Лікар сказав: у морг ще рано

Це сказано після повернення на батьківщину. А виступаючи в українському парламенті 8 грудня, Джозеф Байден серед патетичних фраз та оптимістичних прогнозів все ж змушений був згадати про грізний діагноз. Ракову пухлину. «Ви не можете знайти жодної демократії у світі, де корупція так процвітає», — сказав віце-президент США, звертаючись до парламентарів. І додав, що мало створювати органи для боротьби з цим явищем і приймати проти корупції закони. Треба, щоб органи та закони діяли.

Щоб закони (не тільки антикорупційні, а всі) в Україні діяли, треба просто їх дотримуватися. І до-тримуватися, починаючи з Основного Закону, згідно з яким Україна є парламентсько-президентською, а не президентською республікою. Байден відповідно до Конституції України згадує про зустрічі з керівництвом нашої держави. На першому місці — спікер парламенту, на другому — президент, на тре-тьому — призначений Верховною Радою глава уряду. Але така згадка — на публіку.

На практиці ж питання внутрішньої політики України Байдену довелося обговорювати з президентом Порошенком. А серед питань і такі, що до компетенції Петра Олексійовича ніяк не входять. Наприклад, склад уряду і кандидатури на посаду прем’єр-міністра. Віце-президент США з-за океану летів, певна річ, не для того, щоб вирішувати, який прем’єр або який міністр для нашої країни підходить най-краще. І єдине, що Байден міг порадити, вкладається у рамки твер-дження «коней на переправі не мі-няють».

З берега війни на берег миру українцям переправлятися ще довго. Добре б, не потонути раніше, ніж здолаємо корупцію. У такій ситуації трійку Гройсман, Порошенко, Яценюк, за всіх їхніх достоїнств і недоліків, бажано зберегти. І безперервним тиском суспільства змусити бороться з раковою пухлиною разом з народом. А не бездоказово твердити, що президент або уряд очолюють корупційні схеми. Враховуючи, що викривачі нерідко самі замішані у збагаченні за рахунок держави, а нападками й уявними викриттями розчищають собі шлях до тієї ж державної годівниці.

Не варто грати
у старій виставі

Прислухається Верховна Рада до поради Байдена (щодо збереження Яценюка на посаді прем’єр-міністра) чи ні, стане зрозуміло найближчим часом. Якщо запанують емоції і парламент за результатами звіту Кабінету Міністрів винесе нинішньому главі уряду вотум недовіри, небеса, природно, не впадуть. Але негативних наслідків цього акту для країни буде так багато, і вони так швидко настануть, що борцям за підвищення зарплат і пенсій, зниження тарифів на природний газ та послаблення податкового тиску на підприємців варто задуматися.

Основна небезпека, до речі, виходить не з можливої відставки Яценюка, а від неможливості призначити на посаду прем’єра наступника. Будь-якого. За повного безладу у Верховній Раді, за фактичного розпаду правлячої коалі-ції досягти консолідованого голосування за кандидатуру нового прем’єра нездатний і сам Господь Бог.

Це означає, що мінімум півроку (а в разі розпуску парламенту — довше) прем’єр-міністр (ймовірно, той же Яценюк) і міністри будуть працювати у статусі виконуючих обов’язки. Такий статус не дозволяє главі уряду підписувати низку зобов’язуючих міждержавних і міжнародних угод.

У тому числі подібний статус прем’єра не дозволяє підписувати угод з Міжнародним валютним фондом, без співпраці з яким Україна поки що не спроможна обслуговувати зовнішні борги. А якщо їх не обслуговувати, не повертати вчасно отримані кредити, країна перетвориться в економічну чорну діру. Туди не прийде ніякий інвестор, у борг їй ніхто не дасть ні копійки.

Зважаючи на те, що нашій державі доводиться вести війну з Росією, переозброюючи, а фактично відтворюючи, армію, зважаючи на те, що на ці цілі йде левова частка бюджету, єдиним виходом із ситуації буде друкування гривні. Як наслідок — девальвація національної валюти і гіперінфляція. Високі тарифи для населення при цьому реально зростуть у рази, а на пенсії із зарплатами не можна буде прожити і тижня. Армія, яку і так погано забезпечують, виявиться при цьому в жалюгідному становищі. Її не врятує ніякий ентузіазм, і за економічною катастрофою наступить військова поразка.

Нещодавно один із кремлівських ідеологів, відповідаючи на запитання журналіста, яку користь приносить Росії перемир’я на Донбасі, сказав, що день без війни руйнує українську владу в Києві успішніше, ніж сотня «градів». І треба тільки дочекатися, коли президент України, як у 2005-у, відправить українського прем’єр-міністра у відставку. Тільки-но це станеться, вважайте, вся Україна — наша.

На таку заяву хотілося б відпо-вісти: не дочекаєтеся. Але у Верховній Раді чимало тих, хто, незважаючи на поради Джозефа Байдена, готовий розіграти сценарій десятирічної давності. Ненависть до чинного прем’єр-міністра серед слуг народу і серед самого народу зашкалює.

А сподіватися можна тільки на те, що у частини народних обранців ще збереглася здатність мислити.

Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ.