Якщо вітер на Кузьми-Дем’яна...

Натомість в інших джерелах знаходимо, що первісно це свято, яке збігається з початком листопада за старим стилем, мало магічну дію — відганяти мороз, а відтак це були «безморозні» святі, котрим християнство приписало «завідування» морозом, завірюхою, заметіллю. Таке твердження найімовірніше.

Чи не тому селяни до сходу сонця виходили цього дня з хлібом-сіллю та страсною свічкою на поріг, щоб зустріти і запросити до обійсть своїх покровителів: «Святі Безморозники, вітаємо вас хлібом-сіллю, сонцем праведним (свічкою), і ласкаво просимо завітати до нас, у наше обійстя, у наші стайні, обори, кошари, на стебник до бджілок та до нашої хати — з нами вечеряти... Хай відійде мороз-морозище, люте холодище від нас, від нашого двору».

Увечері господар ще раз виходив у двір, вилазив на ворота і запрошував Безморозних, а потім закликав мороз. Пізніше цих безіменних почали називати Кузьмою і Дем’яном.

З першим днем останнього осіннього місяця (за старим стилем) пов’язаний ще один обряд. У багатьох місцевостях це завершення сезону пастухів й остання зустріч череди. Наймані пастухи у цей день приганяли худобу з поля раніше, ніж завжди. Стадо зустрічали всі власники. Вони вітали доглядачів хлібом-сіллю, дарунками (полотном, рушниками тощо), прикрашали вінками.

Вперше від весняного Юрія (6 травня) пастухи голили бороди й підстригали волосся, оскільки, за звичаєм, під час сезону їм не годилося цього робити, «щоб худоба не хворіла, добре телилися корови, а вівці не губили вовни».

На їхню честь жінки варили смачні страви, готували напої. За колективним обідом господарі дякували пастухам за працю, остаточно розраховувалися з ними і зголошувались на наступний сезон.

З нетерпінням на Кузьму-Дем’яна чекали дівчата. Цього дня вони організовували «курячу складку» (дівоча складка, перші дівочі вечорниці, досвітки тощо). Майже в усій Україні це був офіційний початок дівчачих посиденьок. До них готувалися заздалегідь. Юнки зголошували одну з осель (вечорницьку хату) і вечорницьку паніматку, себто господиню світлиці, а з-поміж себе вибирали отаманку — найповажнішу дівчину, яка протягом усього сезону керувала всіма дійствами. Подібна форма існувала і в хлопчачих гуртах.

Зранку юнки, згідно з домовленістю, приносили складку — різноманітні продукти, серед яких обов’язково мали бути кури. Існувало навіть повір’я: у того, хто принесе власну курку, в господарстві водитиметься птиця — квочки справно доглядатимуть курчат, вилуплюватимуться здебільшого курочки, не буде кураїв, а хижі птиці не крастимуть молодого приплоду. Саме це змушувало дівчат підтримувати традицію.

Нерідко до цієї акції прилучалися й хлопці — «полювали» за неприхищеними курми.

Найпохіднішими стравами були варена і смажена курятина, голубці, вареники, гречана каша і куряча юшка.

У домовлений час приходили хлопці з найнятою музикою та напоями. До пізньої ночі в оселі дзвеніли співи, танці, веселі забави.

Наостанку у світлицю вносили солому, розстеляли її долі і лягали спочивати. Власне цим обрядом і починалося традиційне відкриття вечорниць та досвітків, на яких протягом сезону молодь проводила своє дозвілля.

Народна уява пов’язувала з Кузьмою і Дем’яном покровительство ремесел, особливо ковальства. Тому найпишніше цей день відзначали ковалі — найшановніші фахівці села. Варто з цього приводу пригадати такий факт: за відсутності попа, згоду на шлюб міг дати коваль.

Чесний і мудрий коваль посів належне місце і в усній народній творчості. Він символізує охоронця хліборобської праці, винахідника плуга. В одній з найдавні-ших пісень, котра дійшла до нас ще з дохристиянської доби, мовиться: «Благослови, господи, Кузьма-Дем’ян, Ладо моє!»

Спостережливі селяни намагалися у цей день завбачувати погоду. Вважалося, якщо бездоріжжя, то не сподівайся морозів до початку грудня, а коли випаде сніг — на весняну повінь. А от як вітер на Кузьми-Дем’яна, то буде дорога санна.

З книги Василя Скуратівського «Дідух».