Йосип ДИДИШКО: «Все минає, крім потреби у кадрах»

По-друге, маємо невтішну демографічну ситуацію, за якої на всі навчальні заклади, які приймають осіб з неповною середньою освітою, тобто дев’ятикласників, бракує вступників, чого раніше не спостерігалося.

З іншого боку, слід визнати, що й стільки спеціалістів, яких готують усі ВНЗ України, у тому числі й залізничні, та ще й в умовах економічної кризи, не потрібно. У зв’язку з цим виникла проблема з працевлаштуванням випускників. І це третя причина, яка так чи інакше позначилася на вступній кампанії.

У травні цього року Кабінет Міністрів схвалив постанову «Про порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснюється за державним замовленням». Ця постанова відмінила багаторічний порядок видачі випускникам скерувань на роботу, укладання тристоронніх угод між  ВНЗ, спеціалістом і роботодавцем, необхідність відпрацьовувати три роки за місцем скерування тощо. Натомість випускникам надано право вільно обирати собі місце роботи на підпри-ємстві, в організації чи установі будь-якої форми власності.

— Колись вільний вибір місця роботи, певно, порадував би бага-тьох, адже не кожному випускнику діставалося привабливе скерування. Але в нинішніх умовах молодому спеціалістові без досвіду роботи непросто влаштуватися...

— Ми не залишили випускників наодинці з труднощами. У нас створено підрозділ, основною метою якого є налагодження контактів, діалогу зі структурними підрозділами Одеської залізниці, іншими підприємствами, центрами зайнятості з тим, щоб наші спеціалісти отримали перше робоче місце за покликанням та підготовкою. І більше 80 відсоткам випускників цього року була надана можливість працювати на лінійних підприємствах залізничного транспорту. Решта або продовжила навчання на стаціонарі у вишах, або влаштувалася на роботу самостійно.

— Яка географія працевлаштування підготовлених коледжом кадрів?

— Ми готуємо кадри для всіх залізниць України. Але, звичайно, 90 відсотків юнаків і дівчат до нас приходять з областей, які тяжіють до Одеської залізниці. Особливо багато молоді вчиться з Вінницької, Кіровоградської, Миколаївської областей.

— Цього року, крім відміни працевлаштування випускників, запроваджено ще одну новинку: при вступі абітурієнт мав зазначити пріоритетність обраних спеціальностей. З чим це пов’язано і чи стосується це нововведення вашого коледжу?

— Як відомо, кожен абітурієнт має право подати документи до п’яти ВНЗ на три спеціальності в кожен. Але тепер повинен пронумерувати їх залежно від свого уподобання: перша, друга, третя і так далі. Якщо, скажімо, він не потрапляє на першу спеціальність, то його зараховують на другу. Раніше траплялося так, що під час вступної кампанії абітурієнт з якихось причин змінював свій вибір. Віднині такого права він позбавлений: якщо його прийнято на спеціальність № 2, то вже на ту, яка зазначена, наприклад, під № 4, ніяк не потрапляє. Спочатку це право стосувалося й прийому на базі неповної середньої освіти, але згодом його відмінили. А ось для одинадцяти-класників залишили. Певно, законодавці вирішили, що доросліші юнаки та дівчата спроможні відповідальніше ставитися до свого вибору.

З візитної картки коледжу 3 листопада минає 144 роки з того часу, коли почав свою історію Одеський коледж транспорт-них технологій. Протягом цього періоду в його стінах підготовлено десятки тисяч спеці-алістів. Серед них — один із піонерів застосування дугового електрозварювання в Україні, лауреат Державної премії СРСР Дмитро Дульчевський, легендарний авіатор Михайло Єфимов, колишні начальники Одеської залізниці Аркадій Крихун та Ілля Левицький, начальник Придніпровської магістралі Петро Лоза, міністр транспорту Молдови Мирон Гагауз, народний артист України Анатолій Дуда та багато інших уславлених людей.

Володіючи доброю навчально-виробничою базою, високо-професійний колектив коледжу досяг неабиякого визнання. За десять останніх років йому тричі присуджували перше місце у галузевому змаганні серед по-дібних колективів.

