№ 99 (21671) четвер 10 грудня 2015 року

Що лишилося за кулісами візиту віце-президента США

Президент, прем’єр-міністр і усі урядовці, керівники АП, Нацбанку, РНБО, іноземні гості і дипломати — у вівторок вранці у Верховній Раді був аншлаг.

Усі зібралися під куполом парламенту з однієї причини: об 11-й годині тут мав виступати віце-президент США Джо Байден, який прилетів в Україну з дводенним візитом. Байден зустрівся з Петром Порошенком, Арсенієм Яценюком, молодими політиками і громадськими діячами.

До приїзду другої після президента Обами людини в США вище керівництво держави готувалося останні кілька тижнів. Перш за все у контексті майбутніх змін в уряді після презентації річного звіту, за-планованого на 11 грудня. Мовляв, що зараз вирішувати — приїде Байден й усе розповість.

На думку директора Національного інституту стратегічних досліджень Володимира Горбулі-на, вести мову про продовження мінського процесу можна тільки після того, як Росія забере свої війська з Донбасу. Про це він сказав на прес-конференції в «Укрінформі».

«Росія повинна піти з Донбасу, а після цього можна вести мову про продовження Мінських домовленостей з тим, щоб вийти на повні умови припинення вогню, справжнє відведення усіх озброєнь, верифікацію з боку ОБСЄ, доведення кількості їх (ОБСЄ — Ред.) спостерігачів до 1,5 тисячі і т.д.», — наголосив Володимир Горбулін.

До Одеси з Європейського Союзу прибуло 14 тонн гуманітарної допомоги для переселенців зі Сходу України та з Криму, які проживають у нашій області.

Елмарс Плавінс, головний капелан латвійської армії, зазначив, що це не перший вантаж гуманітарної допомоги, а вже третій, зібраний активістами Латвії та інших країн Балтії для українських переселенців: «Коли ми привезли попередній вантаж, українські діти приготували для нас у подарунок малюнки. З цих малюнків було зрозуміло: вони дуже люблять свою Батьківщину, і це те головне, те спільне, що нас об’єднує — любов до Батьківщини. Нам дуже приємно, що чимало людей у Латвії та інших країнах Балтії нам допомагають, а в Україні на нашу допомогу чекають. Балтійське море і Чорне море — поруч, відстані нас не лякають!»

Напередодні 24-ї річниці Збройних сил України, який відзначався 6 грудня, у Будинку офіцерів вшановували героїв — учасників АТО, кадрових військових і волонтерів. Багато з них були удостоєні державних і відомчих нагород, відзнак і почесних грамот від регіональної влади.

Зі словами вітання та теплими побажаннями до учасників урочистого зібрання звернулися перший заступник командувача ВМС ЗС України контр-адмірал Ігор Тимчук,  заступник голови облдержадміністрації Вадим Грузин, заступник голови облради Юрій Димчогло.

6 грудня, в День Збройних сил України, на Одеському морському вокзалі представили техніку та озброєння армії й флоту.

Усі зразки, показані одеситам, — бойові, багато з них уже були задіяні українськими воїнами в реальних операціях у зоні проведення антитерористичної операції на сході країни. З наземної військової техніки глядачі побачили бронемашину БМ-21 із встановленою на ній РСЗВ «Град», бронетранспортер БТР-80, американ-ський армійський всюдихід HMMWV, або просто Humvee, з крупнокаліберним кулеметом ДШК і навіть 100-мм протитанкову гармату. На виставці можна було забратися всередину бойових машин, сфотографуватися і поспілкуватися з морськими піхотинцями.

У понеділок в Одеській мерії відбулося засідання депутатської комісії з питань законності, депутатської етики та регуляторної політики під головуванням Д. Балуха. Одне з питань, що обговорювалися, — внесення до порядку денного найближчої сесії міськради пункту щодо 600-річчя Одеси.

Участь у засіданні взяли двоє представників громадського об’єднання «Одесі — 600», які мали за мету пояснити депутатам нашу позицію.

Пригадалась давня вже історія. Видатний радянський учений, більше того — постать світового рівня, мав таку собі слабкість: не міг утриматися від звички колупатися в носі, навіть коли сидів у президіях світових наукових зібрань. Що було робити в такому разі? Звичайно, вибачити великому вченому цей невеличкий «ґандж»...

