№ 87 (21659) субота 31 жовтня 2015 року

Економіку країни, де приватна власність не захищена законом від сваволі чиновників, а бізнес тотально ухиляється від оподаткування, часто називають диким капіталізмом. Полі-тичний устрій країни, де волю виборця на виборах цілеспрямовано і безкарно спотворюють, а результати виборів не пов’язані зі змінами в житті країни, з повною підставою можна назвати дикою демократією.

Нічого страшного
не станеться

Вибори місцевих органів влади 25 жовтня 2015 року проходили після революції, після падіння режиму Януковича і під час війни. А враження таке, що пройшли вони в мирний час у середині президент-ського терміну Ющенка, коли частина державної вертикалі нагорі билася з іншою частиною, а орда чиновників внизу спокійно чекала, чим закінчиться смутний час, і під шумок розподіляла хлібні посади.

Практично на світанку п’ятниці (о 4-й годині) колегія Одеського окружного адміністративного суду оголосила свій вердикт: кандидатові на посаду Одеського міського голови Олександ-рові Боровику у задоволенні його позову про скасування протоколу виборів у Суворовському районі та проведення повторного перерахунку голосів на 28 виборчих дільницях відмовити.

Перед тим аналогічне рішення суд ухвалив і по Київському району. Відтак у Саші Боровика є лише два дні на оскарження вердикту. Тим часом Геннадій Труханов, якого міська виборча комісія назвала обраним головою Одеси, вже сповна господарює на Думській.

Працівники Державного архіву Одеської області й члени громадської ради при ньому в черговий раз зібралися на прес-конференцію, аби розповісти журналістам про можливу руйнацію найбільшої скарбниці документів Одещини — будівлю на вулиці Жуковського, 18.

Говорили-балакали, писали в найвищі інстанції, а віз і нині там. До запитів і прохань архіваріусів та громадськості щодо необхідності негайного переведення архіву з будівлі на Жуковського, 18 у нову, що підходить для збереження цінних паперів, чиновники залишилися байдужими.

Ініціативна група «Першого грудня», до складу якої входять відомі українські інтелектуали, суспільні та духовні діячі, оприлюднила звернення до президента, Верховної Ради та Кабінету Міністрів «у зв’язку із загрозами, пов’язаними з ситуацією, що склалася з перейменуванням Кіровограда».

У заяві йдеться:

В Україні відбувається декомуні-зація, яка, зокрема, полягає у відмові від старих комуністичних назв у топоніміці. Але окремі полі-тичні сили намагаються скористатися перейменуванням для повернення імперських назв. Переконані, що вслід за декомунізацією має йти деколонізація, тож використання назв, які свідчать про колоніальний статус України, є неприпустимим і неприйнятним.

Скільки в Одесі Мамаїв і де вони перебувають? На вулиці Софіївській, де розташований Художній музей, в історико-краєзнавчому на Гаванній з ними можна зустрітися й навіть поспілкуватись. Є Мамаї і в робітнях мистецьких, одначе там вони — наче у почесному полоні. Хто там з ними спілкується — хіба що сам художник та ще гості його майстерні…

Виставка в обласному центрі української культури показала, що Мамаїв в Одесі, де чи не кожен корінний містянин — у всіх поколіннях — має козацькі корені, таки багатенько: на цілий курінь, або й на кіш, либонь, набереться. А поміж них й Тарас Шевченко — почувається тут, як свій серед своїх.

В українського кінорежисера Сергія Лозниці горять очі. Ми зустрічаємося з ним в кафе при кінотеатрі «Київ», де проходить прем’єра його документального фільму «Подія». Стрічка розповідає про те, як люди вийшли на вулиці під час путчу в Ленінграді в серпні 1991 року. Режисер натхнений, у нього зараз щільний творчий графік: робота над сценарієм фільму про події на Донбасі і картина «Покірна», яку він почав ще до революційних подій в Україні.

За останні півтора року Лозниця прогримів з документальним фільмом «Майдан» по всій Європі: кіно показали на 67-у Каннському кінофестивалі, а на Міжнародному фестивалі фільмів про права людини в Нюрнберзі він взяв гран-прі. В Одесі під час прем’єри зал двічі ставав на моменті, де мітингувальники на Майдані виконують державний гімн.