— А який він, сьогоднішній студент? Чим відрізняється, скажімо, від свого попередника 10—20-річної давнини?

— Насамперед змінилася психологія нинішніх студентів. Якщо ще років з десять тому половина з них прагнули здобувати знання самі, а за решту намагалися «вчитися» батьки, то сьогодні кількість перших різко зменшилася. У них інший погляд на життя та інші цінності. Особливо відрізняє їх схильність до інформаційних технологій. У допустимих межах це, звичайно, добре, але коли комп’ютер поглинає все, не залишаючи часу на цікаву книжку чи фільм, то від цього користі вже мало. Хтось з відомих сказав: «Тими, хто надміру сидить у комп’ютері, керуватимуть ті, хто читає книжки». Цілком погоджуюся.

Звертає на себе увагу й недостатня підготовка в школі. Особливо помітні труднощі у засвоєнні гуманітарних предметів, у тому числі мови. Навіть з української — державної! — вони мають недостатню базову підготовку.

Ще одна відмінність обумовлена нинішніми особливостями вступу. Ми свого часу йшли здобувати вищу освіту цілеспрямовано, заздалегідь обравши виш та спеціальність. Нині ж, як я вже казав, молода людина може одночасно подати документи у п’ять ВНЗ на 15 спеціальностей! Добре це чи ні? Певно, ні. Адже трапляється так, що за своїм нахилом вступник швидше технік, ніж гуманітарій, але він йде вчитися на гуманітарія, бо проходить туди на бюджет.

Така ситуація тісно пов’язана з матеріальними статками сімей, які за останній рік впали особливо різко. У людей просто нема грошей, щоб оплачувати дитині навчання за бажаною чи престижною спеціальністю, але вже на контракті.

— А як у вас складається ситуація з контрактною формою навчання?

— Найперше, хочу зазначити, що контрактна, чи платна, форма навчання була введена для того, щоб фінансово підтримати освітні заклади на плаву. З держбюджету коледж одержує кошти лише на зарплату викладацько-технічному складу і стипендії студентам. Оплата ж комунальних послуг покривається лише на 25—30 відсотків. А ще ж потрібні кошти на розвиток.

У цих умовах, якщо не заробляти на контракті, то, звичайно, навчальному закладу буде дуже складно.

Якщо раніше ми закривали практично весь контракт, то цього року заповнили лише 20 відсотків таких місць.

— Як плануєте виходити з цієї ситуації?

— Доведеться застосовувати, так би мовити, непопулярні заходи — відпрацьовувати по суботах, а взимку закритися на два місяці, щоб заощадити на оплаті, насамперед, енергоресурсів. Плануємо це зробити з 15 грудня по 15 лютого. Відповідно до цього викладачі змушені будуть дробити свою відпустку, частину її брати взимку і лише решту — влітку. А студентам після тривалих зимових канікул доведеться влітку дещо продовжити навчальний процес. До речі, на такий крок йдуть практично всі виші.

— Чи торкнулися нові тенденції заочної форми навчання?

— Тут ситуація ще складніша.

З цього року для вступу дійсні лише сертифікати зовнішнього незалежного оцінювання, пройденого винятково в 2015-у. А ЗНО, нагадаю, було запроваджене в 2008 році. Зрозуміло, особи, які отримали такі сертифікати раніше і вже роками працюють на виробництві, не мали ніякого бажання повторно проходити зовнішнє незалежне оцінювання, відчуваючи, що, попри набуття практичних навичок, вміння, досвіду, багаж знань із загальноосвітних шкільних предметів у них дещо зменшився. Погодьтеся, порівняти рівень знань випускників, скажімо, 2010 і 2015 років, не зовсім коректно, але вимоги ЗНО перед ними стоять однакові.

Внаслідок такого рішення ми не змогли набрати достатньо студентів-заочників. Якщо так триватиме й далі, то заочна форма навчання припинить своє існування. Всі виші, у тому числі й наш, а також громадські організації зверталися з цього приводу до Міністерства освіти і науки, щоб залишити попереднє правило прийому, але безрезультатно.