А пригадалася ця придибенція у зв’язку з недавнім віншуванням з нагоди поважного ювілею Б.І. Олійника — Героя України, академіка, Поета, якого «в українській поезії ніхто не замінить». Але й тут, як, до речі, і в попередні роки, автори панегіриків ювіляру не можуть утриматися від закидів на таке, знаєте, слабке місце у світогляді Бориса Олійника, хоча й милостиво ніби пробачають йому цю «слабину», оскільки «колись-то нам треба навчитися політичної толерантності» (Вол. Бурбан. Зачепилівка як Усесвіт. — «Сільські вісті», 22.10.2015). «У юві-лей не хотілося б чіпати «мишожабодраківку» навколо політичних поглядів Бориса Ілліча, — виправдовується цитований автор. — Скажемо тільки одне: і «лівобічним», і «правобічним» треба нарешті збагнути, що це його особиста справа.(...) Слава Богу, що за будь-якої полі-тичної погоди він залишався Поетом». І це справді так, у той же час «політичні погляди Бориса Ілліча» — це не така вже «особиста справа», до якої, мовляв, не варто й прискіпуватись, що змушений визнати й сам автор публікації: «Феномен Б. Олійника полягає в тому, що в нього соціальне — політичне, а полі-тичне — соціальне».

Із 3 грудня 1865 року веде свій літопис найбільше транспортне підприємство півдня України — Одеська залізниця. Саме цього дня почався рух на першій ділянці протяжністю 222,52 версти від Одеси до Бірзули (нині — Котовськ). Залізничний вокзал, від якого вирушив тоді в дорогу перший поїзд, розміщувався поруч з Олексіївської площею.

Й ось 150 років потому, в театрі опери та балету відбулася урочиста церемонія вшанування працівників Одеської залізниці з нагоди славного ювілею. Відзначити цю  подію прибули не тільки працівники дороги-ювіляра, але і їхні колеги з різних регіонів України та з-за кордону. На велике свято одеських залізничників завітали міністр інфраструктури  Андрій Пивоварський, в. о. начальника «Укрзалізниці» Олександр Завгородній, народний депутат, заступник голови Комітету з питань транспорту Верховної Ради Борис Козир, а також керівники регіональних владних структур.

Зберегти історичну забудову центральної частини Одеси чиновники і архітектори збираються шляхом включення її до основного списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Про це йшлося на третій міжнародній науково-практичній конференції, яка нещодавно відбулася у нашому місті. Що ж стоїть на заваді втіленню задуманого в життя?

Історичну частину Одеси місцеві чиновники й архітектори «рятують» уже не один десяток років. У своїх прагненнях зберегти найцінніше дійшли й до ЮНЕСКО. За словами Ольги Пламеницької, в.о. директора Науково-дослідного інституту пам’яткоохоронних досліджень, ідея підготовки номінацій Одеси полягає в тому, щоб представити унікальність нашого міста, зберігши цим його від руйнації. Готувати об’єкти до включення в номінації почали ще в 2003-у. Як з’ясувалося, зробити це не так уже й просто. Хоча цінних з архітектурної точки зору будівель чимало, але постійно виникали не підвладні науковій спільноті перешкоди. Мова про підприємців, які постійно намагалися розширити свою діяльність за рахунок розбудови орендованої площі всередині споруд-пам’я-ток. Деякі такі експерименти для архітектурних родзинок Одеси стали фатальними.

Хоч і минув уже певний час, не можу не розповісти про заходи, що відбулися у Фонтанському НВК до Дня Гідності та Свободи і Дня пам’яті жертв голодоморів в Україні. А це і класні та виховні години, і бесіди біля книжкової виставки в бібліотеці, і шкільна лінійка.

Керівник 3Б класу Л.І. Крохінова запросила на виховну годину учасника Революції Гідності О.О. Голопотелюка, який розповів школярам, як з грудня 2013-го до лютого 2014-го разом з побратимами стояв на Майдані. Весь світ тоді вражала згуртованість, єдність та віра в перемогу людей, які не захотіли бути рабами. Розповідь супроводжувалася відеорядом, щиро й зворушливо звучали у виконанні дітей пісні та вірші про Україну.

Нещодавно в актовій залі Одеського обласного базового медичного училища відбулося два цікаві виховні заходи.

Перший був присвячений впливу шкідливих звичок на молодь. Про наркоманію, алкоголізм та пов’язані з ними хвороби розповіли студенти відділення лікувальної справи. Як одну з альтернатив для молоді голова методичної комісії класних керівників училища М.І. Демчук запропонувала роботу в козацьких осередках. Це був зачин для другого заходу.

