Грузія: побачити й закохатися

Товариство на фотовернісажі строкате та веселе. Грузини, для яких Одеса стала рідною домівкою, юні та дорослі. Одесити, дуже різні, інакше не буває, — літератори, музиканти, альпіністи, чиновники, у хорошому значенні цього слова (є в нас навіть такі), підприємці, школярі, студенти і молоді душею люди літнього віку, котрих язик не повертається назвати безбарвним словом «пенсіонери». Атмосфера приязна та демократична.

На стінах — фотографії, розглядати їх треба довго та неспішно, а поки що послухаймо, що розповідає їх автор Лілія Гричулевич: «Мені пощастило все, що тут експонується, побачити на власні очі. Іноді мене запитують, що сподобалось у Грузії найбільше? Не можна так відповісти одразу: природа, культура, люди, кухня — все. Неможливо виділити щось лише одне. Місцеві дуже прихильно ставляться до українців. Якби мене спитали про найяскравіші враження, я не знайшла б, що відповісти — бо їх справді багато. Мені б дуже хотілося, щоб ті, хто не був у Грузії, поїхали туди і самі побачили. Так само й грузинські діти, які народилися в Україні і ще не бачили Батьківщину своїх предків, — їм обов’язково там треба побувати. Мандрувати Грузією надзвичайно приємно, там маса позитиву. Це дивовижна країна».

Гості, котрі бували у Грузії, розповідають про свої враження. Веселі історії та байки від одеських туристів про подорожі цією країною та гостинність її жителів. Лунають пісні — грузинські та українські. Далі була вікторина. Переможці виграли призи, привезені з Грузії. Відкрию таємницю, що це пляшка справжнього «Цинандалі».

Що привело на виставку мене? На роботи Лілії вперше натрапив у мережі. У наш час кожен користувач інтернету сам собі фотограф, фотографій там «висять» мільйони, і щоб бути цікавим, неповторним, побаченим — треба мати дар і харизму. Лілія Гричулевич викладає багато своїх світлин з мандрівок Грузією, але без натяку на одноманітність. Здається, що їх не буває забагато, і це не дивно — вона знає, скільки треба. Тут є міські пейзажі. Старовинні квартали Тбілісі з вузькими брукованими вуличками і чарівним плетивом обвитих виноградною лозою відкритих галерей. Новітня архітектура Батумі і шарм грузинської провінції. Невеликі вишукані скульптурні композиції, які несподівано стрічають подорожнього по містах та містечках, адже грузини — справ-жні естети. Архітектурні пам’ятки, старовинні церкви та монастирі, занесені до світової спадщини ЮНЕСКО, зняті не з тих ракурсів, до яких ми звикли на листів-ках або туристичних буклетах. Натюрморти, бо Грузія — щедра земля. Авторка бавиться світлом. Тут є усі пори року, різний стан природи. Улюблений мотив — дорога, деякі динамічні кадри зняті з вікна авто на ходу. І Кавказ! «За горами гори, хмарою повиті...» — це наш Шевченко, який Кавказу ніколи не бачив. Захмарна Сванетія. Грузинське високогір’я, стрімкі потоки. Таємничі кам’яні вежі серед суворо величних гір...

Мені не довелося бувати у цій країні. У голові є дещо сумбурно-ілюстративний ряд, такий собі набір мультиків, під акомпанемент грузинського багатоголосся, шум гірської річки та пахощі смачної кухні, який складається з прочитаного, почутого, побаченого і здобутого за базовою освітою, де, серед іншого, вивчав архітектуру та образотворче мистецтво Грузії. Але саме світлини Лілії сьогодні дали мені найповніше уявлення, як ви-глядає Грузія.

«Такі зустрічі — незабутні. По-перше, торкаєшся нового, раніше не баченого і не відчутого. Це розкриває нові горизонти (в даному випадку — у буквальному значенні), і знайомі люди розкриваються з невідомої сторони. Я кілька років знаю Лілію Гричулевич як еколога. А те, що вона має дар художньо відображати довколишній світ у фотографіях, навіть не здогадувалася. Те, що нею рухали любов і захоплення цією країною, стає зрозумілим, коли подивитися на її фотографії. Кожен кадр промовляє про цю любов до Грузії — далекої і близької одночасно. І Грузія відповіла їй взаємністю, відкривши перед Лілією такі місця, які й «не всі грузини бачили». Також у процесі підготовки та під час заходу є можливість познайомитися з багатьма чудовими людьми, котрі, сподіваюсь, стануть нашими друзями. Не буду їх називати, щоб когось не забути», — каже завідувачка бібліотеки ім. Едуарда Багрицького Ірина Гіндіна.

А ось враження від виставки одного поважного чоловіка — засновника й очільника Одеського музею контрабанди Олександра Отдєльнова: «Дякую за маленьке Свято! Сонце і любов, котрі лилися з ваших фотографій, наповнили цей вечір добротою та смислом».

Володимир ГЕНИК.