— Позавчора — реміснича школа, технічне училище, вчора — технікум, сьогодні — коледж, а зав-тра? Що день наступний нам готує?

— Наша діяльність регламентується Законом «Про вищу освіту», який було прийнято торік. Цим документом до вищих навчальних закладів, якщо хтось не знає, крім університетів, академій та інститутів, належать і коледжі, які готують молодших спеціалістів. Це початкова вища освіта, яка прирівнюється до освіти молодшого бакалавра.

Свого часу чимало коледжів увійшли складовою частиною до структур університетів та академій і трансформувалися у факультети чи інститути. Якщо сьогодні вони ще залишаються в статусі юридичних осіб, то завтра вони втратять цей статус і розчиняться в новому середовищі.

Ми ж не повелися на цей крок, зберегли свою цілісність, самостійність, досвідчений викладацький колектив, розвинуту матеріально-технічну базу, а це — п’ять навчальних корпусів, де маємо понад 70 кабінетів і лабораторій, навчальний полігон, актову та спортивну зали, бібліотеку з читальною залою, їдальню, два гуртожитки.

Що далі? Якщо нічого не зміниться, то ми підемо вперед... у минуле — добре всім знану систему середньої спеціальної, або, як вона тепер називатиметься, — професійної освіти. Я й раніше вважав і тепер вважаю, що переведення всіх технікумів у ранг вищої освіти було помилкою. Особливо це видно зараз, коли ми взяли курс на євроінтеграцію, прив’язуємося до Болонської системи. Перед освітя-нами тут стоїть великий обсяг роботи і, насамперед, слід оптимі-зувати кількість вищих навчальних закладів, яких у нас більше, ніж у всій Європі разом.

Згідно з новим законом, ми повинні визначитися, чи залишаємося в системі вищої освіти, чи ні. У прикінцевих та перехідних положеннях цього документа записано: «Останній прийом на здобуття осві-ти за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста проводиться у 2016 році... Вищі навчальні заклади, що здійснюють підготовку фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста, мають право продовжити освітню діяльність за умови отримання відповідної ліцензії». Якщо з якихось причин вони ліцензію не отримають, то будуть віднесені до системи професійно-техніч-ної освіти.

Проте, щоб отримати зазначену ліцензію, висунено дуже жорсткі критерії. Зокрема, половині педагогічного складу належить мати вчені ступені кандидата наук або, по-новому, доктора філософії та доктора наук. Природно, що в жодному коледжі стількох спеціалістів даної кваліфікації бути не може. Хоча б через те, що кандидату наук або доктору наук у технікумі чи коледжі працювати невигідно у зв’язку з іншою системою оплати праці. Водночас, ще раз наголошу, що ми пишаємося своїм викладацьким складом, серед якого 45 відсотків викладачів вищої категорії, 15 викладачів-методистів, двоє заслужених вчителів України, є й кандидати наук та доценти, почесні залізничники та почесні працівники транспорту.

До речі, така назва, як технікум, у системі освіти ліквідовується, замість нього існуватиме професій-ний коледж.

Зараз ми чекаємо оновленого закону про освіту, де будуть чітко визначені ніші для кожного навчального закладу.

— Чи є у вас відомості, як триває оптимізація вищих навчальних за-кладів?

— Зі слів міністра, після прийняття Закону «Про вищу освіту» кількість відповідних навчальних закладів у країні зменшилася на 485 — із 802 до 317.

— Триває децентралізація, повноваження передаються із центру на місця. Які думки викликають ці зміни?

— Якщо професійні коледжі переведуть на місцеві бюджети, а ПТУ перевели на місцеве фінансування ще з минулого року, то в межах області теж постане питання оптимізації. І розв’язання цього непростого завдання мені вбачається в об’єднанні споріднених навчальних закладів. Зокрема, наш коледж міг би взяти в свою структуру профе-сійно-технічні училища залізничників і будівельників. Це зменшило б витрати на освіту і зекономило б місцевий бюджет. Втім, як воно буде — побачимо.

Розмовляв

Валентин ЩЕГЛЕНКО.