Упродовж трьох тижнів листопада в Березівському вищому професійному училищі Одеського національного політехнічного університету працював німецький експерт-зварник із Служби старших експертів (SES, м. Бонн) Бернд Люддеке.

Із чотирьох навчально-виробничих груп майбутніх зварників ручного зварювання та водіїв автотранспортних засобів категорії «С» (майстри виробничого навчання Є.М. Мінаков, Г.Т. Прусаков, С.О. Толмачов, С.Ф. Гідлярчук) були відібрані 20 кращих хлопців. Разом з ними у заняттях взяли участь і педагогічні працівники — майстри виробничого навчання та ви-кладачі спецдисциплін. Темою семінару було зварювання металів напівавтоматами в захисних газах (СО2).

Півстолітній ювілей виставкової зали

29 грудня 1965 року відкрилася перша художня виставка у новозбудованій залі Одеської організації нині Національної спілки художників України по вул. Торговій, 2. То була виставка етюдів. Ювілей!

Сьогодні важко підрахувати, скільки виставок відбулося тут за п’ятдесят років, що минули. Художник Микола Овсійко все-таки зайнявся арифметикою. Лічба дуже проста. Щороку у цій залі відбувається десь 17 виставок, отже, упродовж півстоліття — близько 850. (А ще ж виставляються художники й в інших місцях!). До слова сказати, він же й запропонував колегам відсвяткувати незвичний ювілей. Ця щаслива думка народилася, коли до рук йому потрапила тепер уже рідкісна вельми цікава книга з історії Одеської організації Спілки художників. З’ясувалося, що чимало учасників тієї виставки етюдів стали відомими майстрами. Славними вони ставали, певна річ, не одразу й пізніше, а під ту пору були, назагал, молодими художниками, писали багато етюдів, готуючись, вочевидь, до творення геніальних полотен. Ацманчук, Божій, Волошинов, Дюльфан, Синицин, Тодоров, Шелюто… Ціле покоління мистців, що принесли славу рідному місту та дали підстави говорити сьогодні вже про одеську школу живопису…

В Одеській національній музичній академії ім. А.В. Нежданової відзначили чудову дату: наукові іменини — 50-річчя професійної діяльності професора, завідувачки кафедрою теоретичної та прикладної культурології ОНМА Олени Миколаївни Маркової (на знімку). Святкування відбувалося в рамках наукової міжнародної конференції «Схід—Захід: культура та мистецтво», ініціатором і засновницею якої є ювілярка.

Олена Маркова закінчила музичну школу ім. П.С. Столярського як піаністка та Одеську консерваторію як музикознавець. Навчалася в аспірантурі в Національній музичній академії ім. П.І. Чайковського у класі професора А.М. Котляревського. Кандидатську дисертацію захистила у 1983 році, докторську — у 1991-у. Із 1985-го — доцент, з 1992-го — професор.

Нонна Шляхова, за словами львівського доктора філології Івана Денисюка, — «гідна представниця мудрого одеського літературознавства». Цьогоріч виданий біобібліографічний покажчик «Нонна Михайлівна Шляхова» (Одеса: Астропринт, 2015. — 168 с.) став найповнішим віддзеркаленням наукових здобутків дослідниці літератури.

Видання приурочене до 150-ліття Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова — вишу, у якому Нонна Шляхова працює з 1965 року. Тут вона пройшла шлях від асистента до професора, завідувача кафедри, тут упродовж майже двох десятиліть очолювала філологічний факультет. І тому цілком зрозумілим і виправданим є те, що її щире зізнання — «Дякую Долі за щастя півстолітньої праці на філологічному факультеті Одеського національного університету і розкіш спілкування з колегами» — служить промовистим епіграфом до рецензованого покажчика.

Мілена РУДНИЦЬКА

Мілена Рудницька (1892—1976) — громадський та політичний діяч, посол до польського Сейму в 1928—1935 роках. У 1933-у стала заступницею голови Громадського комітету рятунку України, створеного після пастирського послання Андрея Шептицького «Україна в передсмертних судорогах». Значною мірою саме завдяки її зусиллям Йоган Людвіг Мовінкель виніс питання Голодомору на розгляд Ліги націй.