28 жовтня Україна відзначила День визволення від фашистських загарбників

У гості до нашої редакції знову завітав відомий дослідник одеських катакомб Костянтин Пронін. Нагадаємо, що минулого разу (див. «ЧН» від 27 лютого 2014 р.) Костянтин Костянтинович предметно розповів про діяльність у роки Другої світової війни підземного загону месників приміського радгоспу «Авангард», який діяв під керівництвом Омеляна Баркалова. Тепер він поділився розвіданим про підпільно-партизанський загін, що базувався у каменоломнях села Крива Балка.

Сапер 28-ї механізованої бригади одесит Віктор Жуков, втративши 3 червня обидві ноги в зоні бойових дій на Донбасі під Мар’їнкою, отримав другий шанс на повноцінне життя. Хлопцеві в Німеччині поставили протези.

Осколкове поранення, ампутація обох ніг і важка депресія. У Дніпропетровську, куди доставили Віктора Жукова на лікування після трагедії, справитися з втратою ніг самотужки було не під силу. Надія на майбутнє з’явилася у хлопця пізніше, з появою в лікарні його особистого рятівника — одеської співачки, а нині жительки Німеччини Кіри Кафт. Дізнавшись про тяжке поранення земляка з фото від друзів-журналістів, Кіра взялася допомагати. Вона організувала по всьому світі волонтерський збір на лікування воїна і домовилася про майже неможливе — його протезування та реабілітацію в клініці німецького Баден-Бадена.

У школу пішов у сім років на Криворіжжі, на другому році смертельного сталінського голодомору.

Не пам’ятаю, щоб у ті часи мінялися назви вулиць, скверів на імена вождів та політбюро... Ставилися погруддя двічі героїв, назви вулиці міняли лише на Героїв Радянського Союзу. Пізніше комуністична ідеологія почала героїзувати себе в образах Зої Космодем’янської, «молодогвардійців», потім відшукували героїв—одиначок на кшталт Зіни Портнової, яка лише підняла на вулиці листівку і це помітив поліцай. Усе подавалося в стилі «орлятко, орлятко, лети вище сонця». А вже потім добралися до найменувань вулиць. Місцева влада показувала відданість КПРС і від ліхтаря міняла назви. Моя Північнобульварна стала Куйбишева. Містечко заполонили імена героїв—революціонерів. У місті не могло бути життя без вулиці Леніна та Сталіна. Погруддя і на весь зріст вожді стояли по всіх підприємствах. А в цей час у школах один підручник — на 3—10 учнів. Бракувало глобусів, географічних та історичних карт... Час від часу в підручниках заклеювали вождів — ворогів народу. Нарешті помер «батько»—Сталін, і його найкращий лакуза Хрущов почав «відкривати» народу очі на вождя—вбивцю, ніби сам був не причетний до комуністичного шабашу смерті...

28 жовтня минуло 120 років від дня народження Майка Йогансена (1895—1937), українського письменника, перекладача, критика, журналіста.

Звісно, ніяким Майком він від народження не був, батьки нарекли його Михайлом, але один з фундаторів українського панфутуризму цілком логічно слідом за своїми однодумцями Михайлом Семенком, який взяв собі ім’я Михайль, Георгієм Шкурупієм (Гео) та Бажаном (іноді підписувався як Нік), обрав незалежне європейське ім’я.

У наш час таке поняття, як «головний біль», стало повсякденним і звичним для багатьох людей. Від головного болю страждають абсолютно всі категорії населення. Та мало хто замислюється про його причини. А він часто є основною скаргою при більш ніж 40 різних неврологічних захворюваннях.

Як бути? Терпіти чи бігти у найближчу аптеку і купувати препарати, щоб якомога швидше усунути цю проблему? Про це розмова із фахівцем — професором, доктором медичних наук Степаном ПШИКОМ.

Українська громада провела в Об’єднаних Арабських Еміратах конкурс на приготування найкращого борщу.

Своєю кулінарною майстерністю на кухні ресторану Gurman Restaurant у рамках «Битви бор-щів» мірялися вихідці з різних куточків України, чоловіки і жінки, представники різноманітних професій. Переможцем став піс-ний борщ від одеситки Алли Ябанжи, друге місце посів вінницький борщ зі шкварками від Людмили Нагайчук.

Восьмирічна вінничанка Дарія Журбенко здобула перемогу на міжнародному дитячому конкурсі «Міні-міс світу», що проходив у Туреччині, пише Vlasno.

На шляху до почесного титулу дівчинка підкорила вінницький та київський подіуми, отримавши звання «Міні-міс Вінниця» та «Міні-міс Україна». Загалом за плечима Даринки вже 12 конкурсів краси і багато різних нагород.