костюми — катма. Вони добре розуміють, що школа — це не лише фундамент освіти, це й фундамент нації. А національно свідомого українця вони бояться. Адже свідомі-стю зденаціоналізованого «хохла» легше маніпулювати.

Побувавши на цьому семінарі, я ще більше впевнився в думці: поки є такі вчителі, які вміють навчати дітей любити свою Україну, служити їй, своєму народові, не зможуть середню освіту в Одесі перевести в російське русло. Честь і хвала вам, дорогі мої колеги! Спасибі за радість спілкування з вашими вихованцями!

Михайло ПЕРЕГІНЧУК,
вчитель української мови та літератури ЗОШ №39 м. Одеси.