Мілена народилася у відомій на Галичині родині Рудницьких у Зборові (тодішня Австро-Угорська монархія, нині Терно-пільщина). Освіту отримала у Львів-ському та Ві-денському університетах. Маючи диплом учителя філософії та математики, у Відні працювала над матеріалами дисертації «Математичні основи естетики Ренесансу». Вийшла заміж за адвоката Івана Лисяка, знаного економіста та журналіста-редактора. В роки Першої світової війни їхній дім у Відні був центром зустрічей української політичної та культурної еліти. У 1927-у у Відні народився єдиний син, який стане пізніше видатним українським істориком, — Іван Лисяк-Рудницький.

5 грудня «піаніст-екстреміст», для якого балаклава і бронежилет — частина образу артиста, дав концерт біля пам’ятника Дюку на Приморському бульварі.

Не розкриваючи своєї особи, він уже встиг стати зіркою Майдану. Свій нинішній виступ в Одесі приурочив до Міжнародного дня волонтерства, що відзначався 6 грудня.

Сьогодні дедалі більше людей, які змушені переміщатися на візках, вибираються з чотирьох стін своїх осель у світ. Сучасне суспільство стає відкриті-шим і доступнішим. Гасло «Україна — це Європа», хоч і повільно та поступово, все ж наповнюється реальним змістом. У Європі та США люди на візках — звичайна картина. Їх можна побачити скрізь: у супермаркетах, бібліотеках, парках, спортивних комплексах... Вони спілкуються і насолоджуються життям нарівні з усіма. Сподіваємося, що скоро так буде і в Україні, хоча ще дуже багато стереотипів потрібно подолати.

Як поводитися, якщо ваш співрозмовник на візку? На ресурсі samasma свої рекомендації та побажання висловила Ганна РУДЕНКО — таких, як вона, у нас прийнято називати «людьми з обмеженими можливостями».

Якщо ви швидко втомлюєтеся, важко прокидаєтеся, відчуваєте задишку та серцебиття навіть при незначних фізичних навантаженнях, постійно мерзнете, то це може свідчити про дефіцит в організмі важливого мікроелемента — заліза. Якщо до того ж ви — жінка, шанси відчути ці симптоми значно збільшуються. За даними Американського центру з контролю і профілактики захворювань, приблизно 10% жінок живуть із дефіцитом заліза. Кількість дошкільнят та школярів із цією проблемою сягає 50—60%.

Як повідомляли «ЧН», минулого тижня в Одесі футбольний клуб «Карпати» організував зустріч з уболівальниками і спортивними журналістами. Вечірка, на якій команда підводила підсумки виступів в осінній частині «Ліги парі-матч», відбулася у спортивно-інформаційному центрі Parimatch.ua, що на Катерининській, 14. Поспілкуватися з футболістами і наставниками уболівальники мали змогу відразу після поєдинку львів’ян з донецьким «Шахтарем».

Тренер ФК «Карпати» Ігор Йовічевіч поділився з читачами «Чорноморки» своїми оцінками гри підопічних та планами на майбутнє.

Науковці із США вважають клімат і навколишнє середовище причинами, які обумовлюють відмінність світових мов між собою. Про це вони повідомили у доповіді, представленій на 170-у з’їзді Акустичного товариства Америки.

Скажімо, у мовах людей, які живуть у регіонах з густими тропічними лісами, переважають низькі частоти, бо в такому навколишньому середовищі їм легше почути одне одного. У мешканців відкритих просторів, навпаки, переважають дзвінкі голоси й частіше використовуються голосні звуки.

Група науковців зі Сполучених Штатів Америки спростувала поширену фразу про те, що «любов живе три роки». Експерти заявляють, що романтичні стосунки можуть бути вічними.

Під час реалізації лабораторних і клінічних проектів медики зафіксували, що спочатку у хлопців і дівчат з’являється почуття закоханості, яке з часом міцніє, а романтика переходить на якісно новий рівень. Фахівці переконані, що любов не є короткочасним виявом пристрасті та сексуальної прив’язаності. Це почуття більше пов’язане з дружбою, оскільки партнери впродовж усього життя готові в будь-яку секунду виручити одне одного.

Нестача ключових мікроелементів в океанічних водах є важливою і невідомою до цього причиною масових вимирань — глобальних катастроф на Землі, які супроводжувалися зникненням тисяч видів.

В історії Землі відомі п’ять масштабних вимирань: ордовицько-силурійське, девонське, пермське (велике), тріасове і крейдово-палеогенове. Останнє, яке згубило динозаврів, і пермське зазвичай пояснюють катастрофами абіотичного характеру: падінням Чіксулубського метеорита та потужними виверженнями вулканів. Однак у решти вимирань такої очевидної катастрофічної причини нема.